Повна версія

Головна arrow Агропромисловість arrow Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Правове регулювання свинарства

Свинарство є важливою галуззю тваринництва, що обумовлюється споживчими вподобаннями нашого населення. В Україні історично склалося, що хліб з салом є традиційним перекусом протягом робочого дня, який швидко відновлює сили організму.

З точки зору медицини, свинячий жир менш шкідливий, ніж яловичий. До складу м'яса входять амінокислоти, залізо, цинк, що знижують ризики захворювань серцево-судинної системи, а також вітаміни групи В (В1, В2, В3, В6, В12), які допомагають розвитку фізичного та розумового здоров'я людини, тому свинину рекомендується вживати в їжу регулярно. Тим не менш, зловживати м'ясними стравами також не варто: рекомендована норма свинини, користь якої не заперечується фахівцями, становить 200 грам на добу. У свинині також містяться арахідонова кислота і селен – речовини, що оптимізують процес оновлення клітин, нормалізують роботу судин і серця, а також м'язів і кісток людини[1].

Значимість свинарства обгрунтовується й у економічній літературі, де воно визначається як галузь сільськогосподарського виробництва, що забезпечує населення цінними продуктами харчування. Свинарство характеризується динамічним розвитком, оволодінням інтенсивними енергоощадними технологіями, збільшенням виробничих потужностей і поступовим підвищенням продуктивності тварин. На тенденції розвитку галузі впливають цінні господарсько-корисні ознаки свиней – висока відтворювальна здатність, скороспілість, високий забійний вихід і енергетичність продуктів забою[2].

Між тим, нагальною є потреба невідкладного здійснення інноваційних перетворень, що дозволили б поліпшити економічні показники підприємств галузі свинарства, забезпечити ринок свинини продукцією вітчизняного виробництва та задовольнити соціальний запит щодо доступної ціни та високої якості продукції[3].

Оскільки будь-які перетворення обумовлюються сучасним станом перетворюваної системи, слід проаналізувати чинне правове забезпечення галузі свинарства. Перш за все, доцільно визначити продукцію, яка вирощується у галузі свинарства. Відповідно до Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-2010 свині живі віднесені до групи "тварини живі та продукція тваринництва", що в свою чергу відноситься до продукції сільського господарства[4]. Згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності свині живі визначаються в групі 01 "Живі тварини", свинина та їстівні субпродукти – у групі 02 "М'ясо та їстівні субпродукти", жир свинячий – в групі 15 "Жири та олії тваринного або рослинного походження; продукти їх розщеплення; готові харчові жири; воски тваринного або рослинного походження"[5].

Як і в скотарстві, відсутній спеціальний закон, яким би регламентувалася діяльність з вирощування свиней. Однак є низка підзаконних нормативно-правових актів, присвячених правовому регулюванню виключно цієї сфери, зокрема: наказ Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 6 грудня 2004 р. № 269 "Про затвердження Правил охорони праці у тваринництві. Свинарство"[6], наказ Міністерства аграрної політики України від 31 грудня 2004 р. № 497 "Про запровадження ідентифікації та реєстрації свиней"[7], наказ Міністерства аграрної політики від 17 грудня 2002 р. № 396 "Про затвердження Інструкції з бонітування свиней, Інструкції з ведення племінного обліку у свинарстві та зразків форм племінного обліку у свинарстві"[8].

Окремі питання вирощування свиней регулюються нормативно- правовими актами загальної дії. Так, племінна справа у свинарстві – Законом України від 15 грудня 1993 р. "Про племінну справу у тваринництві"[9], профілактика та лікування хвороб у свиней – Законом України від 25 червня 1992 р. "Про ветеринарну медицину"[10], забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя у зазначеній сфері – Законом України від 24 лютого 1994 р. "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення"[11], охорона праці під час виробництва продукції свинарства – Законом України від 14 жовтня 1992 р. "Про охорону праці"[12], збереження безпечного для існування навколишнього середовища, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, у тому числі відходами виробництва галузі свинарства – Законом України від 25 червня 1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища"[13], безпечне для здоров'я людини і навколишнього природного середовища застосування у виробництві пестицидів і агрохімікатів – Законом України від 2 березня 1995 р. "Про пестициди і агрохімікати"[14], вимоги до розміщення свиноферм – наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 червня 1996 р. № 173 "Про затвердження Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів"[15] та ін.

Особливе місце серед перелічених нормативно-правових актів займає наказ Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 6 грудня 2004 р. № 269 "Про затвердження Правил охорони праці у тваринництві. Свинарство"[6], оскільки в ньому детально регламентується не тільки охорона праці у сфері свинарства, а й інші важливі питання. Окремі розділи наказу встановлюють вимоги до організації та виконання технологічних процесів з обслуговування свиней та виробництва продукції свинарства; вимоги до персоналу, що бере участь у виробничому процесі; встановлення режиму праці та відпочинку; санітарно-побутове забезпечення працівників; вимоги до застосування засобів захисту працівників; до території та виробничих майданчиків; до виробничих і допоміжних будівель та споруд; до водопостачання і каналізації; до освітлення, опалення та вентиляції; вимоги до виробничого обладнання та засобів механізації; до розміщення виробничого обладнання і організації робочих місць; до роботи в колодязях, закритих ємкостях і камерах; електробезпеки; пожежної безпеки; до виробничих процесів (зокрема щодо обігріву тварин, догляду за кнурами, штучного осіменіння тварин, транспортування свиней, їх забою, проведення ветеринарно-санітарних заходів, догляду за тваринами, хворими на заразні хвороби, вимоги при проведенні діагностичних досліджень, подрібнення кормів, автоклавної обробки, екструдування, хімічної обробки, запарювання та варіння кормів, приготування комбінованих кормів і кормосумішей), а також передбачають відповідальність за порушення Правил охорони праці у тваринництві.

Деякі з вимог доцільно розглянути детальніше. Зокрема, вимога щодо мінімізації впливу біологічних факторів повинна забезпечуватися мінімальним часом контакту працівників із тваринами, кормовими сумішами, продукцією тваринництва, відходами виробництва, проведенням дезінфекційних робіт та прибиранням приміщень, застосуванням бактерицидних ламп, застосуванням засобів захисту, дотриманням правил особистої гігієни[6].

Задля зменшення забруднення навколишнього середовища рекомендується передбачати: 1) організацію правильного оброблення, зберігання та використання гною; 2) впровадження способів очищення повітря підприємств за допомогою встановлення спеціальних фільтрів і припливно-витяжної вентиляції; 3) виконання відповідних профілактичних заходів у санітарно-захисних зонах підприємств; 4) планомірну боротьбу з хворобами тварин, переносниками інфекційних захворювань, паразитуючими комахами; 5) оборотні цикли використання стоків стічних вод.

При розміщенні свинарських підприємств необхідно враховувати вимоги з охорони навколишнього середовища від забруднень виробничими викидами та стоками. Свинарські підприємства повинні розміщуватись із підвітряного боку відносно житлової зони, але з навітряного – відносно складів мінеральних добрив та пестицидів.

Для працівників, які виконують роботу на відкритому повітрі чи в неопалюваних приміщеннях із температурою повітря на робочих місцях нижче +10 градусів за Цельсієм, слід передбачати приміщення для обігрівання або надати засоби для обігріву. Усіх працівників слід забезпечувати доброякісною питною водою.

Планування та устрій територій і виробничих майданчиків свинарського підприємства має відповідати вимогам державних будівельних норм "Містобудування. Планування та забудова міських і сільських поселень" (із змінами) (ДБН 360-92), ДБН Б.2.4-3-95, ВНТП-СГіП 46-2.95, НАПБ А.01.001-2004. Територія підприємства повинна мати огорожу та бути відокремлена від найближчого житлового району санітарно-захисною зоною, мати чіткий поділ на зони щодо санітарної характеристики об'єктів із урахуванням напряму домінуючих вітрів, обладнана в'їздами з дезбар'єрами. Виробничі будівлі та споруди свинарських підприємств основного і допоміжного призначення мають відповідати вимогам державних будівельних норм. Виробничі, допоміжні та складські будівлі і споруди слід обладнувати блискавкозахистом.

Підприємства повинні забезпечуватися достатньою кількістю води, необхідною для задоволення питних потреб відповідно до санітарних норм, господарсько-виробничих потреб та потреб пожежогасіння згідно з будівельними нормами і правилами. Якість питної води має відповідати вимогам державних санітарних правил і норм. Не допускається поєднання мереж господарсько-питних водопроводів із мережею водопроводів, що подають воду для технологічних потреб.

Виробничі приміщення повинні мати природну та штучну освітленість. Робочі місця, на яких внаслідок відмови приладів штучного освітлення можуть виникати небезпечні ситуації, обладнуються системами аварійного освітлення, які автоматично включаються при виключенні струму в загальній електромережі. Приміщення підприємств мають бути оснащені системами опалення (охолодження) та вентиляції, забезпечені гарячою водою. Джерела зі значним виділенням конвекційної теплоти (обпалювальні печі, варильні котли, автоклави тощо) в місцях можливого контакту працівників повинні бути ізольовані. На видних місцях у всіх виробничих приміщеннях встановлюються прилади контролю температури і відносної вологості повітря. Визначено вимоги до системи місцевої й загальнообмінної вентиляції. Операторські, кімнати відпочинку, майстерні, лабораторії повинні мати автономну вентиляцію.

Для забезпечення безпеки виробничих процесів на свинарських підприємствах необхідним є: 1) дотримання безпечного режиму утримання тварин; 2) усунення безпосереднього контакту працівників із тваринами, виключення фізичних та нервово-психічних перевантажень шляхом заміни ручної праці механізованою або автоматизованою; 3) виключення шкідливого впливу на працівників продуктів життєдіяльності тварин, матеріалів, що мають небезпечні або шкідливі властивості, шляхом застосування дистанційного управління виробничими процесами, використання засобів колективного та індивідуального захисту; 4) заміна виробничих процесів й операцій, пов'язаних з виникненням небезпечних і шкідливих виробничих чинників, процесами і операціями, при яких указані чинники відсутні або вміст шкідливих речовин не перевищує гранично допустимих концентрацій, рівнів; 5) запобігання прояву небезпечних та шкідливих виробничих чинників у випадку аварії; 6) дотримання порядку експлуатації машин і обладнання у відповідності з експлуатаційною документацією; 7) використання сигнальних приладів, кольорів і знаків безпеки; 8) своєчасне видалення, знешкодження і поховання виробничих відходів, що є джерелом шкідливих виробничих чинників; 9) застосування раціональних режимів праці і відпочинку з метою запобігання монотонності праці, гіподинамії, фізичним і нервовопсихічним перевантаженням; 10) захист від можливих негативних впливів небезпек природного характеру і погодних умов[6].

З огляду на важливість профілактики та лікування інфекційних хвороб у свиней, особливо тих, які спричинили кризу галузі свинарства в окремих європейських державах (наприклад, африканська чума свиней в Португалії, Іспанії)[19], слід звернути увагу на правові вимоги до догляду за тваринами, хворими на інфекційні хвороби. До роботи з догляду за такими тваринами, допускаються працівники, яким зроблені профілактичні щеплення, які проінструктовані про застережні заходи та правила поводження із зараженим матеріалом, а також про особливості догляду за хворими тваринами. Працівники віком до 18 років, а також вагітні жінки та жінки, які годують груддю, до цієї роботи не допускаються.

При виявленні захворювання свиней інфекційними хворобами (туберкульоз, бруцельоз, ящур, сказ, сибірка) власник сільськогосподарського підприємства повинен повідомити про це районну (обласну) ветеринарну службу та вжити заходів щодо ізоляції тварин. У випадку виникнення зооантропонозних захворювань необхідно також повідомити медичну службу району (області). Вхід на територію ізолятора, де утримуються хворі тварини, стороннім особам не дозволяється. Біля входу в кожне приміщення ізолятора, а також усередині приміщень між секціями встановлюються дезбар'єри у вигляді ящиків з тирсою, просоченою дезінфекційним розчином. Персонал, який доглядає хворих на інфекційні хвороби свиней, крім спеціального одягу та спеціального взуття повинен забезпечуватися санітарним одягом і взуттям. Одягати будь-який одяг поверх санітарного не дозволяється. Санітарний одяг і взуття видаються тільки на період роботи. Після закінчення роботи одяг знімають, знезаражують і зберігають у спеціальних шафах. Не дозволяється вживати їжу, пити воду та курити під час роботи на фермах, неблагополучних на заразні хвороби. Для забезпечення працівників питною водою за межами виробничих приміщень встановлюються бачки з перевареною водою.

У разі вимушеного забою тварин, питання їх реалізації вирішується лише за погодженням із органами санітарно-епідеміологічного нагляду. М'ясо та внутрішні органи тварин вимушеного забою, обумовленого інтоксикацією пестицидами, не дозволяється використовувати в їжу. Питання про їх утилізацію вирішується ветнаглядом при обов'язковому узгодженні з органами санітарно- епідеміологічного нагляду[6].

Відповідно до ст. 34 Закону України "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів" в ред. від 22 липня 2014 р.[21] забороняється забій тварин, який не супроводжується ветеринарним документом, що засвідчує здоров'я тварин.

Передзабійне та післязабійне інспектування тварин на відповідних потужностях проводять фахівці Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

Положенням "Про державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів", яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 р. № 667 передбачено, що ця служба організовує, здійснює у межах повноважень, передбачених законодавством, державний нагляд (контроль) щодо: безпечності та окремих показників якості харчових продуктів; дотримання вимог санітарного законодавства; здоров'я та благополуччя тварин; субстанцій, кормових добавок, преміксів та кормів; дотримання вимог щодо ідентифікації та реєстрації тварин; неїстівних продуктів тваринного походження; ветеринарних препаратів; репродуктивного та патологічного матеріалу; розробляє та здійснює санітарні, ветеринарно-санітарні та фітосанітарні заходи, що стосуються обмеженого (визначеного) кола осіб чи випадків, передбачених законодавством[22].

Серед чинних стандартів, що стосуються галузі свинарства доцільно виокремити: ДСТУ 7158:2010 "М'ясо. Свинина в тушах і півтушах. Технічні умови"[23], ДСТУ ЕЭК ООН ЕСЕ/AGR1/135:2007 "Свинина. Туші та відруби. Настанови щодо постачання і контролювання якості"[24], ДСТУ 4590:2006 "Напівфабрикати м'ясні натуральні від комплексного ділення свинини за кулінарним призначенням"[25].

Наступний важливий аспект правового регулювання свинарства – це державна підтримка цієї галузі тваринництва. Основним нормативно-правовим актом у зазначеній сфері є Закон України від 24 червня 2004 р. "Про державну підтримку сільського господарства України"[26], який визначає основи державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, регуляторній та інших сферах державного управління щодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку, а також забезпечення продовольчої безпеки населення.

Щодо державної підтримки галузі свинарства, то ст. 15 цього Закону передбачає надання бюджетної тваринницької дотації. При плануванні витрат державного бюджету на черговий рік Кабінет Міністрів України передбачає статтю видатків на надання дотацій виробникам продукції тваринництва з метою підтримки рівня платоспроможного попиту українських споживачів продукції тваринництва та запобігання виникненню збитковості українських виробників такої продукції. Свині, поряд з іншими сільськогосподарськими тваринами, є об'єктами бюджетної дотації та об'єктами спеціальної бюджетної дотації. Суб'єктом (отримувачем) бюджетної дотації та спеціальної бюджетної дотації є безпосередній виробник об'єкта такої дотації. Бюджетна дотація або спеціальна бюджетна дотація виплачується Аграрним фондом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір бюджетної дотації та порядок її надання встановлюються Кабінетом Міністрів України. Розподіл бюджетних коштів, спрямованих на дотацію для сільськогосподарських підприємств, здійснюється на рівні областей, міст Києва та Севастополя. Спеціальна бюджетна дотація надається лише по тваринах, що пройшли ідентифікацію та реєстрацію відповідно до закону, за умови повного впровадження системи наступного контролю за цільовим використанням бюджетних кошів, наданих на зазначені потреби[26].

Інші види державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників передбачені у ст. 17 цього Закону. Так, сільськогосподарські підприємства, які спеціалізуються на вирощуванні свиней, мають право на відшкодування до 50 відсотків вартості будівництва та реконструкції тваринницьких ферм і комплексів для утримання свиней та утворених на кооперативних засадах м'ясопереробних підприємств, а також в обсязі до ЗО відсотків – вартості закупівлі техніки та обладнання для сільськогосподарського виробництва, будівництва та реконструкції підсобних підприємств з переробки та зберігання сільськогосподарської продукції. Так, у Державному бюджеті України на 2015 р. передбачено надання 250 млн. грн. на державну підтримку тваринництва.

При ввезенні на митну територію України безпосередньо сільськогосподарськими товаровиробниками виключно для власних потреб техніки та обладнання для сільськогосподарського виробництва (зокрема обладнання для тваринництва, забою худоби, виробництва продуктів харчування, зберігання м'яса, відходів виробництва, для виробництва біопалива та інших альтернативних видів енергії), аналоги яких не виробляються в Україні, з цих товарів не справляється ввізне мито.

Підтримка виробників продукції тваринництва здійснюється також шляхом здешевлення вартості засобів ідентифікації та реєстрації сільськогосподарських тварин, надання послуг з маркетингу та просування продукції на ринок, підтримки заходів, пов'язаних із забезпеченням контролю якості та безпеки продуктів харчування[28].

У науковій літературі з приводу надання державою підтримки зазначається, що стратегічним завданням аграрної політики держави стосовно свинарства повинно стати формування ефективного конкурентоспроможного виробництва, здатного забезпечувати продовольчу безпеку країни та нарощування експорту продукції свинарства. Основою для підвищення ефективності функціонування підприємств з виробництва свинини є зростання технологічного рівня виробництва, впровадження ресурсоощадних та екологічно чистих технологій у результаті підтримки відповідних досліджень і введення системи консультування в галузі.

Основними концептуальними засадами системи бюджетної підтримки для вітчизняних підприємств з виробництва свинини повинно бути гранично ефективне використання бюджетних коштів в умовах жорсткої їх обмеженості та відмова від тих державних програм підтримки, що не забезпечують контролю за ефективним їх витрачанням. Найадекватнішою системою державної підтримки, що найбільшою мірою враховує особливості ринкової економіки та виправдовує своє застосування на сучасному етапі розвитку економіки України, повинно бути вдосконалення механізму прямих виплат товаровиробникам свинини незалежно від розмірів господарств та організаційно-правових форм. Основна мета прямої підтримки має полягати не у стимулюванні виробництва конкретних видів продукції чи використання конкретних видів ресурсів для виробництва, а в забезпеченні загального запасу міцності підприємств з виробництва свинини для створення конкурентного середовища[29].

Запропоновані заходи державної підтримки цілком узгоджуються з вимогами Світової організації торгівлі (далі – СОТ) до правового регулювання сільськогосподарської діяльності в Україні, адже наша держава стала членом СОТ у 2008 році, взявши на себе численні зобов'язання. Зокрема, Угодою СОТ про сільське господарство від 15 квітня 1994 р. передбачено дозволені та заборонені заходи державної підтримки сільського господарства, а також ті, які слід обмежити[30]. Державна допомога в будь-яких обсягах може надаватися у таких напрямах, як: науково-дослідна діяльність; боротьба зі шкідниками та захворюваннями; послуги з розповсюдження інформації; послуги з навчання (освітня діяльність у галузі сільського господарства, підвищення кваліфікації працівників); послуги з маркетингу; інспектування товарів; створення інфраструктури (дороги, водопостачання, створення ринкових і портових площ); здійснення прямих виплат, прив'язаних до конкретних площ, врожаїв, поголів'я худоби. Надання ж прямих дотацій є можливим лише за умови, коли такі виплати стосуються об'єктів, не визначених як сільськогосподарські товари у Додатку № 1 до Угоди, наприклад, щодо відходів сільськогосподарського виробництва, які можуть перероблятись на біопаливо чи використовуватись як добрива в процесі подальшого сільськогосподарського виробництва[31].

Щодо консультування сільськогосподарських товаровиробників із питань, які потребують спеціальних знань, то воно повинно надаватись через систему дорадчих служб, діяльність яких регулюється Законом України від 17 червня 2004 р. "Про сільськогосподарську дорадчу діяльність". Відповідно до ст. 1 цього Закону дорадчі послуги – це послуги, що надаються суб'єктами сільськогосподарської дорадчої діяльності суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність у сільській місцевості, сільському населенню, а також органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади. Основними завданнями дорадчої діяльності є: 1) підвищення рівня знань і вдосконалення практичних навичок прибуткового ведення господарства суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність у сільській місцевості, та сільського населення в умовах ринкової економіки; 2) надання суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність у сільській місцевості, та сільському населенню дорадчих послуг з питань економіки, технологій, управління, маркетингу, обліку, податків, права, екології тощо; 3) надання дорадчих послуг органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування з питань підготовки та реалізації планів соціально-економічного розвитку, формування громадянського суспільства; 4) поширення та впровадження у виробництво сучасних технологій, новітніх досягнень науки і техніки; 5) сприяння розвитку несільськогосподарського підприємництва в сільській місцевості, у тому числі сільського зеленого туризму, зайнятості сільського населення тощо; 6) робота з сільською молоддю, ініціювання та реалізація молодіжних програм[32].

У спеціальній літературі вказується, що важливим чинником у підвищенні ефективності підприємств із виробництва свинини має стати запровадження у свинарстві системного біоінжинірингу – технології реалізації певного набору заходів, що забезпечують комплексний розвиток виробничої біосистеми свиноферм і галузі загалом на основі інвестування, маркетингу, формування проектів свинокомплексів, здачі виробництва “під ключ”, випробування і сертифікації та сервісного супроводу[33].

Зазначене свідчить про актуальність проблематики ефективного сільськогосподарського дорадництва, а також про важливість залучення інвестицій у галузь свинарства. Щодо останнього діє спеціальний Закон України від 18 вересня 1991 р. "Про інвестиційну діяльність", за ст. 4 якого, об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, тобто й у галузі свинарства.

Згідно зі ст. 5 Закону суб'єктами інвестиційної діяльності (інвесторами і учасниками) можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. До інвесторів належать суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності[34].

У галузі свинарства інвестиційна діяльність може забезпечуватися шляхом реалізації інвестиційних проектів. Інвестиційний проект – це сукупність цілеспрямованих організаційно-правових, управлінських, аналітичних, фінансових та інженерно-технічних заходів, які здійснюються суб'єктами інвестиційної діяльності та оформлені у вигляді планово-розрахункових документів, необхідних та достатніх для обгрунтування, організації та управління роботами з реалізації проекту.

Окремої уваги потребує державне інвестування. Так, інвестиційний проект, для реалізації якого може надаватися державна підтримка, розробляється в порядку та за формою, затвердженими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного розвитку. Такий проект повинен містити: 1) резюме (мету проекту, напрями використання інвестицій, відповідність проекту стратегічним програмним документам держави, прогнозні обсяги виробництва продукції, потребу в інвестиціях, необхідність забезпечення земельною ділянкою або правами на неї для реалізації проекту, основні показники ефективності проекту, у тому числі енергоефективності, висновки експертизи відповідно до законодавства); 2) загальну характеристику стану та проблем, пов'язаних з розвитком об'єктів та суб'єктів інвестиційної діяльності (характеристика об'єктів та суб'єктів, продукції, результати аналізу ринків збуту продукції, аналізу конкурентного потенціалу суб'єкта, зокрема виявлення можливостей розвитку, загроз та проблем у діяльності); 3) організаційний план, плани маркетингової та виробничої діяльності; 4) план реалізації проекту (строк введення в дію основних фондів, кадрове забезпечення, організаційна структура та управління проектом, розвиток інфраструктури, заходи з охорони навколишнього природного середовища, джерела фінансування проекту і виплат за зобов'язаннями суб'єкта інвестиційної діяльності, гарантії та схема повернення інвестицій, якщо таке повернення передбачено проектом); 5) фінансовий план (оцінка фінансової та економічної спроможності проекту); 6) інформацію про ризики проекту, запобіжні заходи і страхування ризиків у випадках, передбачених законом; 7) прогноз економічного та соціального ефекту від реалізації проекту; 8) прогноз надходжень до бюджетів та державних цільових фондів; 9) пакет документів з обгрунтуванням оцінки впливу на навколишнє природне середовище. До інвестиційного проекту може включатися проект будівництва, розроблений відповідно до законодавства[34]. Тобто, інвестиційний проект може передбачати, зокрема, будівництво або реконструкцію свиноферми з урахуванням сучасних досягнень науки і техніки.

Отже, зважаючи на відсутність спеціального закону у галузі свинарства, вирощування свиней детально регулюється підзаконними нормативно-правовими актами та загальним законодавством.

  • [1] Електронний медичний довідник по всім видам ліків. Свинина [Електронний ресурс]. – Режим доступу: likuemo.in.ua/produkty-harchuvannya/1729- Svinina.html.
  • [2] Гірняк К.М. Функціонування та розвиток підприємств з виробництва свинини: автореф. дис. ... канд. екон, наук: 08.00.04 / К. М. Гірняк. – Львів, 2011. – С. 5.
  • [3] Кравець І.В. Інноваційний розвиток підприємств галузі свинарства: автореф. дис. ... канд. екон. наук: 08.00.04 / І. В. Кравець. – Житомир, 2011. – С. 1.
  • [4] Державний класифікатор продукції та послуг ДК 016-2010 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: dkpp.rv.ua.
  • [5] Довідник кодів товарів згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: dtkt.com.ua/show/0sid081.html.
  • [6] Про затвердження Правил охорони праці у тваринництві. Свинарство: наказ Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 6 грудня 2004 р. № 269 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 8. – Ст. 454.
  • [7] Про запровадження ідентифікації та реєстрації свиней: наказ Міністерства аграрної політики України від 31 грудня 2004 р. № 497 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 4. – Ст. 262.
  • [8] Про племінну справу у тваринництві: Закон України від 15 груд. 1993 р. № 3691–XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 2. – Ст. 7.
  • [9] Про затвердження Інструкції з бонітування свиней, Інструкції з ведення племінного обліку у свинарстві та зразків форм племінного обліку у свинарстві: наказ Міністерства аграрної політики від 17 грудня 2002 р. № 39.6 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 3. – Ст. 89.
  • [10] Про ветеринарну медицину: Закон України від 25 червня 1992 р. № 2498- XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – Ке 36. – Ст. 531.
  • [11] Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: Закон України від 24 лютого 1994 р. № 4004-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 27. – Ст. 218.
  • [12] Про охорону праці: Закон України від 14 жовтня 1992 р. № 2694-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 49. – Ст. 668.
  • [13] Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25 червня 1991 р. № 1264-ХII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №41. – Ст. 546.
  • [14] Про пестициди і агрохімікати: Закон України від 2 березня 1995 р. № 86/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 14. – Ст. 91.
  • [15] Про затвердження Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів: наказ Міністерства охорони здоров'я України від 19 червня 1996 р № 173 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0379-96.
  • [16] Про затвердження Правил охорони праці у тваринництві. Свинарство: наказ Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 6 грудня 2004 р. № 269 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 8. – Ст. 454.
  • [17] Про затвердження Правил охорони праці у тваринництві. Свинарство: наказ Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 6 грудня 2004 р. № 269 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 8. – Ст. 454.
  • [18] Про затвердження Правил охорони праці у тваринництві. Свинарство: наказ Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 6 грудня 2004 р. № 269 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 8. – Ст. 454.
  • [19] Ярошко М. Африканська чума свиней / М Ярошко // Агробізнес сьогодні. – 2014. – № 4 (275). – Режим доступу до журн.: vvww.agro-business.com.ua/suchasne-tvarynnytstvo/2079-afrykanska-chuma-svynei.html
  • [20] Про затвердження Правил охорони праці у тваринництві. Свинарство: наказ Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 6 грудня 2004 р. № 269 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 8. – Ст. 454.
  • [21] Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів: Закон України від 22 липня 2014 р., № I602-VII // Відомості Верховної Ради України. – 2014. – № 41-42. -Ст. 20-24.
  • [22] Урядовий портал [Електронний ресурс]. – Режим доступу: kmu.gov.ua/control/ru/cardnpd?docid=248464285.
  • [23] ДСТУ 7158:2010. М'ясо. Свинина в тушах і півтушах. Технічні умови: затв. наказом Держспоживстандарту України від 11 берез. 2010 р. № 85. – К., 2011. – 15 с.
  • [24] ДСТУ ЕЭК ООН ECE/AGR1/135:2007 Свинина. Туші та відруби. Настанови щодо постачання і контролювання якості: затв. наказом Держспоживстандарту України від 24 груд. 2007 р. № 381. – К., 2008. – 54 с.
  • [25] ДСТУ 4590-2006. Напівфабрикати м'ясні натуральні від комплексного ділення свинини за кулінарним призначенням: затв. наказом Держспоживстандарту України від 9 черв. 2006 р. № 162. – К., 2007. – 16 с.
  • [26] Про державну підтримку сільського господарства України: Закон України від 24 червня 2004 р. № 1877-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 49. – Ст. 527.
  • [27] Про державну підтримку сільського господарства України: Закон України від 24 червня 2004 р. № 1877-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 49. – Ст. 527.
  • [28] Про державну підтримку сільського господарства України: Закон України від 24 червня 2004 р. № I877-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 49. – Ст. 527.
  • [29] Гірняк К.М. Функціонування та розвиток підприємств з виробництва свинини: автореф. дис. ... канд. екон. наук: 08.00.04 / К. М. Гірняк. – Львів. 2011. – С. 13-14.
  • [30] Угода про сільське господарство: угода від 15 квіт. 1994 р. // Офіційний вісник У країни. – 2010. – № 84. – Ст. 2989.
  • [31] Полюхович Л. І. Правові питання підтримки вітчизняного сільськогосподарського виробника в умовах членства України у Світовій організації торгівлі // Сучасні тенденції розвитку національного законодавства України: збірник тез міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 10-річчю створення юридичного факультету НУЄіП, м. Київ, Національний університет біоресурсів і природокористування, 19 – 20 травня 2011 р. / упор, к.ю.н., доцент О.М. Гончаренко. – К.: Видавничий центр НУБіП України, 2011. – 432 с. – С. 385.
  • [32] Про сільськогосподарську дорадчу діяльність: Закон України від 17 червня 2004 р. № 1807-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 38. – Ст. 470.
  • [33] Гірняк К.М. Функціонування та розвиток підприємств з виробництва свинини: автореф. дис. ... канд. екон, наук: 08.00.04 / К. М. Гірняк. – Львів, 2011. – С. 16.
  • [34] Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18 вересня 1991 р. № 1560- XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 47. – Ст. 646.
  • [35] Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18 вересня 1991 р. № 1560- XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 47. – Ст. 646.
 
<<   ЗМІСТ   >>