Повна версія

Головна arrow Фінанси arrow Гроші та кредит

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Маса грошей в обігу та її структура. Закон грошового обігу

Усі гроші, що обертаються в грошовій сфері, створюють грошову масу. Остання має свою структурну організацію. Зміна грошової маси безпосередньо впливає на інтенсивність обігу грошей, на формування платоспроможного попиту, на кон'юнктуру ринків – тобто і на економічний розвиток. Відтак, регулювання грошової маси є одним із вирішальних напрямів грошово- кредитної політики держави.

З точки зору структурної організації в грошовій масі виділяють відповідні грошові агрегати.

Грошові агрегати наявні у грошовій системі будь-якої високо-розвинутої країни. Однак, вони мають певні національні відмінності як за складом елементів, що входять у той чи інший агрегат, так і за їх кількістю. Проте в принциповому плані грошові агрегати різних країн ідентичні.

У більшості розвинутих країн, як правило, виокремлюють три- чотири агрегати. Так, наприклад у США – чотири агрегати, в Німеччині та Японії їх три, у Франції грошових агрегатів усього два.

Грошовий агрегат – це специфічний показник грошової маси, який характеризує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності.

У статичній практиці України визначаються і використовуються для цілей аналізу і регулювання чотири грошові агрегати: M0, М1, М2, М3.

Агрегат М0 відображає масу готівки, яка перебуває поза банками, тобто на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка в касах банків сюди не входить.

Агрегат М1 включає гроші в агрегаті М0 та вклади в банках, які можуть бути використані власниками негайно, без попередження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках капітальних вкладень та інших спеціальних рахунках.

Агрегат М2 – це гроші в агрегаті М1 та кошти на всіх видах строкових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладень та інших спеціальних рахунках.

Агрегат М3 – охоплює гроші в агрегатах М2 та кошти на вкладах за трастовими операціями банків.

Агрегат М0 – найвужчий показник грошової маси, оскільки характеризує лише один її елемент – готівкову масу. Найширшим агрегатом є М3, бо він охоплює всі елементи грошової маси, що перебувають в обігу.

Показник, який характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку є показник грошової бази. Його іноді називають грошами центрального банку, який їх безпосередньо контролює, включаючи в кінцевому підсумку і загальну масу грошей. Грошова база включає запаси всієї готівки, яка перебуває в обігу поза банківської системи та в касах банків, а також суму резервів комерційних банків на їх кореспондентських рахунках у центральному банку.

Величину грошової бази можна визначити за формулою:

Гб = МО + MQ + Мрез,

де М0 – сума готівки, що перебуває поза банками; MQ – сума готівки в касах банків; Мрез – сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондентських рахунках банків у центральному банку.

Готівковий елемент (M0 + MQ) грошової бази відрізняється кількістю від безготівкового елемента, грошових агрегатів М1, М2, М3. Він являє собою суму зобов'язань центрального банку перед комерційними. Що стосується безготівкових складових грошових агрегатів – то це зобов'язання комерційних банків перед своїми клієнтами. Вони формуються комерційними банками, як за рахунок коштів, отриманих від центрального банку, так і за рахунок створення грошей самими комерційними банками в процесі кредитної діяльності через механізм грошово-кредитного мультиплікатора. Завдяки цьому, загальний обсяг кожного з грошових агрегатів (крім М0) перевищує обсяг грошової бази. Ступень цього перевищення дає уявлення про величину грошово- кредитного мультиплікатора на рівні комерційних банків.

Визначальною функцією грошей, яка є квінтесенцією їх загальної ролі в системі товарного виробництва, є їх функція як засобу обігу. Реалізуючи дану функцію, гроші виконують роль посередника при обслуговуванні метаморфози Т–Г–Т. У цьому зв'язку виникає питання про кількість грошей, необхідних для обміну. Найбільш загальна відповідь на це питання міститься у вартісному обсязі самої товарної маси. Скільки вироблено товарів, стільки потрібно і грошей, тому що вони і тільки вони покликані обслуговувати рух товарів. Однак самі гроші можуть упродовж певного часу (звичайно за такий період береться рік) робити декілька оборотів. Це пов'язано з тим, що гроші (при цьому, як правило, беруть однойменну грошову одиницю, наприклад гривню), які випущені в обіг емісійним центром країни (Центральним банком), через якийсь час знову повертаються до емітента. Останній знову пускає їх в обіг і цей процес повторюється знову й знову. За рік грошова одиниця може зробити декілька оборотів.

Цей показник кількості оборотів однойменної грошової одиниці на рік і є показником швидкості обігу грошей.

Між загальною кількістю грошей і швидкістю їх обігу існує певний зв'язок. Він виявляється в тому, що зі збільшенням швидкості обігу грошей їх кількість, яка необхідна для забезпечення обігу всієї товарної маси, зменшується. Для ілюстрації цього зв'язку розглянемо простий приклад. Припустимо, що в якійсь країні вся товарна маса, вироблена за рік, дорівнює 1 млрд, доларів. Зрозуміло, що для забезпечення її руху необхідно мати 1 млрд, доларів, але це справедливо тільки за умови, що гроші роблять один обіг на рік. Якщо ж однойменна грошова одиниця (у даному випадку долар) робить два обороти на рік, тоді грошей потрібно на половину менше, тобто не 1 млрд., а тільки 500 млн. доларів. Цей взаємозв'язок можна подати у вигляді формули:

де Kr – кількість грошей, необхідних для обігу товарів протягом певного періоду; – сума цін товарів, що підлягають реалізації за певний відрізок часу, наприклад за рік; О – швидкість обігу однойменної грошової одиниці за рік.

В узагальненій формі дана формула відбиває закон грошового обігу, суть якого полягає в тому, що кількість грошей, необхідних для обігу товарів, прямо пропорційна сумі їх цін і обернено пропорційна швидкості обігу однойменної грошової одиниці.

Наведена формула закону грошового обігу розроблена К. Марксом. Вона дійсно відбиває стійкі, повторюванні причинно-наслідкові зв'язки між масою товарів, швидкістю обіг грошей і їх кількістю, яка необхідна для обігу даної товарної маси. Поряд із цією узагальненою формулою К. Маркс розробив формулу закону грошового обігу і в більш детальному варіанті, який розкриває ту саму сутність, але вже з деякою деталізацією руху грошей залежно від конкретних форм організації цього руху. Вона має такий вигляд:

де Kг – кількість грошей, необхідних для обігу товарів протягом певного періоду; – сума цін товарів, що підлягають реалізації за певний відрізок часу, наприклад за рік; О – швидкість обігу однойменної грошової одиниці за рік; К – сума цін товарів, проданих у кредит з оплатою їх за межами даного конкретного періоду; П – сума цін товарів, що були продані в кредит раніше і за якими наступив термін платежу; ВП – платежі, що взаємопогашаються.

Розглядаючи закон грошового обігу, як він сформульований К. Марксом, варто мати на увазі те, що автор "Капіталу", розкривши сутність даного закону, не досліджує детально проблему кількості грошей, необхідних для обігу. Він не аналізує всі нюанси, які мають вплив на визначення маси грошей в умовах того чи іншого конкретного суспільства. Це пояснюється тим, шо К. Маркс виходив з тези про відсутність історичної перспективи у товарного виробництва і передбачав його зникнення вже в межах наступної за капіталізмом формації (комуністичного способу виробництва), тому він і не ставив перед собою завдання детального дослідження дії даного закону. Йому досить було розкрити сутність закону грошового обігу, щоб озброїти пролетаріат знанням основних причинно-наслідкових зв'язків між грошовою і товарною масами.

Досліджувати ж деталі, пов'язані з визначенням кількості грошей, необхідних для обігу, не було сенсу, оскільки іроші як категорія товарного виробництва повинні були зникнути разом з останнім.

Однак товарне виробництво, як відомо, економічно себе ще не вичерпало і є нині загальною формою організації суспільного виробництва. Це ставить завдання детального аналізу проблеми визначення кількості грошей, необхідних для обігу. Іншими словами, на підставі пізнаної сутності необхідно розкрити все різноманіття реального прояву даного закону. Нагальність цього продиктована й тим, що сам грошовий обіг значно ускладнився. У ньому помітну роль стали відігравати заощадження населення, депозити суб'єктів господарювання, попит на гроші, викликаний обліком векселів, й інші елементи грошового обігу. В умовах капіталізму XIX ст. ці чинники ще не мали місця або відігравали несуттєву роль і тому не були взяті до уваги К. Марксом. Але згодом у грошовому обігу відбулись важливі зміни, які обумовили подальший інтерес економістів до проблеми визначення кількості грошей, необхідних для обігу товарів.

Серед тих учених, що зробили помітний внесок в аналіз грошових відносин у цілому і в дослідження проблеми визначення кількості грошей, необхідних для обігу, слід назвати американського вченого І. Фішера (1867–1947 рр.). У сучасній економіці теорії широкого застосовується його формула кількості грошей. Вона може бути виведена з його так званого загального рівняння обміну:

MV = PQ,

де М – маса грошей; V – швидкість обігу однойменної грошової одиниці; Р – ціни товарів; Q – кількість товарів.

З цього рівняння неважко визначити масу грошей:

Якщо не мати на увазі різницю в позначеннях, то дана формула за своєю суттю нічим не відрізняється від формули:

виведеної К. Марксом. Дійсно Кг являє собою не що інше, як М у формулі І. Фішера, О відповідно означає те ж саме, що й V, а Р помножене на Q дає суму цін товарів (∑Ц). З урахуванням цього виведена із загального рівняння обміну І. Фішера формула кількості грошей, необхідних для обігу (М), буде тотожною формулі закону грошового обігу, яку раніше вивів К. Маркс.

Тотожність формули І. Фішера з формулою кількості грошей, необхідних для обігу, яка виведена К. Марксом, цілком природна. Сутність закону грошового обігу одна, а звідси випливає і тотожність наукового трактування об'єктивних причинно- наслідкових зв'язків, що виражаються даним законом. Проте І. Фішер, творчий період життя якого припав уже на XX ст. (цей учений помер 1947 р.), по-перше, досліджував даний закон в умовах більш складного грошового обігу, ніж той, що був за життя К. Маркса, а, по-друге, він виходив із наявності у товарно- грошових відносин історичної перспективи. Це висувало на перший план не тільки з'ясування сутності даного закону, а й вивчення реальних форм його прояву. Останнє, у свою чергу, вимагало врахування того, що різні складові частини грошової маси мають різну швидкість свого обігу. Урахування даної обставини знайшло своє відображення в тій увазі, яку приділив І.Фішер аналізу структуризації грошової маси та її впливу на реальні форми прояву закону кількості грошей.

Виходячи зі змісту закону обігу грошей, для визначення їх кількості необхідних для обігу, дуже важливого значення набуває швидкість їх обігу.

Швидкість обігу грошей та чинники, які впливають на нього

Швидкість обігу грошей характеризує частину, з якої кожна одиниця наявних в обігу грошей використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період (рік, квартал, місяць).

Виходячи з відомого рівняння обміну І. Фішера, величину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою:

де V – швидкість обігу грошей; Р – середній рівень цін на товари та послуги; Q – фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізуються в даному періоді; М – середня маса грошей, що перебуває в обігу за даний період.

З наведеної формули випливає, що величина швидкості обігу грошей прямо пропорційно пов'язана з номінальним обсягом виготовленого національного продукту (PQ) й обернено пропорційно обсягу маси грошей, що в обігу.

Показник швидкості грошей можна визначити і за іншими критеріями, зокрема за середньою частиною використання грошової одиниці в оплаті доходів населення, тобто у формуванні всього грошового обігу; за частотою проходження готівки через каси банків.

Швидкість обігу грошей перебуває під впливом багатьох чинників. Усі їх можна поділити на дві групи – ті, що діють на боці пропозиції. Серед чинників першої групи головними є: зміни попиту на гроші, розвиток структури споживання, культурних потреб населення. Основні чинники другої групи – розвиток суспільного виробництва, ринкових відносин, інфраструктури ринку тощо.

Швидкість обігу грошей, як і її маса, впливає на економічні процеси не стільки своєю абсолютною величиною, скільки зміною протягом певного періоду: при скоренням чи уповільненням.

Закон швидкості обігу грошей має істотні економічні наслідки:

  • – по-перше, його дія призводить до збільшення чи зменшення пропозиції грошей в обігу, що істотно впливає на платоспроможній попит й на витрати обігу;
  • – по-друге, його реалізація ускладнює чи полегшує регулювання обігу, дає узагальнене відображення щодо зміни інтенсивності економічних процесів, які становлять основу грошового обігу.

Таким чином, спостереження й аналіз показників швидкості обігу грошей набуває надзвичайно важливого значення для визначення напрямів і методів регулювання грошового обігу.

 
<<   ЗМІСТ   >>