Повна версія

Головна arrow Культурологія arrow Тенденції розвитку цивілізацій у контексті глобалізації

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Висвітлення тенденцій розвитку цивілізацій російськими та вітчизняними цивіліографами

  • 10.1. Тенденції розвитку постіндустріальної цивілізації.
  • 10.2. Контури взаємодії цивілізацій у глобалізованому світі.
  • 10.3. Модель майбутнього цивілізаційного розвитку людства.

Завдання та питання

Література

Кінець XX ст. позначений чередою подій, що визначатимуть подальший розвиток світової цивілізації. Серед найбільш важливих – розпад біполярного світу та перехід розвинених країн від індустріального до інформаційного суспільства. Це, з одного боку, привело до перерозподілу геополітичних сил на світовій арені, що виявилося у формуванні нового міжнародного порядку, а з іншого – викликало появу суперечливих тенденцій цивілізаційного розвитку людства, загострення взаємовідносин між східним та західним суспільствами. У цьому контексті залишається невизначеним майбутнє людства, що вимагає активізації зусиль вчених щодо обґрунтування шляхів міжцивілізаційної взаємодії. Позиції західної наукової школи, викладені у працях Д. Белла, Е. Тоффлера, Ф. Броделя, І. Валлерстайна, А. Франка, Ф. Фукуями, З. Бжезінского, С. Гангтінтона, були проаналізовані нами раніше.

Своє ставлення до майбутнього цивілізаційного розвитку людства визначили й російські та вітчизняні дослідники, увага яких була зосереджена на виявленні тенденцій розвитку цивілізації у різних сферах суспільного життя, контурів міжцивілізаційної взаємодії та побудові цивілізаційної моделі.

Тенденції розвитку постіндустріальної цивілізації

На відміну від західної цивіліографії, висвітлення сучасного етапу цивілізаційного розвитку людства російськими та вітчизняними вченими не має виразного концептуального оформлення, що можна пояснити відсутністю сталих наукових традицій щодо даного напрямку наукових досліджень. На цьому шляху зроблено лише перші кроки. Найбільш плідно працюють науковці над питанням виявлення тенденцій розвитку постіндустріальної цивілізації. Історіографія з цієї проблеми представлена фундаментальними працями відомих фахівців, серед яких "Глобалізація та взаємодія цивілізацій" [139] та "Історія цивілізацій" [140], автором яких є російський вчений Ю. Яковець.

На відмінну від Е. Тоффлера, який розглядав перехід від індустріального до постіндустріального суспільства у формі "розриву", Ю. Яковець вважав, що людство з останньої чверті XX ст. тільки вступило у період переходу до індустріальної цивілізації. Цей період започаткував процес зміни наддовгострокових (цивілізаційних) циклів, що є свідченням глибини та тривалості цього перевороту. Суть самого переходу тривалістю у п'ятдесят років, на його думку, визначає збіг у часі та співіснування останньої фази індустріального суспільства та першої фази нового суспільства, що породжує цивілізаційну кризу [140, с. 260]. Отже, цей період ще не можна ідентифікувати як вліасне інформаційне суспільство, оскільки технології, економіка, соціальне, політичне та культурне життя є "змішаними", що не сумісне з сутнісними характеристиками нової цивілізації. Лише на другому історичному такті (довгостроковому циклі) постіндустріальна цивілізація, за Ю. Яковцем, буде розвиватися на власній основі. Ритм зміни постіндустріальних цивілізацій подано у його табл. 3.1 [140, с. 261].

Ця таблиця дає уявлення про ритм історичного прогресу на найближчі три-чотири століття при існуючому темпі прискорення прогресу та при можливій послідовності зміни цивілізацій у майбутньому, а також про їхню структуру. Перший довгостроковий цикл є найбільш важким: індустріальне суспільство агонізує, а нове ще не набрало сили, що дає підстави визнати його важко передбаченим. Отже, такий висновок розширює наші уявлення про дійсну природу сучасного конфлікту цивілізацій, яка має передусім ендогенний характер.

Таблиця 3.1

Ритм зміни постіндустріальних цивілізацій

Найменування світових цивілізацій

Варіанти

Хронологічні рамки етапів; тривалість років

Тривалість цивілізацій, роки; усього років

Перехідний період

Становлення

Зрілість

Занепад

Перша постіндустріальна

І*

  • 1973-2020;
  • 48
  • 2021-2060;
  • 40
  • 2061-2100;
  • 40
  • 2101-2130;
  • 30
  • 1973-2130;
  • 158

II*

  • 1973-2025;
  • 53
  • 2026-2070;
  • 45
  • 2071-2115;
  • 45
  • 2116-2155;
  • 40
  • 1973-2055;
  • 183

Друга постіндустріальна

І

  • 2131-2160;
  • 30
  • 2161-2185;
  • 25
  • 2186-2215;
  • 30
  • 2216-2240;
  • 25
  • 2131-2240;
  • 110

II

  • 2156-2190;
  • 35
  • 2191-2220;
  • 30
  • 2221-2255;
  • 35
  • 2256-2285;
  • 30
  • 2156-2285;
  • 130

Третя постіндустріальна

І

  • 2241-2260;
  • 20
  • 2261-2280;
  • 20
  • 2281-2300
  • 20
  • 2301-2315;
  • 15
  • 2241-2315;
  • 75

II

  • 2286-2310;
  • 25
  • 2311-2335;
  • 25
  • 2336-2360;
  • 25
  • 2361-2380;
  • 20
  • 2286-2380;
  • 95

Третій історичний суперцикл

І

  • 1973-2060;
  • 88
  • 2061-2160;
  • 100
  • 2161-2240;
  • 80
  • 2341-2315;
  • 75
  • 1973-2315;
  • 343

II

  • 1971-2070;
  • 100
  • 2071-2190;
  • 120
  • 2191-2285;
  • 95
  • 2286-2380;
  • 95
  • 1971-2380;
  • 410

І* – при коефіцієнті прискорення історичного процесу 1,5

II*- при коефіцієнті 1,4

Посилаючись на той факт, що людство пройшло половину перехідного періоду до постіндустріальної цивілізації, Ю. Яковець визначив наступні тенденції розвитку цього цивілізаційного циклу:

  • 1. Відродження гуманізму, що знайшло свій прояв у становленні ноосфери (сфери розуму); підвищення ключового значення науки; пріоритетності культури; зміни змісту, форм, методів освіти; формуванні нової етики, яка орієнтує на незалежність та самобутність особистості; свободі у виборі світогляду та віросповідання.
  • 2. Поява технологій нового покоління, їх розповсюдження не тільки у науці, на виробництві, але й у побуті. Але при цьому зберігається технологічна багатоукладність економіки, чого Е. Тоффлер, на жаль, не визнав.
  • 3. Корінні переміни у економічній структурі суспільства, що підтверджується наступним: відродженням малого підприємства; деконцентрацією індустріального виробництва; скороченням частки державної власності; створенням конкурентного середовища; розвитком неформального сектора економіки; підвищенням уваги виробництву товарів та послуг.
  • 4. Еволюція соціальних та національних відносин у напрямку поглиблення соціальної стратифікації, нивелювання класових засад соціуму, зниження конфронтації, посилення кооперації та співробітництва, пробудження національних почуттів та загострення міжетнічних суперечностей.
  • 5. Стабілізація держави та права, що зумовлено кризовим станом суспільства. 6 цих умовах держава виконує важливі функції з регулювання економічного процесу, захисту інтересів усіх членів суспільства. Разом з тим зростає роль регіональних органів, органів місцевого самоврядування, зменшується вплив масових політичних партій.
  • 6. У світовому співтоваристві відбувається перехід від двополюсного до багатополюсного світу, посилюються дезінтеграційні процеси, послаблюється домінування західної цивілізації. Проте перерозподіл сфер впливу між локальними цивілізаціями супроводжується вибухами збройних конфліктів [140, с. 272– 277].

Погоджуючись у цілому з виявленими Ю. Яковцем тенденціями суспільного розвитку у період переходу до постіндустріальної цивілізації, все ж зауважимо, що окремі з них визначені у контексті оптимістичної парадигми майбутнього. Перш за все це стосується першої з них.

В іншій своїй праці Ю. Яковець розглянув процеси диференціації та взаємодії локальних цивілізацій четвертого покоління (постіндустріальної) й відбиття через них тенденцій розвитку глобалізації у певних зрізах.

  • 1. Головна тенденція у контексті демографо-екологічного зрізу – це зменшення населення західної цивілізації та зростання частки населення країн Азії та Африки. За прогнозами демографічної служби ООН, динаміка співвідношення чисельності населення, що представляє заможні та бідні країни, буде відзначатися його зростанням на користь останніх. Більш розвинені цивілізації виробили свої природні ресурси й надалі можуть існувати лише за рахунок міжцивілізаційного обміну. Посилюється забруднення природного середовища. В цих умовах відбувається присвоєння, передусім арабськими країнами, значної долі світової нафтогазової ренти. Але розвинені цивілізації намагаються здійснити її перерозподіл на свою користь, що породжує конфлікти. Крім того, зростає кількість антиглобалістів, які виступають за зменшення техногенного навантаження на природу, звинувачуючи у цьому транснаціональні корпорації, в яких домінуючі позиції займають західноєвропейські країни та США.
  • 2. Технологічний зріз демонструє зростання розриву між розвиненими та відсталими країнами, які належать до різних цивілізацій. Враховуючи, що освоєння нових технологій потребує не тільки розвитку відповідної інфраструктури, підготовлених кадрів та значних капіталовкладень, але й реструктуризації та модернізації виробничого потенціалу, стає зрозумілим, що тут перевагу отримують невеликі за кількістю населення країни. Вони є більш мобільними щодо кооперації та налагодження партнерських відносин з іншими самодостатніми країнами. У такому співробітництві зацікавлені передусім країни-донори (США, країни Західної Європи, Японія). Тобто ситуація, що склалася у технологічній сфері, дає надію на міжцивілізаційний діалог, а не на конфронтацію.
  • 3. У економічному зрізі глобалізований світ відрізняється значною неоднорідністю, яка проявилася ще в індустріальну епоху. Скоріш за все, тут наберуть силу тенденції, пов'язані з синхронізацією економічних циклів та криз; секторальною диференціацією та спеціалізацією виробництва; відокремленням ринкового та неринкового секторів економіки при зростанні частки та значення останнього; зміною співвідношення реальної та "віртуальної" економіки.
  • 4. Геополітичний розріз характеризується формуванням нового світового порядку. Песимістичному сценарію зіткнення цивілізацій С. Ганггінгтона російський дослідник протиставив сценарій партнерства цивілізацій. Серед умов його здійснення Ю. Яковець назвав такі: розвиток конструктивного діалогу та співробітництва локальних цивілізацій; вироблення ефективного механізму вирішення міжцивілізаційних суперечностей; підтримка менш розвинених, бідних країн, відмова від диктату, насильства, самостійність кожної країни у прийнятті важливих рішень; урахування інтересів усіх суб'єктів міжнародних відносин. Але цей процес є складним й займе усе XXI ст, а альтернатива у цього одна – самознищення людства.
  • 5. Соціокультурний зріз відіграє ключову роль, оскільки сфера культури становить ядро локальної цивілізації. Його втрата веде до перетворення останньої у реліктовий стан. Соціокультурні цінності змінюють генетичне ядро цивілізації під час її фазових переходів, що веде до переміщення центру творчого лідерства від цивілізації, що переживає занепад, до нової цивілізації. Так відбувається зміна одних домінуючих цивілізаційних спільнот іншими. Все залежить від здатності тієї чи іншої цивілізації до творчого пошуку на шляху створення нових культурних цінностей [139, с. 28-43].

Як бачимо, при формуванні тенденцій розвитку цивілізацій у контексті глобалізації Ю. Яковець творчо підійшов до використання концепцій А. Дж. Тойнбі, П. Сорокіна, Л. Гумільова, Е. Тоффлера та С. Гантінгтона, що додало його науковим висновкам певного обґрунтування.

 
<<   ЗМІСТ   >>