Повна версія

Головна arrow Фінанси arrow Гроші та кредит

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ВИДИ, ФУНКЦІЇ ТА РОЛЬ КРЕДИТУ

Форми та види кредиту та ознаки їх класифікації

Кредит як загальна форма руху позичкового капіталу, виступає в конкретних формах, обумовлених функціональною спрямованістю руху цього капіталу, особливостями організації даного руху, специфікою суб'єктів кредитних відносин.

Для наукового обгрунтування щодо трактування сутності форм та видів кредиту, ознак їх класифікації необхідно, насамперед, виробити єдиний методологічний підхід до вивчення критеріїв його класифікації. Як вважають деякі вітчизняні науковці такий підхід повинен враховувати:

  • – відмінності самих понять форми та види;
  • – відмінності у внутрішній структурі кредиту та її окремих елементів;
  • – практичну доцільність та зручність у користуванні.

Враховуючи, що кредит – явище суспільне (система економічних відносин) то про його форму можна говорити з деякою умовністю, як про найбільш загальний вигляд, якого він може набувати в процесі руху у який не розкриває його внутрішньої сутності та структури. Тому й критеріїв для визначення форм кредиту не багато.

Найбільш загальним проявом кредиту є форма позиченої вартості, в якій вона рухається між кредитором і позичальником. Таких форм може бути дві: товарна й грошова.

У товарній формі кредит надається у разі продажу товару з відстрочкою платежу (комерційний кредит), при оренді майна, надання речей чи приладів у прокат, погашення міждержавних боргів, поставки товарів.

Як правило, у грошовій формі надають свої позички банки, міжнародні фінансово-кредитні установи, уряди тощо. Широко використовує грошову форму кредиту населення, коли розміщує свої заощадження у банківські депозити, одержуючи позички у банках.

Що стосується видів кредиту, то вони класифікуються за різними критеріями.

Залежно від суб'єктів кредитних відносин виділяють таки види кредиту:

  • – комерційний (надається одним товаровиробником іншому в вигляді продажу товарів з відтермінуванням платежу і, зазвичай, оформляється векселем);
  • – банківський (надається банками, зазвичай, у грошовій формі; банки можуть виступати не лише кредиторами, а й позичальниками);
  • – державний (надається юридичним та фізичним особами державі в особі центральних та місцевих органів влади);
  • – міжнародний (надаються позичкові капітали одних країн іншим у тимчасове користування на засадах поверненості, строковості, платності).

Залежно від сфери економіки, у яку спрямовується позичена вартість виділяють:

  • – виробничий кредит, що використовується на формування основного й оборотного капіталу, тобто на виробничі цілі;
  • – споживчий кредит, що спрямовується на задоволення особистих потреб, тобто обслуговування сфери особистого споживання.

За терміном, на який надається кредит у користування позичальнику виділяють наступні види кредиту:

  • – короткострокові (до одного року);
  • – середньострокові (до п'яти років);
  • – довгострокові (понад п'ять років).

За галузевою спрямованістю виділяють такі види кредиту:

  • – кредити в промисловості;
  • – кредити в сільське господарство;
  • – кредити в торгівлі;
  • – кредита в будівництві;
  • – кредити в інші галузі.

Залежно від цільового призначення можна виділити такі види кредиту:

  • – кредит на формування виробничих запасів;
  • – кредит на витрати виробництва;
  • – кредит на створення запасів готової продукції;
  • – кредити, пов'язані виникненням тимчасових розривів у платежах, якщо економічні суб'єкти повинні здійснювати платежі, а призначені для цього кошти не надійшли чи надійшли із запізненням або не в повному обсязі (виплата заробітної плати розрахунки з постачальниками, з бюджетом).

За організаційно-правовими ознаками та умовами надання розрізняють слідуючи кредити:

  • – прямий і опосередкований;
  • – строковий, прострочений і пролонгований;
  • – реальний, сумнівний, безнадійний;
  • – платний, безплатний.

Кожний із видів кредиту характеризує певну грань його внутрішньої сутності, а в сукупності вони дають чітке уявлення про складну структуру кредиту й процес його руху в межах товарної й грошової форм.

Рух позичкового капіталу характеризується тим, що в підсумку він приносить його власникові прибуток у вигляді процента.

В умовах ринкової економіки його сутність полягає у тому, що позичковий процент є платою за користування позичковим капіталом, його ціною. При цьому між кредитором і позичальником відносно величини процента, строків і величини процента, строків і методів його сплати виникають певні економічні відносини, тому процент є економічною категорією.

Процентна сума повністю переходить від позичальника до кредитора. Цей перехід вартості за напрямом протилежний рухові кредиту, що надається але збігається з рухом кредиту, котрий повертається. Проте сплата процента, як правило, не збігається в часі з поверненням кредиту. Вона може здійснюватися раніше чи пізніше останнього.

Джерелом сплати процента є додаткова вартість, що створюється у процесі виробництва, а його кількісним визначенням – його ставка, або норма.

Формування процентної ставки залежить від багатьох чинників, а саме:

  • – рівня облікової ставки НБУ;
  • – терміну надання позики;
  • – особливостей забезпечення кредиту;
  • – платоспроможності й авторитету позичальника;
  • – темпу інфляції;
  • – перспектив зміни ринкової кон'юнктури;
  • – інших чинників.

Сукупність цих чинників (факторів) визначає межі диференціації кредитного процента.

У банківській практиці використовується поняття маржі.

Маржа – це різниця між процентними ставками (в загальному розумінні), а в процесі кредитування – різниця між ставками виданих кредитів (ставки позичкового процента) і ставками залучених коштів (ставки депозитного процента). Величина маржі має бути такого рівня, щоб забезпечити належну рентабельність комерційного банку і створювати фінансові ресурси для його розвитку. Показником, що кількісно характеризує плату за кредит, є норма процента, або процентна ставка, що розраховується за формулою:

Н = Д/К-100%,

де Д – річний дохід на позичковий капітал; К – середньорічна сума наданого кредиту.

Норма процента залежить від величини норми прибутку, яка є максимальною межею норми процента. Мінімальну межу норми процента точно визначити не можливо, але вона повинна покривати витрати кредитора, пов'язані з операцією, і приносити йому хоча б мінімальний дохід.

Основними видами процентних ставок є:

  • – ринкова (формується безпосередньо на ринку позичкових капіталів);
  • – середня (формується за певний період часу).

На розмір процентної ставки за кредити впливають такі фактори:

  • – макроекономічні (рівень інфляції; рівень облікової ставки центрального банку; попит та пропозиція на кредитному ринку);
  • – мікроекономічні (термін користування кредитом; розмір кредиту; рівень ризику).

Для нарахування простих процентів за депозитами і кредитами банків використовують формулу:

К = (СТП)/(360 100),

де К – розмір плати за користування коштами; С – сума кредиту чи депозиту; Т – термін користування грошима (у днях); П – процентна ставка.

Нарахування складних процентів здійснюється так:

FV = Р • (1 + R)n,

де FV – розмір плати за користування коштами; Р – сума наданих коштів; R – процентна ставка; П – кількість періодів.

Рівень норми позичкового процента встановлюється під впливом конкуренції на ринку позичкового капіталу й залежить від співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу. Чим більший попит на кредит, тим вища норма процента.

Залежно від способу визначення розрізняють два види норми процента:

  • 1) Ринкова норма процента – це та його норма, яка складається на ринку позичкового капіталу на конкретний період часу. Вона відбиває загальну кон'юнктуру ринку, а певного мірою й очікування суб'єктів кредитних відносин.
  • 2) Середня норма відсотка – відображає середню норму процента за відносно великі відрізки часу та дає змогу виявити довгострокові тенденції зміни в кон'юнктурі на ринках позичкового капіталу та зміни в економіці країни в цілому.
 
<<   ЗМІСТ   >>