Завдання цивільного захисту.

• – збирання та аналітичне обґрунтування інформації про НС;
• – прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків НС;
• – здійснення нагляду і контролю у сфері цивільного захисту;
• – розробка і втілення законодавчих та інших нормативно-правових актів, норм і стандартів у сфері цивільного захисту;
• – розробка і реалізація науково-технічних програм, спрямованих на попередження НС;
• – оперативне оповіщення населення про виникнення чи загрозу виникнення НС, своєчасне достовірне інформування про обстановку, що складається, про заходи, які запроваджуються для усунення НС і подолання їхніх наслідків;
• – організація захисту населення і територій від НС, надання невідкладної психологічної, медичної та інших видів допомоги потерпілим;
• – проведення невідкладних робіт з ліквідації наслідків НС і організація життєзабезпечення постраждалого населення;
• – надання (з використанням засобів ЦЗ) оперативної допомоги населенню у випадках виникнення небезпечних ситуацій;
• – навчання населення способам захисту при виникненні НС, несприятливих побутових чи нестандартних ситуацій і організація тренувань.

У повсякденному (без НС) житті завдання ЦЗ декілька трансформуються та складають:

• – створення органів управління ЦЗ;
• – підготовку та підтримку сил у готовності;
• – навчання населення;
• – модернізацію і подальший розвиток засобів захисту;
• – планомірне накопичення ресурсів, необхідних для виконання заходів ЦЗ;
• – створення умов для оперативного розвитку системи заходів захисту, сил і засобів в особливий період;
• – проведення комплексу підготовчих заходів, спрямованих на збереження об'єктів, істотно необхідних для стійкого функціонування економіки і виживання населення у НС.

Основні завдання Єдиної державної системи цивільного захисту.

Положення про ЄДС ЦЗ, типові положення про функціональну і територіальну підсистеми затверджуються КМ України. Схему системи реагування на НС подано на рис. 1.1. Основними завданнями ЄДС ЦЗ визначено:

• – забезпечення готовності міністерств та інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підпорядкованих їм сил і засобів до дій, спрямованих на запобігання і реагування на НС;
• – забезпечення реалізації заходів щодо запобігання виникненню НС;
• – навчання населення щодо поведінки та дій у разі виникнення НС;
• – виконання державних цільових програм, спрямованих на запобігання НС, забезпечення сталого функціонування підприємств, установ та організацій, зменшення можливих матеріальних втрат;
• – опрацювання інформації про НС, видання інформаційних матеріалів з питань захисту населення і територій від наслідків НС;
• – прогнозування і оцінка соціально-економічних наслідків НС, визначення на основі прогнозу потреби в силах, засобах, матеріальних та фінансових ресурсах;

Рис. 1.1. Структура системи реагування на НС

• – створення, раціональне збереження і використання резерву матеріальних та фінансових ресурсів, необхідних для запобігання і реагування на НС;
• – оповіщення населення про загрозу та виникнення НС, своєчасне та достовірне інформування про фактичну обстановку і вжиті заходи;
• – захист населення у разі виникнення НС;
• – проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків НС, організація життєзабезпечення постраждалого населення;
• – пом'якшення можливих наслідків НС у разі їх виникнення;
• – здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення;
• – реалізація визначених законом прав у сфері захисту населення від наслідків НС, в тому числі осіб (чи їх сімей), що брали безпосередню участь у їх ліквідації.

Загрози життєво важливим інтересам громадян, державі, суспільству поділяють на зовнішні та внутрішні. Зовнішні загрози безпосередньо пов'язані з безпекою життя та діяльності населення і держави у випадку здійснення збройних конфліктів, виникнення глобальних техногенних екологічних катастроф за межами України (на Землі, у навколоземному просторі), які можуть негативно вплинути на населення і територію держави. Внутрішні загрози провокуються НС техногенного та природного походження або терористичними діями певних угруповань чи окремих осіб.

Небезпечні події з тяжкими наслідками, що відбуваються періодично в країнах світу вказують, що найчастіше керівники виконавчої влади на місцях в умовах серйозних НС виявляли свою розгубленість, неадекватно реагували на екстремальну обстановку, яка складалася на місцях, не могли оперативно та адекватно осмислити, що відбувалося. Але ж вони повинні були вміти вибрати правильну стратегію дій, для того щоб максимально скоротити збиток економіці та кількість потерпілих. Ця стратегія будується на підґрунті глибокого знання сутності і змісту процесів виникнення і розвитку надзвичайних ситуацій, переростання їх у катастрофи.

У наші дні стає все очевидніше, що вирішити проблему запобігання чи локалізації НС можна лише або встановивши першопричини їхнього виникнення, або навчившись вчасно виявляти можливі НС і локалізувати їх на початкових етапах. У всякому разі, щоб ймовірний результат розвитку того чи іншого процесу не виявився раптовим, необхідно вчасно приймати заходи для його обмеження з метою не допустити переходу за фатальну рису.

Тому зараз пріоритетне значення набуває коректна діагностика подій (явищ, процесів) і розуміння логіки їхнього розвитку в часі. Чітке знання умов виникнення небезпек дозволяє, з одного боку, завчасно вжити відповідних заходів захисту, а з іншого боку – розробити алгоритм керування і поводження людей. Уявляється, що реалізація необхідних заходів протидії небезпекам і загрозам залежить насамперед від правильного розуміння різноманіття останніх. Неадекватне сприйняття небезпек і загроз може спровокувати серйозні прорахунки і помилки при безпосередньому захисті СГ у НС. Отже, сьогодні, як ніколи раніше, першорядне значення має прогнозування подій (процесів), які можуть рано чи пізно привести до аварій, катастроф, розуміння логіки їхнього розвитку в часі. З урахуванням цього, виникнення аварій техногенного характеру можна прийняти як розвиток процесу нестійкості в часі, що закінчується зрештою швидким, майже миттєвим вивільненням накопиченої енергії. Звідси перспективно розглядати НС, як новий клас хитливих динамічних систем, поводження яких характеризується як випадкове. Така ідея є вирішальним фактором у справі виявлення слабких сигналів і впливів – провісників аварій, катастроф, стихійних лих (АКСЛ). Як свідчать дослідження, чим швидше передаються такі сигнали і впливи каналами зв'язку усередині системи, тим вона стійкіше та менш піддана змінам у НС. Зміст наведеного наочно демонструє графік стадій розвитку НС (аварії), наведений на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Стадії розвитку аварії (НС)

Епз – енергія поля загроз (енергія "зла"); Еш„ – енергія поля загроз наслідків аварії; Z – точка біфуркації ("обвалу")

На графіку область А – це стадія нормального функціонування системи. Вона характерна тим, що всі процеси в останньої, як правило, відбуваються у режимі встановлених регламентів і не наближаються до аварійного стану. Область Б – стадія хитливої роботи системи – перед аварійний стан, коли її ще можна повернути до нормального рівня. Це – початкова фаза підготовки НС, розвитку процесу нестійкості, накопичення загроз. Область В – стадія, у якій систему вже не можна повернути в нормальний стан. їй притаманний лавиноподібний процес концентрації дестабілізуючих факторів з наступним "обвалом". Це стан граничної нестійкості, коли імовірність аварії велика. Помилки, прорахунки, не прийняті вчасно необхідні заходи, змушують систему перейти поріг стійкості. Область Г – стадія "ураженого" стану системи, загасання НС.

Однак треба мати на увазі, що найбільшої інтенсивності цілої низки виробництв можна досягти лише за рахунок наближення технологічного процесу до небезпечної області (Б), до меж стійкості. Але в цьому режимі небезпечні параметри ще піддаються регулюванню, за допомогою автоматичних систем чи вручну. Тобто у даному випадку небезпечні параметри спеціальними керуючими впливами можуть бути повернуті в регламентні межі.

На стадії А органи управління і сили ЦЗ знаходяться в режимі повсякденної діяльності. У цей період розробляються та здійснюються превентивні заходи щодо виявлення та запобігання НС на потенційно небезпечних об'єктах (ПНО) та територіях навколо їх, здійснюється їхня завчасна підготовка до функціонування в екстремальних умовах. Конкретно передбачаються і реалізуються наступні заходи:

• – спостереження і контроль за станом ПНО, обстановкою на ньому і території навколо;
• – виконання державних довгострокових цільових програм та превентивних заходів щодо попередження і ліквідації НС, підвищення надійності захисту персоналу СГ і населення, що мешкає поблизу, стійкості функціонування ПНО, скорочення можливого матеріального збитку у випадку НС;
• – підтримка високої готовності органів управління, сил і засобів ЦЗ, удосконалювання їхньої підготовки до дій у НС;
• – організація навчання населення способам захисту і діям у НС;
• – створення та підтримка надзвичайних, резервних фондів фінансових, продовольчих, медичних і матеріально-технічних ресурсів;
• – цільове страхування.

У переліку розв'язуваних керівництвом ЦЗ завдань щодо забезпечення безпеки ПНО пріоритет повинен віддаватися спостереженню і контролю за поточною обстановкою. Таким шляхом можна вчасно виявити слабкі сигнали і впливи, можливі загрози, що спричиняють виникненню НС та заздалегідь попередити. Про їх попереджаються відповідні органи державного управління і населення. Серед сил спостереження і контролю ЦЗ насамперед слід виділити наглядові органи усіх видів. До їх завдань належать:

• – заглиблене обстеження стану безпеки ПНО та нагляд за дотриманням проектів, вимог і правил у ході будівництва і реконструкції об'єктів;
• – своєчасне виявлення небезпечних змін параметрів, що характеризують функціонування ПНО, щоб не допустити розвитку виробничої аварії чи перешкодити планам, намірам і можливим діям злочинних груп і окремих осіб з метою навмисне створити НС.

Тобто, завданнями керівництва ЦЗ є виявлення критичних ефектів, провісників НС, і завчасне вживання заходів щодо їх обмеження.

Стадія Б характеризується накопиченням численних технічних несправностей, збоїв у роботі устаткування, виробничого персоналу, виникненням локальних аварій. Йде процес наростання технологічного ризику, виникає перед аварійний стан, який, однак, ще можна повернути в регламентні межі. Але при цьому треба враховувати, що не завжди піддається оцінці швидкість розвитку ушкоджень, збоїв, порушень, тобто нагромадження загроз. Вони розглядаються як неприпустимі, і при їхньому виявленні подальша експлуатація відповідного устаткування (чи системи) не дозволяється. У цих умовах органи управління і сили ЦЗ переводяться в режим підвищеної готовності:

• – приймаються заходи для забезпечення захисту населення; уточнюються оперативні плани;
• – здійснюються заходи щодо обмеження можливих наслідків НС;
• – віддаються попередні розпорядження силам розвідки й оперативного реагування;
• – змінюється режим роботи сил та засобів спостереження і контролю, чергових диспетчерських служб;
• – уточнюється обстановка, підсилюється режим забезпечення безпеки на об'єкті та території, що прилягає до нього.

Розвиток деяких загроз можна прогнозувати, тобто визначати їхню діагностику, попереджати перехід від до незначних (ушкоджень) до неприпустимих (відмовлень). На даній стадії центральні органи виконавчої влади приймають на себе безпосереднє керівництво діяльністю підсистем і ланок ЦЗ. За необхідністю на всіх рівнях ДСНС формуються оперативні групи для виявлення причин погіршення обстановки безпосередньо в районі ймовірності аварії та розроблення пропозицій щодо її нормалізації. Підсилюються чергово-диспетчерські служби, спостереження і контроль за станом перед аварійного СГ та АТО, на якій його розташовано, прогнозується можливість виникнення НС та її масштаби. На інших СГ приймаються негайні заходи щодо забезпечення їхньої безпеки та підготовки до стійкого функціонування в умовах НС, підвищення готовності сил і засобів до дій у випадку її виникнення та до їхнього висування за необхідністю в район ПНО, на якому відбулася аварія. У цілому функціонування системи ЦЗ на стадії Б визначається діяльністю різних органів влади і керування. У цей період здійснюються наступні заходи:

• – своєчасне виявлення початку аварії (НС) та визначення її тенденцій розвитку;
• – виділення зон підвищеного ризику;
• – безупинна оцінка динаміки виявлених загроз, а також наслідків їхнього ймовірного впливу на населення, економіку та довкілля;
• – координація діяльності всіх сил спостереження та контролю за обстановкою;
• – термінове доведення інформації до населення про появу провісників аварії (НС), його морально-психологічна підготовка;
• – посилення нагляду за виконанням персоналом СГ правил безпеки;
• – спеціальна регламентація функціонування ПНО;
• – нейтралізація джерел загроз безпеки ПНО;
• – мобілізація рятувальних служб, укомплектування особовим складом сил спостереження і контролю, ліквідації наслідків аварій (НС);
• – проведення тактико-спеціальних навчань сил ЦЗ;
• – збільшення ресурсів постачання;
• – часткова евакуація населення;
• – організація термінового його укриття в захисних спорудах;
• – підготовка до відбудовних робіт.

Стратегія запобігання самої НС полягає в тім, щоб розірвати ланцюгову реакцію подій, які можуть привести до аварії, не допустити остаточного виходу небезпечного процесу з-під контролю (нейтралізувати джерела загроз). Якщо ефективність управлінських впливів виявляється недостатнюю, виникає некерована перед аварійна ситуація В. Коли відхилення небезпечних параметрів продовжують збільшуватися і накопичується їхня потужність (енергія "зла"), то ситуація стає аварійною. У цьому режимі вже не повернути небезпечні параметри в регламентні межі.

На стадії В розвитку аварії (НС) органи нагляду системи ЦЗ повинні терміново інформувати керівників всіх органів державної виконавчої влади, ПНО, оповістити населення про прогноз і факт аварії (НС). При цьому слід враховувати, що дана стадія сама коротка.

Нарешті, стадія Г – так називаного "ураженого стану" системи (ПНО), загасання аварії (НС). Вона охоплює період від локалізації НС (обмеження джерела загроз) до повної ліквідації її прямих і непрямих наслідків. Аварія (НС) вважається закінченою тоді, коли припинився вплив її небезпечних факторів, ліквідована безпосередня загроза для життя і здоров'я людей, відвернені умови виникнення епідемій, епізоотії і починається період відновлення. Обставини цієї стадії обумовлюють надзвичайний режим роботи органів виконавчої влади і управління, дій сил ЦЗ на всіх рівнях. Тут здійснюються такі екстрені заходи:

• – оповіщення органів управління і населення про аварію (НС);
• – порятунок потерпілих;
• – попередня оцінка можливості розвитку НС (полю загроз наслідків аварії);
• – оперативна локалізація наслідків НС;
• – організація загальної і спеціальної розвідки;
• – оцінка обстановки та уточнення рішення на ліквідацію НС;
• – визначення задач органам і силам ЦЗ;
• – розгортання угруповання сил у районі (зоні) нещастя;
• – організація управління в районі (зоні) надзвичайної ситуації.

Основними ж заходами щодо ліквідації її наслідків є:

• – організація захисту населення;
• – висування оперативних груп у зону нещастя (аварії) для безпосереднього керівництва аварійно-рятувальними й іншими невідкладними роботами (АРіНР);
• – висування сил і засобів у цю зону для проведення АРіНР;
• – організація АРіНР;
• – організація робіт із забезпечення стійкого функціонування ПНО, життєзабезпечення постраждалого населення;
• – посилення контролю за станом на ПНО і територіях навколо нього.

Стадія Г може продовжуватися роки, а то і десятиліття. Приклади

тому – радіаційні аварії на Чорнобильської АЕС, ПО "Маяк" (Челябінська область), хімічна аварія в Савезо (Італія) та ін.