Модель майбутнього цивілізаційного розвитку людства

Логіка дослідження тенденцій розвитку цивілізацій, визначення контурів міжцивілізаційної взаємодії виводять на рівень системних узагальнень, результатом чого є побудова моделі цивілізаційного розвитку людства.

Творчо підійшов до реалізації цієї задачі Ю. Яковець, який запропонував своє бачення глобальної міжцивілізаційної моделі (рис 3.2) [139, с. 70].

Рис. 3.2. Функціональні блоки багатомірної геоцивілізаційної моделі

На думку російського дослідника, цій моделі властиві певні особливості.

По-перше, вона дозволяє дослідити взаємодію цивілізацій у шести різних аспектах. Відповідно відокремлюються шість функціональних блоків, які можна розглядати як самостійні моделі. Об'єднання функціональних блоків моделей трьох рівней дозволяє з різних боків оцінити структуру та динаміку людства як глобального цілого в усьому різноманітті його елементів. По-друге, територіальний розріз запропонованої глобальної моделі вперше вибудовано на основі групування країн за 12 цивілізаціями четвертого покоління.

У свою чергу, ці цивілізації та зони можна поділити на три групи (рис 3.3) [139, с. 72].

Рис. 3.3. Територіальний розріз багатомірної геоцивілізаційної моделі

У кожному з 12 територіальних (цивілізаційних) блоків моделі можливо виділення ключових країн.

По-третє, за характером параметрів модель поєднує як натуральні показники, так й вартісні.

По-четверте, у часовому вимірі модель є аналітично-прогнозною. Основне часове поле моделі – друга половина XX – перша половина XXI ст. (прогнозна частина). У цьому сенсі модель виявляється квазідинамічною.

По-п'яте, модель дозволяє виявити та спрогнозувати циклічність у динаміці геосистем. Також можна оцінити взаємодію циклів різних видів – демографічних, екологічних, технологічних, економічних, політичних та соціокультурних.

По-шосте, на випадок необхідності (внаслідок відсутності достовірних статистичних даних за деякими параметрами) модель може мати імітаційно-експертний характер. Якщо демографічний, економінний та частково природно-екологічний блоки мають достатньо повну та надійну статистичну та прогнозну базу, то технологічний, геополітичний та соціокультурний блоки таку базу мають у мінімальній мірі.

Крім цього, основні параметри геоцивілізаційної моделі можна вивчати по кожному з шести блоків [139, с. 70-74 ].

Креативність моделі цивілізаційного розвитку Ю. Яковца полягає також у визначені динаміки соціокультурного строю цивілізацій четвертого покоління (табл. 3.3) [138, с. 326 ].

Дані таблиці віддзеркалюють динаміку соціокультурного строю, що була переважаючою в окремих цивілізаціях, з горизонтом у два століття – від середини XIX до середини XXI ст.

Наведені у таблиці оцінки соціокультурного строю локальних цивілізацій відбивають стадії їхнього життєвого циклу та визначають їх позицію та активність у взаємодії цивілізацій. Найбільшою агресивністю відзначаються активно-ідеаціональна мусульманська та цинічно-чуттєва південноамериканська цивілізації. Водночас, аскетично-ідеаціональна індійська та псевдоідеаціональні африканська і океанічна (без Австралії та Нової Зеландії) характеризуються пасивністю та терплячістю. Змішаному типу властива несталість [139, с. 327-328].

С. Кримський та Ю. Павленко визначали модель майбутнього цивілізаційного розвитку через відповідний статус глобалізації. До характерних рис цієї моделі вони віднесли: технологічну універсалізацію цивілізаційного простору; ноосферну еволюцію; ціннісні обмеження глобалізації певного потенціалу цивілізаційного поля (технології електронного виробництва і планетарних комунікацій); обмеження вестернізації децентралізацією соціокультурних аспектів; архетипічну пророду розходжень між культурами різних регіонів та країн світу; суттєве розходження архетипів культур Китаю та європейського світу тощо [121, с. 302-308].

Подана цими авторами багаторівнева система цивілізаційного процесу дозволяє виявити аспекти, найбільш сприятливі для розгортання глобалізації та збереження соціокультурної ідентичності.