Системи моніторингу небезпек життєвого середовища людини.

Загальні відомості про системи моніторингу небезпек навколишнього середовища.

В переліку завдань, які вирішуються суспільством для забезпечення власної безпеки життєдіяльності пріоритет надається спостереженню і контролю за станом його життєвого середовища. Це дозволяє своєчасно виявити слабкі сигнали і впливи загроз, які можуть призвести до виникнення НП. Необхідність накопичення, систематизації та аналізу інформації щодо кількісного характеру взаємовідносин між живими істотами та природним середовищем обґрунтована необхідністю:

• – оцінки якості досліджуваних природних систем;
• – виявлення причин змін, що спостерігаються, та ймовірних структурно-функціональних змін біотичних компонентів, адресація індикації джерел та факторів негативного зовнішнього впливу;
• – прогнозу стійкості природних систем та допустимих змін і навантажень на середовище в цілому;
• – оцінки існуючих резервів біосфери та тенденцій в їх вичерпанні (накопиченні).

Природні зміни стану довкілля, як коротко строкові, так і довші, значною мірою спостерігаються та вивчаються існуючими в багатьох країнах геофізичними службами (гідрометеорологічними, сейсмічними, іоносферною, гравіметричною, магнітометричними та рядом інших). З метою запобігання виникненню НС, відверненню або пом'якшенню їх наслідків, центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації організовують та здійснюють:

• – оцінку ризиків виникнення НС;
• – прогнозування виникнення НС;
• – своєчасне оповіщення та достовірне інформування населення про загрозу та виникнення НС, розвиток подій, методи та способи захисту, вжиття заходів щодо забезпечення безпеки;
• – спостереження за станом навколишнього середовища та лабораторний контроль;
• – комплекс заходів інженерного, медичного, психологічного, біологічного, радіаційного та хімічного захисту населення і територій;
• – забезпечення готовності захисних споруд цивільного захисту (ЦЗ) до укриття населення у НС;
• – функціональні заходи державного регулювання та контролю з питань ЦЗ;
• – створення і підтримання в робочому стані автоматизованих систем контролю за станом техногенної безпеки об'єктів підвищеної небезпеки;
• – створення страхового фонду документації для забезпечення проведення аварійно-рятувальних та аварійно-відновлювальних робіт;
• – своєчасне реагування на загрозу виникнення НС на підставі даних моніторингу, експертизи, досліджень та прогнозів;
• – створення резервів фінансових і матеріальних ресурсів;
• – розроблення і реалізацію цільових та науко-технічних програм з проблем запобігання НС;
• – створення, підготовку та належне утримання в готовності до дій у НС необхідних органів управління та оптимально достатньої кількості та спеціалізації сил і засобів ЦЗ;
• – підготовку населення до дій в умовах НС.

Реалізація заходів у сфері запобігання виникненню НС є одним із головних пріоритетних напрямів роботи КМ України, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності.

Для того щоб помітити антропогенні зміни на тлі інших (природних), виникла потреба в організації спеціальних досліджень змін стану біосфери під впливом людської діяльності. Система повторних досліджень одного та більшої кількості елементів довкілля в просторі та часі з визначеною метою і відповідно до завчасно підготовленої програми має назву моніторингу. Загальну класифікацію систем моніторингу подано у табл. 2.3.

Таблиця 2.3. Загальна класифікація систем моніторингу

Моніторинг містить наступні основні напрямки діяльності:

• – спостереження за факторами, які впливають на довкілля, та його стан;
• – оцінку фактичного стану природного середовища;
• – прогноз стану навколишнього природного середовища та оцінка цього стану.

Таким чином, моніторинг – це система спостережень, оцінки та прогнозу стану довкілля, що передбачає управління якістю навколишнього середовища, прогнозом його стану з метою попередження погіршення останнього. До основних задач моніторингу належать:

• – спостереження за станом біосфери;
• – оцінка та прогноз її стану;
• – визначення інтенсивності антропогенного впливу на довкілля;
• – виявлення факторів та джерел такого впливу, а також інтенсивності їхнього впливу. Реалізацію цих завдань покладено на відповідні органи виконавчої влади (рис. 2.3).

Рис. 2.3. Суб'єкти реалізації моніторингу НС

Система моніторингу України є складовою частиною національної інформаційної інфраструктури, сумісної з аналогічними системами інших країн. Вона представляє відкриту інформаційну систему, пріоритетами функціонування якої є:

• – захист життєво важливих екологічних інтересів людини і суспільства;
• – збереження природних екосистем;
• – відвернення кризових змін екологічного стану довкілля і запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям.

Накопичення, систематизація та аналіз інформації щодо кількісного характеру взаємовідносин між живими істотами та природним середовищем обґрунтовані необхідністю:

• – оцінки якості досліджуваних природних систем;
• – виявлення причин змін що спостерігаються, та ймовірних структурно-функціональних змін біотичних компонентів, адресація індикації джерел та факторів негативного зовнішнього впливу;
• – прогнозу стійкості природних систем та допустимих змін і навантажень на середовище в цілому;
• – оцінки існуючих резервів біосфери та тенденцій в їх вичерпанні (накопиченні).

Отже, моніторинг – це ще й засіб забезпечення систематичного спостереження і контролю за об'єктами, процесами і системами захисту, прогнозу зон та наслідків імовірних НС, стану впровадження превентивних заходів щодо зменшення їх масштабів, збирання, оброблення, передавання та збереження зазначеної інформації. Він повинний здійснюватися з використанням відповідних методів і засобів, а виходячи з того, що в державі існує декілька незалежних мереж спостережень за джерелами НС, які належать до різних державних структур, ще і за принципом максимального залучення існуючих організаційних структур суб'єктів моніторингу джерел НС.

Основні складові моніторингу НС:

• – прогноз вихідних подій ініціюючих НС гідрометеорологічного характеру (здійснюється установами гідромету);
• – сейсмічні спостереження і прогноз землетрусів (здійснюють Національна академія наук (НАН), МО, Держбуд);
• – екологічний моніторинг реалізують відповідні екологічні структури;
• – соціально-гігієнічний моніторинг і санітарно-епідеміологічний нагляд зорганізується установами Міністерства охорони здоров'я (МОЗ);
• – моніторинг стану техногенних об'єктів і прогноз аварійності здійснюється структурами промислової безпеки, атомного регулювання, а також наглядовими органами у складі центральних органів виконавчої влади відповідно до галузі економіки;
• – моніторинг зовнішніх дестабілізуючих факторів здійснюється силовими структурами.

Єдине інформаційне середовище для оперативного постачання даних моніторингу забезпечує ДСНС України через Урядову інформаційно- аналітичну систему з питань НС, для підтримки заходів підготовки, прийняття і контролю виконання управлінських рішень, пов'язаних з НС.