Повна версія

Головна arrow Фінанси arrow Гроші та кредит

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Походження та розвиток комерційних банків

Початок банківської діяльності сягає часів Стародавнього Вавилона, Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. У 1171 р. був заснований банк Венеції, а у XIV–XV ст. банкіри вже були потужною суспільною силою.

Потужнім позитивним для активізації й удосконалення банківського бізнесу став розвиток капіталістичного виробництва. Батьківщиною класичного капіталізму, як відомо, є Англія, тому саме там найперше почали складатися основи і принципи банківської справи в її сучасному розумінні.

Разом із розвитком функцій зростають і самі банки як особливі капіталістичні підприємства.

У сучасних умовах банки виконують важливу роль у фінансуванні держави, розміщенні облігацій державного займу. Вони відіграють важливу роль у суспільстві, забезпечують передання грошового капіталу зі сфер накопичення у сфери використання. Завдяки банкам діє механізм розподілу і використання капіталу за сферами виробництва та сферами економічної діяльності. Через банки мобілізуються великі капітали, необхідні для інвестицій, розширення виробництва.

Банки західних країн виконують важливу роль у фінансуванні держави, розміщенні облігацій державних позик. У таких країнах, як Франція, Італія держава володіє спеціалізованими комерційними банками. Існують різні форми державного регулювання банківської системи. У деяких країнах держава бере на себе гарантування банківських депозитів і позичок. У 70–80 роках XX століття набула швидкого розвитку міжнародна діяльність банків. Поряд із національними корпораціями в промисловості та інших сферах економіки з'являються національні банківські монополії, які діють переважно за межами країни базування. Такі банки мають назву транснаціональних (ТНБ). їх діяльність має різні форми, які визначаються національними традиціями, законодавством тощо. Виникають також багатонаціональні угруповання, до яких входять великі банки різних країн, тобто утворюються консорціуми. З концентрацією банків пов'язана тенденція до їх універсалізації – розширення великими банками кола операцій. Універсалізація поєднується з процесом спеціалізації банків. Обидві ці тенденції: спеціалізація й універсалізація постійно взаємодіють. Серед спеціалізованих банків виділяються інвестиційні, ощадні, зовнішньоторговельні, сільськогосподарські, іпотечні тощо.

Вони стають надзвичайно важливими суспільними інституціями, від діяльності яких значною мірою залежить економічне благополуччя держави, країни в цілому і кожної людини зокрема. Функції банків все більше виходять за межі простого фінансово-кредитного посередництва. Вони стають важливим механізмом проведення державної грошово-кредитної політики, а через неї – впливу на всі основні економічні процеси в суспільстві. Поряд з традиційними банківськими операціями (кредитуванням, розрахунками) розвиваються нетрадиційні. Це насамперед банківські послуги, серед яких чільне місце посідають трастові, гарантійні, консультативні та ін.

Основи організації та специфіка діяльності комерційних банків

Комерційні банки різних видів і форм власності створюються у вигляді акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю відповідно до Законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про підприємництво", інших законодавчих актів України. Банк вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з моменту його реєстрації в Національному банку України.

Учасниками банку можуть бути юридичні й фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь (10 % і більше статутного капіталу), об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

Статутний фонд новостворюваного комерційного банку формується тільки за рахунок власних коштів засновників у грошовій формі, що виключає можливість використовувати розподільний механізм для залучення бюджетних і кредитних ресурсів у банківську власність. Розмір статутного фонду визначається засновниками банку, але не може бути меншим за нормативні вимоги НБУ. Ці вимоги спрямовані на те, щоб забезпечити певний рівень надійності банку і його спроможності відповідати за своїми зобов'язаннями.

Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути меншим:

  • – для місцевих кооперативних банків – 1 млн. євро;
  • – для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, – 3 млн. євро;
  • – для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, – 5 млн. євро.

Організація комерційного банку, крім реєстрації, передбачає ліцензування банківської діяльності. Воно полягає в наданні офіційного дозволу на здійснення певних банківських операцій. Цей дозвіл видає НБУ. Ліцензування здійснюється з метою допущення на ринок банківських послуг України комерційних банків, умови діяльності яких відповідають установленим НБУ обов'язковим вимогам і не загрожують інтересам їхніх клієнтів. При ліцензуванні враховується обсяг капіталу банку, його фінансовий стан, дотримання економічних нормативів регулювання банківської діяльності, професійна придатність керівників, висновки незалежного аудиту, термін діяльності банку на фінансовому ринку.

Вищим органом управління банку є загальні збори акціонерів (учасників), які вирішують стратегічні завдання в його діяльності. Вищий орган банку реалізує свої завдання та функції, безпосередньо, через виконавчі та контрольні органи, які повністю йому підзвітні. Виконавчим органом акціонерного банку є правління, а пайового – дирекція. Роботою правління керує голова, а дирекції – генеральний директор, які обираються чи призначаються згідно зі статутом банку.

Організаційна структура комерційного банку включає функціональні служби та підрозділи, кожен з яких виконує певні операції і має свої права та обов'язки. Основним критерієм організаційної побудови банку є економічний зміст та обсяг операцій, які він виконує.

Як уже зазначалося, комерційні банки бувають універсальними і спеціалізованими. Найбільш поширеними спеціалізованими банками є ощадні, інвестиційні й іпотечні.

Ощадні банки у країнах з розвинутою ринковою економікою – це, як правило, невеликі кредитні установи, які функціонують у регіональному просторі (у межах міста, землі, штату тощо). Діяльність ощадних банків, як правило, контролюється державою, яка в особі місцевої влади є гарантом за їх операціями. Головним клієнтом цих банків є населення.

В Україні функціонує спеціалізований банк для обслуговування населення – Ощадбанк. Він має державну форму власності і цим гарантує громадянам їх вклади.

Інвестиційні банки здійснюють мобілізацію довгострокового позичкового капіталу і надають його підприємницьким структурам і Державі. Механізмом залучення коштів клієнтів є емісія і розміщення облігацій та інших видів зобов'язань (сертифікатів, векселів).

В Україні класичних інвестиційних та іпотечних банків поки що немає. Причинами такої ситуації є відсутність ринку нерухомості і землі, а також обмеженість довгострокових капіталів, однією з причин якої є нестабільність національної валюти.

 
<<   ЗМІСТ   >>