Повна версія

Головна arrow Менеджмент arrow Менеджмент вищої освіти

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ ВИЩИМ НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДОМ

  • 1. Принципи управління вищим навчальним закладом
  • 2. Методи управління вищим навчальним закладом

Принципи управління вищим навчальним закладом

Ведучи мову про методологічні засади освітнього менеджменту, вважаємо за доцільне розглянути його принципи, загальноприйнятої кваліфікації яких немає.

У загальному контексті принципи управління – це основні положення теорії управління, використання яких дозволяє здійснювати ефективне управління і досягати результатів із мінімальними затратами праці.

У принципах менеджменту узагальнені, з одного боку, пізнані закони і закономірності, з іншого – досвід управління, що виправдав себе. Вони визначають спосіб діяльності, взаємодії і виступають правилами, нормами управлінської діяльності. Принципи управління походять від загальних законів і виражають відносини, що складаються, відповідно до яких повинна створюватися, функціонувати і розвиватися система управління.

Ігнорування принципів може створювати в управлінні ситуацію, що у кінцевому рахунку може призвести до невдач в управлінській діяльності. Тому знання й облік принципів у практичній діяльності є найважливішою умовою ефективного управління.

Загальні принципи менеджменту повинні відповідати наступним вимогам:

  • – відбивати загальні положення, властиві організаціям різних типів і видів;
  • – відповідати законам розвитку природи та суспільства;
  • – об'єктивно відбивати сутність явищ і реальних процесів управління навчальним закладом;
  • – бути керівним початком, визнаним суспільством.

Як відомо, принципи раціонального управління вищим навчальним закладом були сформульовані основоположниками наукового менеджменту – Ф. Тейлором, Г. Емерсоном, А. Файолем.

Центром навчання Ф. Тейлора стали чотири принципи управління індивідуальною працею працівників:

  • – науковий підхід до виконання кожного елемента роботи;
  • – науковий підхід до підбору, навчання і тренування робітника;
  • – кооперація з робітниками;
  • – розподіл відповідальності за результати роботи, між менеджерами і працівниками.

З появою освітнього менеджменту як окремої галузі наукового знання також виникла необхідність визначення основних принципів, правил управління освітньою організацією.

Єдиного підходу до класифікації принципів управління в системі наукового менеджменту взагалі і освітнього зокрема не існує. Один із основоположників наукової організації праці, творець "теорії адміністрування" А. Файоль висловив думку, що число принципів управління не має обмежень. Щодо такого твердження вченого, то правильний, на нашу думку, висновок зробив М. Кабушкін, стверджуючи: "кожне правило займає своє місце серед принципів управління – у всякому разі до тих пір, поки практика підтверджує його ефективність".

Принципи освітнього менеджменту можна поділити на дві групи. Перша – загальні принципи, друга – ті, що властиві кожній управлінській функції (часткові принципи).

До загальних принципів освітнього менеджменту можна віднести:

принцип системності, який означає, що менеджмент поширюється на всю освітню систему (освітню організацію), враховуючи її внутрішні та зовнішні взаємозв'язки, взаємозалежність та відкритість в цілому;

принцип багатофункціональності, який передбачає, що менеджмент охоплює всі сфери діяльності освітньої системи чи організації: зміст діяльності, систему управління, колектив, систему матеріально-технічного забезпечення та ін.;

принцип інтеграції означає, що у внутрішньому середовищі освітньої організації взаємовідносини та погляди її співробітників повинні інтегруватися заради досягнення спільної цілі;

принцип партисипативное ті передбачає, що в управлінні освітніми організаціями активну участь беруть замовники та споживачі освітніх послуг;

принцип зовнішнього оцінювання як створення умов, за яких оцінку роботі освітньої організації в цілому та її окремих представників дають споживачі освітніх послуг;

принцип забезпечення професійної свободи, що полягає у створенні таких умов роботи педагогічним працівникам, за яких вони можуть максимально розкрити свої педагогічні здібності, а не лише виконувати вказівки суб'єктів управління щодо технології здійснення освітньої діяльності;

принцип мобільності системи управління. Він передбачає, що система може змінюватися, реагуючи на запити споживачів освітніх послуг;

принцип поваги до дитини, учня, студента, вихованця, що означає сприйняття учня (вихованця) особистістю та визнання того, що він має свої права, які потрібно захищати;

принцип правової захищеності управлінського рішення, відповідно до якого керівник освітньої організації приймає управлінські рішення лише на основі чинного законодавства, управлінець готовий відстоювати законне рішення і наполягати на його виконанні;

принцип цілісного погляду на людину, що передбачає сприйняття керівником освітньої організації кожного члена колективу як особистості з її потребами, мотивами, цілями, переживаннями, проблемами. Це зумовлює побудова відносин із педагогами не тільки в межах "керівник – підлеглий", а й у системі "людина – людина";

принцип соціальної справедливости як таке управління, що забезпечує рівні умови та права педагогам; керівник оцінює людину за результатами її праці, внеском у діяльність колективу;

принцип індивідуального підходу, що передбачає врахування індивідуальних особливостей, рівня професіональної підготовки, досвіду, інтересів;

принцип найменшого впливу, що полягає в широкому делегуванні керівником владних повноважень підлеглим, залишаючи за собою організаційно-розпорядчу владу; уникнення дрібної опіки та постійного контролю за роботою підлеглих без очевидної на те причини;

принцип відповідності передбачає, що керівник освітньої організації завжди доручає підлеглим ту роботу, яку вони можуть виконати відповідно до своїх інтелектуальних та фізичних можливостей; керівник домагається виконання дорученого завдання, допомагає працівнику знайти своє місце в колективі, покликання і виявити себе; організовує систему наставництва для допомоги працівникам у Їхньому професійному становленні;

принцип підвищення кваліфікації та збагачення роботи як створення належних умов педагогічним працівникам колективу для підвищення їхньої кваліфікації та творчого зростання;

принцип консенсусу, що передбачає створення умов для формування різних думок, поглядів, їх узгодження;

принцип колегіальності, який означає прийняття колективних рішень зі стратегічних та найбільш важливих проблем; повагу думок більшості та меншості; розвиток горизонтальних зв'язків і дружніх стосунків у колективі.

Зазначимо, що перелік основних принципів освітнього менеджменту не є вичерпним і може змінюватися відповідно до конкретних умов роботи освітньої організації, вимог її зовнішнього середовища.

Головні принципи менеджменту, розроблені школою наукового менеджменту і класичною адміністративною школою, представлені в табл.

Таблиця. Головні принципи менеджменту

Принципи

Зміст

1

2

Поділ праці

Спеціалізація робіт для ефективного використання робочої сили (за рахунок скорочення числа цілей, на які направляються зусилля робітника)

Повноваження і відповідальність

Кожному працюючому повинні бути делеговані повноваження, достатні для того, щоб нести відповідальність за виконання роботи

Дисципліна

Робітники повинні підкорятися умовам договору між ними і керівництвом, менеджери повинні застосовувати справедливі санкції до порушників порядку

Єдиноначальність

Робітник одержує розпорядження і звітує лише перед одним безпосереднім начальником

Підпорядкованість

інтересів

Інтереси організації превалюють над інтересами індивіда

Єдність дій

інтереси організації превалюють над інтересами індивіда

Винагорода персоналу

Справедлива винагорода робітників за їхню працю

Централізація

Єдиний порядок в організації, що мас центр керування. Кращі результати досягаються при правильному співвідношенні централізації і децентралізації

Скалярний ланцюг

Нерозривний ланцюг команд, по якій передаються всі розпорядження і здійснюються комунікації між усіма рівнями ієрархії (ланцюг начальників)

Порядок

Робоче місце – для кожного робітника і кожен працівник – на своєму місці

Справедливість

Справедливість реалізації встановлених правші і угод на всіх рівнях скалярного ланцюга

Стабільність персоналу

Установка працюючих на лояльність стосовно організації і на довгострокову роботу. Висока плинність знижує ефективність роботи

Ініціатива

Заохочення незалежних суджень у робітників у межах делегованих їм повноважень і виконуваних робіт

Корпоративний дух

Гармонія інтересів персоналу й організації, єдність зусиль (у єдності – сила)

Ефективний менеджмент передбачає дотримання всіма управлінцями цих принципів, адже в них знаходять відображення основні вимоги, що пред'являються наукою, практикою і суспільством до управлінської діяльності.

Управлінська діяльність, як і навчальна, виховна, будь-яка інша діяльність, ґрунтується на дотриманні ряду принципів, якими керуються ректор і його заступники при виконанні всіх управлінських функцій.

Принципи управління – це основне положення, що випливає із закономірностей управлінської діяльності. Закономірності в управлінні вищим навчальним закладом – це стійкі взаємозв'язки, взаємозалежності між процесом управління і зовнішніми стосовно нього суспільними системами й умовами; між компонентами процесу управління і компонентами педагогічного процесу; між компонентами процесу управління. До них належать: залежність ефективності внутрішнього управління від урахування в діяльності вищого навчального закладу особливостей зовнішнього середовища, яке на неї впливає; закономірність відповідності механізмів управління навчально-виховним закладом загальнодержавним механізмом; залежність ефективності внутрішнього управління від створення умов, необхідних для реалізації мети навчального закладу; закономірність взаємодії керуючої та керованої підсистем (за вирішальної ролі першої); залежність ефективності внутрішкільного управління від оптимального співвідношення управлінських впливів, самореалізації і саморегулювання управлінських впливів самоорганізації і саморегулювання; залежність якості управління від надійності і достатності інформаційного забезпечення; закономірність цілісності всіх функцій управління в кожному з управлінських циклів.

До принципів управління належать: принцип прогностичності внутрішнього управління навчальним закладом; єдності державного і внутрішнього управління; раціонального поєднання централізації і децентралізації; демократизації і гуманізації управління; єдності єдиноначальства і колегіальності; інформаційної достатності; системності в управлінні.

Принцип прогностичності внутрішнього управління. Однією з найвагоміших характеристик вищого навчального закладу є його тісні специфічні взаємозв'язки із зовнішнім середовищем. Жоден навчальний заклад не може бути "островом у собі". Він повністю залежить від зовнішнього середовища: економічних умов, соціальних, культурних, політичних факторів. Принцип означає, що школа повинна вивчати особливості впливу зовнішнього середовища, розробляти способи

взаємодії з ним, перебудовувати навчально-виховний процес і водночас підкоряти середовище для досягнення своєї мети.

Принцип єдності державних і внутрішніх механізмів управління. Принцип означає, що внутрішнє управління повинне забезпечувати повне використання умов, створених державою для функціонування навчального закладу: законів, постанов, нормативних вимог; установлених стандартів, до складу яких входять навчальні плани, програми, вимоги до рівня освіченості; положень прогностики, педагогіки, психології, теорії управління, гігієни, юридичної науки, медицини, економічної теорії.

Принцип демократизації і гуманізації управління орієнтує на;

  • 1. делегування певної частини прав і повноважень адміністрації таким громадсько-державним структурам, як педагогічна рада, методичні об'єднання, учнівське самоврядування, забезпечення виборності та звітності цих управлінських структур;
  • 2. максимальне використання самодіяльності і ініціативи викладачів, студентів, батьків, широкої громадськості, прояву їх творчих сил;
  • 3. встановлення, функціонування і розвиток демократичних стосунків між керівниками, викладачами, вихователями, студентами і батьками;
  • 4. встановлення оптимального співвідношення цілеспрямованих управлінських впливів, співробітництва, співуправління і самоуправління.

Співробітництво між адміністрацією і викладачами може бути сформоване лише на основі гласності, яка передбачає наявність повної, об'єктивної, всебічної інформації про все, чим живе вищий навчальний заклад. Тому демократизація внутрішнього управління передбачає звіти не тільки викладачів перед адміністрацією, а й адміністрації перед викладачами, звіт педагогічної ради наприкінці кожного навчального року, створення спеціальної системи внутрішньої інформації широкого користування (використання стінної преси, радіо, телебачення).

Принцип поєднання централізації і децентралізації. В умовах надмірної централізації в управлінні підсилюється адміністрування, сковується ініціатива керівників нижчих рівнів, викладачів, студентів, що перетворює їх у простих виконавців прийнятих без них рішень. Відбувається дублювання управлінських функцій, перевантаження як керівників, так і виконавців.

Децентралізація управління також може привести до зниження ефективності діяльності навчального закладу, зменшення ролі працівника та адміністрації призводить до втрати аналітичних і контролюючих функцій управління, що, в свою чергу, створює серйозні проблеми в житті та діяльності педагогічного, колективу, спричиняє конфлікти, непорозуміння, невиправдане протистояння адміністративних і громадських органів управління.

Поєднання централізації і децентралізації у внутрішньому управлінні підвищує координацію усіх структурних підрозділів навчального закладу, виключає дублювання, створює умови для прийняття управлінських рішень на професійному рівні, спрямовує діяльність керівників адміністративних і громадських органів в інтересах усього колективу.

Принцип єдиноначальності і колегіальності в управлінні. Його реалізація спрямована на подолання суб'єктивності, авторитаризму в управлінні педагогічним процесом. Єдиноначальність базується на знаннях педагогіки і психології особистості, соціальної психології, урахуванні індивідуально-психологічних особливостей викладачів, студентів і батьків. Вона забезпечує чітке розмежування і дотримання повноважень учасників педагогічного процесу, дисципліну і порядок.

Колегіальність передбачає опору на досвід і знання членів педагогічного колективу, їх участь у підготовці, розробці й обговоренні рішень, зіставлення різних точок зору, прийняття оптимального рішення. Якщо колегіальність приоритетна на етапі обговорення і прийняття рішень, то єдиноначальність необхідна насамперед на етапі реалізації цих рішень.

Реалізація принципу єдиноначальності і колегіальності в управлінні навчально-виховним процесом знаходить своє втілення в діяльності різних рад, комісій, що діють на громадських засадах; у роботі конференцій, зльотів, з'їздів, де необхідний колективний пошук і персональна відповідальність за прийняте рішення.

Принцип об'єктивності і повноти інформації в управлінні вищим навчальним закладом орієнтує на наявність об'єктивної інформації про функціонування педагогічного процесу: успішність студентів, якість їх знань; стан викладання навчальних предметів; стан виховної роботи і ступінь вихованості студентів; робота з педагогічними кадрами; робота з батьками, матеріально-технічна база.

На першому етапі – створення системи інформаційного забезпечення. На другому – подальша модернізація з використанням ЕОМ і створення банку даних підсумкової інформації. Безперервне відстеження ходу, результатів і ефективності педагогічного процесу на основі комп'ютерної технології збору і обробки інформації називають моніторингом педагогічного процесу.

Управлінська інформація розподіляється за різними ознаками: за часом – щоденна, щомісячна, четвертна, семестрова, щорічна; за функціями управління – аналітична, оцінна, конструктивна, організаційна; за джерелами надходження – внутрішня, відомча, позавідомча; за цільовим призначенням – директивна, ознайомча, рекомендаційна.

Об'єктивна і повна інформація необхідна керівнику навчального закладу на всіх етапах управлінського циклу: на етапі аналізу, планування роботи, організації використання, контролю і регулювання. Від уміння організовувати її надходження, обробку, аналіз і використання залежить ефективність управління і функціонування навчально-виховного процесу.

Принцип системності в управлінні передбачає розуміння системної природи педагогічного процесу. Системний підхід в управлінні вищим навчальним закладом спонукає керівника мати чітку уяву про заклад як систему: її основні компоненти (основні частини) структуру (її зв'язки і відношення, які складаються або руйнуються між цими частинами), інтегративну властивість системи, яка є результатом взаємодії компонентів, а не властивостей окремих з них. Стійкість інтегративної властивості залежить від цілісності системи.

Реалізація принципу системності в управлінні виключає як однобічність, так і гіпертрофію окремих функцій. Принцип підкреслює, що управлінська діяльність логічна, послідовна, всі її функції важливі.

Менеджмент – це творчість, яка заснована на певних принципах:

  • 1. Принцип чиноначальності. Люди краще реагують на все, якщо ними керує один начальник.
  • 2. Принцип мотивації. Чим ретельніше менеджери здійснюють структуру заохочення і покарання, тим ефективнішою буде програма мотивацій.
  • 3. Принцип лідерства. Люди схильні йти за тими, в кому вони бачать засіб задоволення своїх особистих потреб.
  • 4. Принцип науковості. Цей принцип полягає в побудові всієї системи управління на найновіших досягненнях науки менеджменту.
  • 5. Принцип відповідальності. Необхідно мати певні інструкції, положення та системи матеріальної й іншої відповідальності.
  • 6. Принцип правильного добору і розстановки кадрів. Підбір кадрів здійснюється тільки за діловими якостями на основі правил професійного відбору і рекомендацій консультантів щодо кадрів.
  • 7. Принцип економічності. Прибуток – це не тільки дохід, а й розумні витрати на використання людських і матеріальних ресурсів.
  • 8. Принцип забезпечення зворотного зв'язку. Це одержання інформації про результати роботи, які дають можливість порівнювати фактичний стан з планом.

Особливо цікавими є принципи управління Анрі Файоля – розподіл праці або спеціалізація; повноваження і відповідальність; дисципліна; чиноначальність; єдність напряму; підлеглість особистих інтересів загальним; винагорода персоналу; централізація; скалярний ланцюг; порядок; справедливість; стабільність робочого місця для персоналу; ініціатива; корпоративний дух.

Приведені принципи управління характерні для будь-якої підсистеми. Разом з тим кожна підсистема системи повинна формуватися і функціонувати на основі ще і специфічних принципів. Так, специфічними принципами управління персоналом є: розподіл праці; чиноначальність; підлеглість особистих інтересів загальним тощо.

Загальні принципи управління характеризуються тим, що мають універсальний характер, впливають на всі сфери управління і на всі галузі народного господарства.

До загальних принципів управління можна віднести цілеспрямованість, спланованість, компетентність, дисципліну, стимулювання, ієрархічність.

Принцип цілеспрямованості визначений сутністю програмно-цільового управління і припускає чітку постановку цілей перед кожним вищим навчальним закладом та кожним його підрозділом. При цьому мета повинна бути реальною, досягнутою і визначеною чітко, що додає роботі здоровий глузд і мобілізує зусилля персоналу на її виконання.

Принцип плановості управління також зв'язаний із програмно- цільовим управлінням і передбачає складання програми дій та її реалізацію. Спланованість виявляється в нормалізації умов роботи і її розподілі між виконавцями, у координації дій виконавців і їхньому інструктуванні, а також в організації обліку і контролю за виконанням кожної роботи і програми в цілому. Реалізація цього принципу на практиці додає планову організацію всій системі управління.

Принцип компетентності означає знання менеджером об'єкта управління або принаймні його здатність сприймати компетентну консультацію фахівців при прийнятті рішень. Принцип компетентності зв'язаний із горизонтальним поділом праці за функціями.

Принцип стимулювання припускає насамперед мотивацію трудової діяльності на основі використання матеріальних і моральних стимулів. Матеріальне стимулювання базується на особистій економічній зацікавленості працівників у результатах праці, моральне – в основному на психологічному впливі на працівників.

Принцип ієрархічності передбачає вертикальний поділ управлінської праці, тобто виділення рівнів управління і підпорядкування нижчих рівнів управління вищим. Цей принцип враховується при формуванні організаційних структур управління, при побудові апарату управління, при розстановці кадрів.

Мартиненко Μ. М. доповнює ці принципи принципами

взаємозалежності динамічної рівноваги та економічності.

Професор Хміль Ф.І. додає наступні принципи:

  • – принцип наукової обґрунтованості практики менеджменту;
  • – принцип ефективності;
  • – принцип оптимальності;
  • – принцип постійного вдосконалення процесів і методів менеджменту;
  • – принцип плановості;
  • – принцип єдності цілей;
  • – принцип цілісності системи менеджменту;
  • – принцип гнучкості організаційних структур.

Усі принципи управління тісно взаємозалежні та взаємообумовлені. Наприклад, неможливо домогтися чіткого функціонування системи управління, ігноруючи інші принципи управління (цілеспрямованість, спланованість, компетентність, стимулювання, дисципліна), так само як не можна забезпечити цілеспрямовану діяльність організації без плановості, компетентності, дисципліни та ієрархічності.

У практиці менеджменту конкретної організації можуть мати місце й інші принципи. У такий спосіб формується індивідуальна система принципів організації, яка забезпечує високі результати їх діяльності. Однак цю систему треба постійно переглядати і поновлювати, передбачаючи уточнення, відкидання принципів, якщо вони не забезпечують очікуваних результатів.

До характерних принципів менеджменту належать такі:

  • • децентралізація управління з метою забезпечення тісного співробітництва органічно взаємодіючих структурних елементів, наділених широкою самостійністю;
  • • зростання чисельності працівників, що залучаються до розробки управлінських рішень;
  • • ототожнення працівників із закладом, її інтересами і принципами;
  • • підвищення готовності кожного до інновацій, динамічного оновлення продукції;
  • • постійне навчання персоналу в процесі діяльності вищого навчального закладу;
  • • постійний пошук альтернативних варіантів діяльності вищого навчального закладу;
  • • використання нестандартних режимів роботи персоналу з гнучкими параметрами; застосування нових способів стимулювання праці й новаторства, орієнтованих на індивідуальні, групові, соціальні потреби;
  • • здійснення програм довгострокового професійного, посадового розвитку ключових груп працівників, включно з плануванням кар'єри та ін.;
  • • активне формування нового мислення персоналу з орієнтацією на динамічні, швидкі зміни в характері й масштабах діяльності вищого навчального закладу;
  • • підприємницький стиль роботи, що здатний вчасно помітити зміни в тенденціях розвитку ринку;
  • • активне використання ідей удосконалення робіт;
  • • опора на систему гнучкого лідерства серед персоналу й особисті контакти працівників з навколишнім середовищем вищого навчального закладу;
  • • підкреслена й підкріплена практичними діями постійна і цілеспрямована підтримка індивідуальної ініціативи працівників вищого навчального закладу, що з нею співпрацюють;
  • • відхід від команд, директив, розпоряджень і перехід до корпоративної організаційної культури менеджменту, що базується на єдності інтересів, загальнолюдських цінностях і цілях діяльності вищого навчального закладу;
  • • підвищення ролі неформальної організації і створення атмосфери загальної залученості персоналу до справ вищого навчального закладу, заснованої на спільності корпоративних та індивідуальних інтересів;
  • • опора на природні інтереси персоналу вищого навчального закладу;
  • • співробітництво, новаторство творчої природи людини, визнання її обдарувань, зацікавленість у постійному зростанні благополуччя;
  • • створення спеціальних підрозділів, що здійснюють вироблення загальних цінностей вищого навчального закладу;
  • • гармонійна взаємодія формальної і неформальної організації, коли головна роль приділяється першій, а існування другої лише масться на увазі;
  • • орієнтація діяльності вищого навчального закладу на загальнолюдські інтереси.

Принципи управлінської діяльності виступають фундаментом функціонування вищого навчального закладу.

Отже, в основі менеджменту лежить система законів, закономірностей і принципів керування в умовах ринкових відносин. Закони й закономірності носять об'єктивний характер, тобто не залежать від волі людей, а, навпроти, визначають їхню волю, свідомість і наміри. Усвідомлене використання економічних законів, здійснюючись через керування, дозволяє привести діяльність людей у відповідність із об'єктивними умовами розвитку. Саме менеджер вибирає оптимальний варіант управлінського рішення.

Усі принципи управління тісно взаємозалежні та взаємообумовлені. Поряд із загальними існують часткові принципи управління, що мають локальний характер і регулюють лише окремі управлінські процеси і сторони управління.

Приведені принципи управління характерні для будь-якої підсистеми. Разом з тим кожна підсистема системи повинна формуватися і функціонувати на основі ще і специфічних принципів. Так, специфічними принципами управління персоналом є: розподіл праці; єдиноначальність; підлеглість особистих інтересів загальним і т.д.

 
<<   ЗМІСТ   >>