Соціокультурна динаміка та цивілізаційний розвиток людства

Історичне значення ціннісної теорії соціології П. Сорокіна – у безпомилковості діагнозу "хвороби" західного суспільства як системної кризи, яка охоплює усі сфери життєдіяльності, образ, мислення та людську поведінку. Разом з тим ця криза оцінюється не як переддень його загибелі, а як динамічна зміна домінуючої ціннісної системи. Цей процес неможливо зупинити, але зрозуміти його природу та наслідки конче необхідно для прогнозування цивілізаційного розвитку людства.

Зміна домінуючих соціокультурних макросистем розглядалися П. Сорокіним з позицій діалектики та спадкоємності еволюційного розвитку людства, що вигідно відрізняє його ціннісну теорію від "ідеї хвиль" Е. Тоффлера [108] та концепції "великого розриву" Ф. Фукуями [113]. Ідеаціональній, ідеалістичній культурам адекватні відповідні системи істини та знання, етики та права, які схематично можна представити так (рис. 2.3):

• • ідеаціональна істина (істина віри) – це істина, що відкривається Божою милостенею через його глашатаїв й яка виявляється надчуттєвим засобом шляхом містичного досвіду, безпосереднього прозріння, Божої інтуїції та натхнення;
• • чуттєва істина є істина почуттів, осягнена органами чуттєвого сприйняття;
• • ідеалістична істина – синтез двох перших істин, створений людським розумом, тобто тут одночасно визнається пізнавальна роль органів почуття та незаперечність Божого одкровення.

Усі ці три системи істини охоплюють сферу пізнання, а їх зміна відбувається у відповідності з трансформацією домінуючих систем культури.

Оскільки протягом останніх чотирьох століть західне суспільство переживає кризу домінуючої чуттєвої культури, тому саме аналізу цієї системи істини та пізнання приділялася основна увага П. Сорокіним.

Рис. 2.3. Види соціокультурних макросистем П. Сорокіна

Головна посилка чуттєвої істини – це визнання пріоритету у процесі пізнання органів почуття. Цей сенсуалістський підхід до пізнання був сформульований у трактаті одного із засновників емпіризму, англійського філософа Дж. Локка (1632–1704) "Досвід про людський розум: "Немає нічого у свідомості, чого б не було раніше у відчутті". Ця думка, яку поділяв ще Арістотель, була піддана корекції німецьким філософом Г. Лейбніцем (1646-1716), який дотепно зауважив, що "немає нічого у свідомості, чого б не було раніше у відчуттях, крім самої свідомості". У цьому контексті чуттєва істина заперечує, з одного боку, будь-яку богоявлену надчуттєву істину, а з іншого – піддає сумніву розум та логіку, якщо їх висновки не знаходять свого емпіричного підтвердження. Звідси можна зробити висновок, що в чуттєвих системах істини знання, що базуються на ідеаціональній та ідеалістичній істинах, занепадають. П. Сорокін підтверджував це відповідними фактами: з VII до X ст. емпіричні знання у порівнянні до інших складали у XI ст. – 7,7 %, у XII ст. – 14,3 %, у XIII ст. – 12,8%, у XIV ст. – 17,2 %, у XV ст. – 7,2 %, у XVI ст. – 15,8 %, у XVII ст. – 29,6 %, у XVIII ст. – 37,5 %, у XIX ст. – 42,6 %, у 1900 – 1920 pp. – 53 % [100, с. 467].

Наукові теорії, засновані на істині почуттів, мають тенденцію стати матеріалістичними та механістичними, що підтверджується домінуванням у другій половині XIX ст. та майже протягом XX ст. марксизму й соціалізму як ідеології та соціальної практики. Матеріальні цінності стають визначальними у системі життєвих потреб людини, а задоволення матеріальних потреб перетворюється на самоціль, тому що для одних – це недосяжна мета, а для інших – статусний параметр.

З іншого боку, не можна визнати, що ідеаціональна та ідеалістична істини остаточно втрачають значення у суспільному житті та в науці. Перша проявляється у підвищенні ролі церкви як соціального інституту та релігії у людській свідомості. Друга сіє ілюзії щодо необмежених можливостей людини у глобалізованому світі, а разом вони є підґрунтям для поширення як на науковому, так й на побутовому рівнях екзистенціальної філософії.

Велике значення для розуміння цивілізаційного розвитку мало обґрунтування П. Сорокіним ідеї періодичності існування систем істини в історії. Він переконував у тому, що кожна з цих систем є частково істиною та достовірною й посідає певне місце у процесі пізнання багатосторонньої дійсності, адекватно розкриваючи лише певні аспекти об'єктивної реальності. Так, харизматичний та містичний дар Божий, яким наділені пророки, мислителі, великі політичні та релігійні діячі, творчо обдаровані особистості, відкриває те, що знаходиться поза межами логіки та почуттів. Істина почуттів дає знання про нераціональну сферу реально існуючих речей, істина розуму – розкриває сутність раціонального, інтуїція – металогічні та метачуттєві аспекти дійсності. При цьому П. Сорокін доводив, що основні постулати науки складають інтуїція та віра. У тримірному просторі віри, розуму й почуттів загальна істина ближча до абсолютної, ніж істина, народжена однією з цих форм. Кожна з цих систем, існуюча ізольовано від інших, стає менш достовірною й більш помилковою навіть у рамках власної компетенції [100, с. 474, 478]. Отже, цивілі- заційний розвиток знецінюється спрощеним уявленням історичного процесу як такого, у якому знаходить свій прояв якась одна істина. Насправді в ньому одночасно проявляються усі три істини, а одна з них є домінуючою. За цією ознакою визначаються стадії та спрямованість розвитку локальних цивілізацій, їх синхронність чи несинхронність.

Кожне суспільство (цивілізація) мають свої етичні ідеали й цінності, що втілені в його етичній свідомості, а також правові норми, які утворюють переважно ідеаціональну або ідеалістичну чи чуттєву системи етики й права. Наприклад, відрізняються за формою, але схожі за змістом етичні системи індуїзму, буддизму, даосизму, зороастризму, іудаїзму, для яких вищою етичною цінністю є не чуттєвий світ, а надчуттєвий світ Бога або Абсолюта. Для них емпіричний світ взагалі постає малозначущою та другорядною цінністю [100, с. 488]. Індуси та буддисти негативно ставляться до багатства, а релігія мусульман забороняє лихварство.

З точки зору етичних та правових норм, криза західного суспільства, за П. Сорокіним, полягала у девальвації останніх. Як етична, так і юридична системи стали лише рум'янами та пудрою для того, щоб зробити макіяж непривабливому тілу економічних інтересів К. Маркса, резидій В. Парето, лібідо 3. Фрейда, інших комплексів, стимулів та домінуючих рефлексів інших соціологів і психологів [100, с. 500].

Наразі, моральні цінності поступово втрачають свою інтегруючу функцію і відкривають шлях насильству. На зміну пафосу християнської любові приходить ненависть людей один до одного в межах однієї домінуючої етичної систем, не кажучи вже про представників різних цивілізацій.

Отже, ідентифікація суб'єктів взаємодії за їх належності до певних культур, систем істини, знань, етики та права дає можливість визначити соціокультурну специфіку людських спільнот й є гарантією налагодження міжцивілізаційного діалогу.