Повна версія

Головна arrow Менеджмент arrow Менеджмент вищої освіти

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Впровадження системи управління якістю у вищому навчальному закладі

Якісне оновлення українського суспільства, формування демократичного середовища вимагає реконструкції всіх його соціальних інститутів. На перший план виходить потреба реформування інституту освіти, зокрема вищої школи, відповідно до потреб суспільства і освітніх тенденцій у сучасному світі. Модернізація системи вищої освіти в Україні має бути спрямована передусім на демократизацію, послідовне впровадження академічних прав і свобод освітніх установ, на створення умов для їх економічної самостійності. На основі саме такого підходу вузи зможуть сформувати власну стратегію розвитку з урахуванням потреб споживачів ринку освітянських послуг і ринку праці. Вищі навчальні заклади повинні знати потреби абітурієнтів, держави, роботодавців і відповідно до цього шукати власну нішу на ринку праці.

Ефективний розвиток вищих навчальних закладів в умовах зростаючої конкуренції характерний для вітчизняного ринку освітніх послуг, вимагає підприємницької активності не лише організації в цілому, але і її підрозділів і навіть окремих співробітників. Для стимулювання подібної активності потрібна особлива система внутрішнього управління. У вузах України впроваджується система менеджменту якості. Однак дана практична робота не забезпечена відповідними науковими рекомендаціями. Навчання персоналу вузів проводиться на рівні курсів, реклама яких упевнено гарантує підготовку їхніх співробітників у сфері якості, що, на думку керівників таких курсів, може забезпечити впровадження систем якості в організаціях освіти. Проте практичний досвід показує, що все не так просто. І зв'язано це з тим, що будь-яка організація освіти є насамперед педагогічною системою, в якій установлення процесів і документування процедур не можуть повною мірою забезпечити якість її життєдіяльності. Ефективність роботи вищого навчального закладу залежить від рішення багатьох задач, значимість і рівень складності яких різні. Сукупність таких задач і їхнє рішення складають систему, що забезпечує розвиток і динаміку вузів. Якість рішень, оптимальність будь-яких видів витрат, результативність забезпечуються обліком усіх складових, котрі, у свою чергу, дозволяють дати об'єктивну оцінку діяльності вузу, педагогічного колективу, наукової діяльності, якості підготовки студентів. Усі елементи складають комплексність методів керування, що забезпечують охоплення всіх сфер діяльності вищого навчального закладу по досягненню ефективності. Стрімка глобалізація ринків і пов'язаний з цим процес загострення конкуренції накладає на систему освіти проблеми небачених масштабів. Витримати жорстку конкурентну боротьбу на ринку послуг у сфері вищої освіти навчальні заклади України не зможуть без упровадження системи менеджменту якості освіти, відповідну вимогам міжнародних стандартів ICO серії 9000 та без участі в національних конкурсах якості і ділової досконалості на базі Європейської моделі.

Загальновизнаним є той факт, що від якості вищої освіти в країні залежить її майбутнє, оскільки система вищої освіти формує найважливіше багатство держави – людський потенціал. Тому цілком справедливим є твердження, що підвищення якості вищої освіти і його вплив на розвиток економіки повинно стати стратегічним національним пріоритетом України. Можна виділити низку причин, які стимулювали роботу у сфері якості вищої освіти. Головна із них – перегляд самого поняття “якість” стосовно вищої освіти та навчального закладу. Якість вищої освіти традиційно пов'язується зі змістом і формою навчального процесу. Зміст навчального процесу, як правило, базується на кваліфікації і досвіді викладачів. Але швидкоплинність змін, що відбуваються у світі, примушує переглянути усталені погляди. У цьому сенсі не можуть залишатися осторонь від процесу змін ані структура, ані форма навчального процесу. Це означає, що нові уявлення щодо якості будуть пов'язані не з “косметичною адаптацією” вузу до нових умов, а з необхідністю глибокої перебудови основ його діяльності. До радикальних дій спонукає і демографічна ситуація. Тобто, для виживання потрібно шукати нові конкурентні переваги. Але є і більш довготривала загроза – стрімкого розвитку набуває процес глобалізації ринків та пов'язаний з ним процес загострення конкуренції. Ця обставина накладає на систему освіти проблеми небачених масштабів. Особливо загострюється проблема якості підготовки кадрів у країнах з перехідною економікою, однією з яких є Україна. Для цих країн можна виділити низку загальних факторів, що суттєво погіршили рівень надання послуг вищої освіти. Це скасування державного розподілу випускників вузів; дефіцит фахівців, здатних працювати в умовах ринкової економіки, і натомість надлишок традиційних фахівців; нестабільний попит на фахівців – випускників вузів; зниження інтересу до оволодіння технічними знаннями та набуття інженерної професії'; скорочення фінансування з державного бюджету загальноосвітньої та наукової діяльності тощо. Один із можливих шляхів, що дозволить вищим навчальним закладам вистояти в жорсткій конкурентній боротьбі на ринку послуг у сфері ВИЩОЇ освіти, є розробка та запровадження систем менеджменту якості відповідно до вимог міжнародного стандарту 180 9001-2000 “Системи менеджменту якості. Вимоги”. Цей стандарт базується на восьми принципах тотального менеджменту якості (ТОМ) і містить універсальні вимоги до систем якості. Він придатний до застосування в усіх галузях, на будь-яких підприємствах, установах і організаціях і спрямований на забезпечення якості і підвищення задоволеності споживачів. У сфері вищої освіти споживачами можна вважати студентів, їх батьків, організації, які приймають на роботу випускників, суспільство в цілому. Саме системи якості виявилися тим інструментом, який дозволив вищим навчальним закладам, що їх упровадили, досягти високого ступеня довіри і стійкої прихильності споживачів до їх послуг. Як свідчить світова практика, впровадження систем якості у вищих навчальних закладах дозволяє вищим навчальним закладам суттєво покращити та оптимізувати свою бізнесову діяльність і підвищити результативність і ефективність роботи; посилити акцент на меті своєї діяльності і досягненні очікувань споживачів; досягти і стабільно підтримувати високу якість своїх послуг для задоволення потреб і вимог споживачів; збільшувати задоволеність споживачів; досягти впевненості, що очікуваної якості досягнуто і вона постійно під тримується; забезпечити докази для споживачів та потенційних споживачів відносно того, що вищий навчальний заклад здатний зробити для них; відкрити нові можливості або зберегти вже завойовані сегменти ринку послуг у сфері вищої освіти; отримати визнання з боку замовників через процедуру сертифікації; брати участь у тендерах, у тому числі міжнародних, щодо надання освітніх послуг на вигідних умовах. При цьому слід розуміти, що система якості може лише допомогти вузу у досягненні згаданих очікувань і є одним із засобів для досягнення цілей, що стоять перед організацією, але сама по собі система якості не здатна привести до покращання навчального процесу або якості навчальних послуг, вона не може вирішити всіх проблем вищих навчальних закладів. Її впровадження означає лише застосування системного і систематичного підходу для досягнення вузами бізнес-цілей.

Започатковуючи розроблення системи менеджменту якості у вищих навчальних закладах, доцільно дотримуватися таких вимог: система повинна бути придатною для її сертифікації; бути компактною, зрозумілою, зручною, не мати багато паперів; приносити практичну користь навчальному закладу; давати можливість використання її як основи інформаційної моделі діяльності вузу. Розроблення системи менеджменту якості розпочинається з визначення необхідних для неї та її впровадження процесів: управлінської діяльності керівництва закладом, життєвого циклу продукції, управління ресурсами та вимірювань. Процес управлінської діяльності керівництва вузом можна поділити на такі етапи: розроблення політики у сфері якості; розробки стратегії і цілей у цій сфері; планування створення і розвитку системи управління якістю; розподіл відповідальності та повноважень; забезпечення процесів обміну інформацією; аналіз з боку керівництва; управління документацією, забезпечення доступу до нормативних документів; управління записами. До процесу управління ресурсами належать: управління персоналом; управління інфраструктурою (управління аудиторним фондом, забезпечення безпеки, матеріально-технічне забезпечення, планово-фінансова діяльність, управління інформаційними ресурсами бібліотеки, інформаційними та технічними ресурсами); управління виробничим середовищем. Процеси життєвого циклу продукції розподіляються відповідно до продукції, що випускається вузами, тобто, загальноосвітні послуги, науково-технічна продукція та інтегрована продукція на основі науково-технічної та навчальної послуги. Однак в умовах переходу освітньої діяльності до ринку змагальності, що характерні для економіки, змінюються відносинами конкуренції, особливо між вищими навчальними закладами. Це спонукає їх розвивати матеріально-технічну базу, поліпшувати якість викладання, що мобілізує заклад у ринкових умовах. Більшість населення прагне отримати вищу освіту, тому перед ним стає жорсткий відбір освітніх закладів, які прагнуть працювати на ринку, що, у свою чергу, призвело до появи конкуренції між вищими навчальними закладами.

Уходження України в Європейський освітній і науковий простір суттєво загострює конкурентну боротьбу між вітчизняними і зарубіжними вузами, в результаті чого вітчизняні заклади виявляться практично неконкурентоспроможними в порівнянні з іноземними. За таких умов усе більше уваги необхідно приділяти управлінню конкурентоспроможності вузів, використовуючи відповідні стратегії до чинників, від яких прямо залежить підвищення конкурентоспроможності. З іншого боку, проблема управління конкурентоспроможністю вузів набуває особливої актуальності у зв'язку з прогнозованим демографічним спадом, наслідком якого буде скорочення. Надання тільки освітніх послуг не визначає достатній рівень конкурентоспроможності вузу і здатності протистояти реальним конкурентам на ринку освіти. Управління конкурентоспроможністю навчального закладу являє собою певний аспект освітнього менеджменту, спрямований на формування, розвиток та реалізацію конкурентних переваг, стимулювання щодо збагачення потенціалу (кадри, матеріально- технічне забезпечення, інформатизація, зв'язок з громадськістю тощо) та забезпечення вузу стійкого положення в конкурентному середовищі. Конкурентне середовище охоплює сукупність об'єктів і чинників ринку, які впливають на відносини між навчальним закладом і замовниками. Вищі навчальні заклади працюють на ринку освітніх послуг і продуктів, а також на ринку робочої сили. Ринок освітніх послуг і продуктів має певну специфіку, яка обумовлена, по-перше, наявністю зв'язку між ринком робочої сили і ринком освітніх послуг і продуктів. По-друге, особливістю освітніх послуг порівняно з іншими і, по-третє, поєднанням методів державного та ринкового регулювання. Для досягнення довготривалого успіху робота із забезпечення конкурентоспроможності вузу має здійснюватись у всіх сферах та за всіма аспектах його діяльності. Звідси випливає, що ключовими управлінськими аспектами забезпечення його конкурентоспроможності є такі показники: тип організаційної структури управління, гнучкість і раціональність, стиль і методи управління, адаптаційні можливості, гнучкість і гомеостатичність.

Підвищенню конкурентоспроможності та ефективності регіонального управління вищою освітою сприяє надання законодавством України можливостей у вищих навчальних закладах самостійно визначати форми навчання, організації навчального процесу; надавати додаткові освітні послуги; самостійно розробляти і впроваджувати свої програми наукової та науково-виробничої діяльності; вести видавничу діяльність; здійснювати спільну діяльність з іншими вузами; проводити моніторинг якості освіти, звертатись до органів управління вищою освітою з ініціативою про внесення змін до чинного законодавства у галузі освіти.

Таким чином, якість освіти є однією з найбільш актуальних проблем сучасної української вищої школи. Проблема якості вищої освіти є багатомірного, що охоплює всі характеристики освітньої діяльності, визначається факторами різного порядку, пов'язаними з розв'язанням проблем від окремого вищого навчального закладу до цілої держави і вимагає комплексного підходу до розв'язання та вироблення чіткого механізму моніторингу як якості освітнього простору в цілому, так і національної системи освіти, окремих навчальних закладів. В умовах розвитку освітнього простору вуз повинен самостійно враховувати чинники, які мають вплив на конкурентні переваги і його становище є конкурентному середовищі.

Розвиток своєї структури, вдосконалення освітніх послуг, досконалість інформаційного простору надасть можливість оперативно реагувати на зміни в конкурентному середовищі, пристосовуючись в ньому, займаючи більшу частку освітнього ринку, витісняючи неконкурентоспроможні вузи.

 
<<   ЗМІСТ   >>