Системи управління в НС.

Нові часи несуть не тільки нові загрози і ризики, але і нові можливості для прогнозу і попередження лих, аварій і катастроф. Ці можливості забезпечує інформатизація сучасного світу, розвиток глобальних комп'ютерних мереж і телекомунікації, удосконалення системи управління суспільством, яка дозволяє набагато ефективніше, ніж раніше, прогнозувати та попереджати НС. Існуюча тенденція до зростання масштабів останніх змушує вчасно й обґрунтовано виробляти контрзаходи для їхнього попередження та ліквідації. З цією метою створюються відповідні управлінські структури – системи управління в умовах НС. Організацію типової структури наведено на рис. 3.2.

Рис. 3.2. Організація управління під час реагування на НС регіонального рівня

Аналіз процесів розвитку НС і прийняття оперативних рішень щодо мінімізації їхніх наслідків утруднюються складністю оцінки їхніх основних факторів і ефективності прийнятих рішень. Керівним органам звичайно доводиться діяти в умовах гострого дефіциту часу, обмеженої точності і вірогідності інформації.

Це, як правило, призводить до прийняття нераціональних і навіть помилкових рішень, а отже, і до значних втрат. Тому удосконалення систем управління, орієнтованих на прогнозування і попередження НС, на захист СГ, населення, що мешкає поблизу, і територій, має особливе значення.

Причому існуюча реальність змушує керівників усіх рівнів прогнозувати наслідки управлінських рішень на більшу кількість "кроків", діяти швидко і точно. Це приводить до необхідності розробки сценаріїв різних НС, пошуку найкращих рішень. Захищаючи себе від ризиків природного і техногенного походження, від соціальних не стабільностей, треба мати набагато більший обсяг "заготовок" вищої якості.

Природні та техногенні ризики є факторами, що визначають умови функціонування СГ та якість життя людей в регіонах країни. Ступінь цих ризиків, яким піддається людина, залежить від трьох факторів: імовірності виникнення НС, її масштабів і рівня захищеності. Проблема зниження сукупного ризику, особливості роботи СГ в умовах НС породжують велику кількість задач фундаментального і прикладного характеру. У першу чергу, це задачі створення ефективної системи планування та оперативного управління комплексами заходів щодо попередження і ліквідації НС.

Основні особливості функціонування систем управління в умовах НС полягають у тім, що проблема (надзвичайна ситуація) звичайно розвивається зненацька, раптово. Коли вона виникає, перед системою управління постають задачі, не властиві повсякденному режиму роботи СГ та його наявному досвіду.

Аналіз функціонування систем управління СГ в умовах НС дозволив виділити низку їхніх особливостей у порівнянні з дією традиційних систем управління, що наведено в табл. 3.1.

Таблиця 3.1. Порівняльні характеристики систем управління

Особливості характеристики системи управління СГ в умовах НС вимагають використання певних організаційно-функціональних структур управління. В першу чергу, це пояснюється складністю завдань, які постають при виникненні та розвитку НС. Необхідність їхнього якнайшвидшого рішення вимагає використання декомпозиції, тобто поділу системи на ряд локальних підсистем (поліструктуру зі своїми функціями і організацією), які дозволять вирішувати загальне завдання управління. При цьому важливо забезпечувати оптимальність (раціональність) декомпозиції з точки зору інтересів системи в цілому. У цілому поділ загального завдання полягає у визначенні локальних проблем і завдань координації таким чином, щоб кожна з них була набагато простішою за вихідну. Ціль поділу – одержання структури прийняття рішень, в якій кожне локальне завдання може бути вирішене за допустимий час при даних обмеженнях за деяким алгоритмом.

В обговорюваних системах управління використовуються два способи формування локальних функціональних підсистем: за часовою (за фазами управління) і за функціональною ознаками. Формування функціональних підсистем за часовою ознакою припускає поділ загального процесу управління на планування (стратегічне та тактичне) і оперативне управління. Сукупністю функціональних підсистем визначається соціально-економіко-організаційна модель, структура системи управління, склад і зміст завдань управління, загальна послідовність їхнього рішення.

Під організаційною структурою системи управління розуміють розподіл завдань і повноважень між особами або групами осіб (структурними підрозділами), що враховує спрямованість СГ на досягнення поставлених перед нею цілей. Серйозною проблемою організації ефективного управління в умовах НС є відсутність координації діяльності різних органів і підрозділів, які відносяться до сил ЦЗ. Часто виникає плутанина при рішенні питання, чим повинна займатися та або інша установа. Це призводить до дублювання роботи в одних сферах і бездіяльності в інших. Тому традиційні підходи до управління в умовах НС, як показує досвід їхнього використання, приводять до незадовільних результатів.

Вирішувати проблему управління в умовах НС необхідно не тільки шляхом перебудови функціональної структури та підвищення кваліфікації управлінських кадрів, але й переходу до нової "управлінської парадигми". Під останньою розуміють систему поглядів, які базуються на основних положеннях ситуаційного управління. Згідно з цим положенням побудова системи управління в умовах НС є відгуком на різні за своєю природою впливи зовнішнього середовища, при цьому останнє розглядається як відкрита система. Основні передумови її успішного функціонування повинні визначатися не усередині, а поза нею. Іншими словами, ефективність функціонування системи пов'язують із тим, наскільки вдало вона реагує на зовнішнє оточення, наскільки стійкою є вона до несподіваних змін зовнішнього середовища, наскільки ефективно використовує свої потенційні можливості.

При складному та змінюваному зовнішньому середовищі структура систем управління насамперед має бути гнучкою й адаптивною. Системи повинні бути пристосованими до визначення нових проблем і вироблення нових рішень більшою мірою, ніж до контролю вже прийнятих рішень та їхньої реалізації. У них мусить забезпечуватися можливість максимальної концентрації всіх ресурсів, об'єднання інформаційних, організаційних та інших типів резервів для ліквідації в найкоротший термін екстремальної ситуації, що створилася. У системах управління в умовах НС реалізовано два, здавалося б, взаємовиключні принципи: єдиноначальність (єдність повноважень і відповідальності) і розподілення обов'язків і відповідальність. Керівник несе персональну відповідальність за стан справ. Однак у роботі відділу ЦЗ (штабу ліквідації НС, далі штабу), де вирішуються питання взаємодії та координації між керівниками різних рівнів і зон розвитку НС, реалізується принцип розподіленої відповідальності. У ньому мають створюються умови для необхідних погоджень і консультацій щодо усунення неминучих конфліктів і розбіжностей. Це забезпечує мінімальне втручання перших осіб в оперативну діяльність керівників нижчих рівнів.

Організаційна структура СГ в умовах НС повинна бути структурою з локальною автономією й глобальною координацією. її різні елементи беруть участь у встановленні цілей і завдань та спільними зусиллями домагаються їхньої реалізації.

Вдалим прикладом використання організаційно-функціональної структури управління при реагуванні на НС є використання матричних структур. У них, з одного боку, є ієрархічна взаємодія підрозділів ("за вертикаллю"), а з іншого, передбачене рішення конкретних завдань, реалізація проектів, що відносяться до різних галузей ієрархії, але до одного її рівня (взаємодія "за горизонталлю"). Відповідальність за рішення завдання при цьому покладається на керівника, що може швидко сформувати мобільний дієздатний колектив зі співробітників різних підрозділів. Використання системи управління з матричною структурою при ліквідації НС невеликого масштабу може дати хороші результати. Матрична структура управління робить систему більш дієвою, гнучкою й динамічною. Проте центром такої системи залишається її штаб на чолі з керівником. Постійною функціональною частиною штабу повинна бути група інформаційного забезпечення, або інформаційної підтримки.

В обов'язки штабу ліквідації НС входить виявлення тенденцій розвитку НС, оцінка її масштабів, розрахунок необхідних для її ліквідації часу й ресурсів, попередження керівників про раптові зміни. Штаб регулярно корегує перелік зон НС та їхні пріоритети, контролює хід роботи в цих зонах на всіх об'єктах захисту.

Поділ відповідальності між рівнями системи управління в умовах НС повинен визначатися принципом результативності стратегії. Він полягає в тім, що повноваження й відповідальність за кожне рішення передаються на той рівень структури, на якому визначаються змінні стосовно до цього рішення. Успішність діяльності відповідних керівників з вироблення управлінських рішень залежить від рівня їхньої поінформованості. За слабкої поінформованості вдаються до методів експертних оцінок. За більшої поінформованості використовують кількісне прогнозування, моделювання та оптимізацію. Виділяють три напрямки прийняття рішень:

• – одержання додаткової інформації, підвищення рівня поінформованості й розуміння ситуації;
• – вживання заходів, спрямованих на збільшення гнучкості організації;
• – вибір заходів щодо зменшення небезпеки або ліквідації НС.

Стратегія гнучкості, необхідна в умовах НС, мусить бути орієнтована на вживання ефективних заходів у широкому спектрі можливих несприятливих змін. Підкреслимо відмінність цієї стратегії від стратегії безпосередньої реакції на конкретне збурювання. Для підвищення гнучкості управління СГ у НС необхідними є:

• – підвищення гнучкості керівництва, його психологічної готовності до зустрічі з незнайомими явищами;
• – розвиток творчої активності співробітників та їхніх здібностей вирішувати нові проблеми – використання працівників, які мають різні спеціальності та різні кваліфікації;
• – підвищення рівня поінформованості співробітників;
• – збільшення рівня структурної гнучкості всіх основних функціональних підсистем управління та забезпечення.