Забезпечення безпеки на СГ у НС

Шляхи і способи підвищення стійкості роботи промислових об'єктів.

Основні заходи щодо підвищення стійкості роботи СГ у НС.

Під стійкістю території держави та її регіонів розуміють їхню здатність в умовах НС підтримувати нормальні умови життєдіяльності населення. Стосовно стійкості роботи СГ, її можна визначити як здатність останніх у НС виробляти продукцію в запланованих обсязі та номенклатурі, а при одержанні слабких та середніх руйнувань або порушенні зв'язків з кооперації та постачання відновлювати своє виробництво в максимально стислий термін. Якщо ж об'єкти безпосередньо не виробляють матеріальні цінності, то це їхня здатність виконувати притаманні функції в умовах НС. На сьогодні питання стійкості територій та СГ в НС набули особливо актуального значення, що пов'язано з низкою об'єктивних причин, серед яких можна визначити наступні:

• – ослаблення механізмів державного регулювання і безпеки у природній та виробничій сферах, зниження протиаварійної стійкості СГ, що сталося в наслідок довготривалої структурної перебудови економіки України;
• – високе прогресуюче зношення основних виробничих фондів, особливо на підприємствах хімічного комплексу, нафтогазової, металургійної та гірничодобувної промисловостей з одночасним зниженням темпів їх поновлення;
• – підвищення технологічних потужностей виробництв, зростання обсягів транспортування, збереження і використання небезпечних речовин, матеріалів та виробів, а також накопичення відходів виробництва, що є загрозою населенню та довкіллю;
• – відсутність в Україні відповідних законодавчої і нормативно-правової баз, які повинні забезпечити у нових економічних умовах стійке та безаварійне функціонування потенційно небезпечних виробництв, що стимулює заходи зі зниження ризику НС та пом'якшенню їх наслідків, а також підвищує відповідальність власників ПНО;
• – відставання вітчизняної практики від закордонної у галузі використання наукових основ аналізу проблемного ризику в управлінні цивільною безпекою (ЦБ) та попередженням НС;
• – підвищення ймовірності терористичних актів та виникнення воєнних конфліктів у світі.

Життя підвело нас до такої риси, коли взаємодія людини і довкілля, надійність функціонування СГ стають головними складовими людської діяльності, а відносно останніх необхідно визначатися на більшості об'єктів. Тривалий термін проблеми стійкості територій та роботи СГ складали предмет підвищеної уваги міністерств і відомств, органів самоврядування і керівництва СГ. В той час було накопичено значну кількість позитивного досвіду. Пізніше багато чого з нього знехтували, почали безпідставно заощаджувати кошти. Але життя змусило все ж таки не тільки думати і говорити про стійкість територій, СГ, а й реально вирішувати цю проблему, вкладати гроші і матеріальні ресурси в систему необхідних для її підтримання заходів.

Забезпечення стійкості функціонування СГ у НС здійснюється через: розвиток господарчої діяльності в цілому та її окремих складових; підвищення ступеня розосередженості виробничих сил по районах країни; здатність інженерно-технічного комплексу, енергосистем та інших комунікацій протистояти в певній мірі впливу вражаючих чинників НС; підвищення надійності захисту виробничого персоналу СГ; населення, що мешкає поблизу, системи постачання; стійкість та безперервність управління ЦЗ територій та СГ; підготовленість аварійно-рятувальних служб до ведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт.

Стійкість функціонування територій та роботи СГ у НС залежить перш за все від:

• – надійності управління в умовах НС;
• – забезпеченості людей індивідуальними та колективними засобами захисту;
• – міцності та опірності будівель і споруд СГ;
• – стійкості устаткування, застосованих на СГ технологічних процесів до дії вражаючих чинників НС;
• – безперервного енергопостачання і матеріально-технічного забезпечення;
• – створення умов, що виключають або ослабляють вплив вторинних чинників ураження;
• – надійності виробничих зв'язків з кооперації та наявності запасних варіантів на випадок їхнього порушення;
• – підготовки інженерно-технічних і матеріальних засобів до відновлення функціонування.

Логічно уявляти взаємостосунки людини з життєвим середовищем, як взаємодію елементів у системі ЛТС, оскільки така система містить і джерела небезпеки, і потенційні жертви. її функціонуванням є забезпечення нормальних умов життєдіяльності населення, безаварійна експлуатація персоналом СГ відповідного устаткування. В такій системі існує наявність носіїв всіх типів помилок людини, відмовлень техніки і несприятливих впливів на них життєвого та виробничого середовища.

Забезпечення стійкості системи ЛТС, повинно відбуватися через сукупність взаємозалежних нормативних актів, організаційно-технічних та інших заходів, відповідних їм сил і засобів, призначених для зниження збитку від техногенно-виробничих, природно-екологічних і воєнних небезпек та наявність ресурсів, які необхідні для практичного здійснення заходів щодо підтримки стійкості функціонування об'єктів та життєзабезпечення людей у НС. Головними завданнями при цьому будуть:

• – попередження загибелі та нещасливих випадків з людьми;
• – виключення НС на територіях та СГ;
• – мінімізація шкідливих викидів у навколишнє середовище; завчасна підготовка аварійно-рятувальних служб;
• – ефективне використання всіх наявних сил і засобів для забезпечення стійкості територій та роботи СГ у НС.

У повсякденному житті в рамках системи повинний запроваджуватися постійний контроль за:

• – недопущенням випадкових шкідливих викидів енергії та речовин у довкілля і зменшення безупинних викидів ПНО;
• – відмовленням або максимально можливим скороченням енергоємності і токсичності застосованих на СГ технологічних процесів.

Причому дії першого напряму ведуть до усунення або зменшення техногенного ризику. їхня реалізація сприяє одночасному задоволенню трьох умов: запобіганню помилкових дій персоналу СГ, недопущенню відмовлень устаткування, яке там використовується, запобіганню несприятливих зовнішніх впливів на людей, техніку і навколишнє середовище.

Другий напрям зберігає техногенний ризик, але забезпечує зменшення забруднення довкілля шкідливими викидами. Необхідно не тільки прагнути виключати окремі передумови НС, але і вживати заходів на випадок їхньої появи. Для цього доцільно вибирати такі технології, котрі враховували б й ймовірність появи зазначених передумов і передбачали заходи для зниження збитку від можливих небезпечних подій.

В цілому ж за рахунок стійкого функціонування територій та роботи СГ досягається як зниження техногенного ризику шкідливих матеріальних і енергетичних викидів, так і ретельне використання природних ресурсів. От чому економія енергоносіїв, перехід до маловідходних технологій і замкнутих циклів, дбайливе відтворення навколишньої флори і фауни можуть ослабити навантаження на біосферу і знизити гостроту антропогенно-природних небезпек. Основним методом забезпечення стійкості є програмно-цільове планування та управління. Під управлінням розуміють втілення сукупності взаємозалежних заходів, що здійснюються з метою встановлення, забезпечення, контролю і підтримки оптимальних показників стійкості. При цьому ефективне управління стійкістю досягається:

• а) стратегічним плануванням (обґрунтуванням вимог до її рівня і розробкою відповідних цільових програм);
• б) своєчасним контролем за його виконанням і підтримкою заданих показників у допустимих межах.

Особливе місце при забезпеченні стійкості посідає моніторинг НС та превентивні заходи щодо запобігання їхнього виникнення. Слід зауважити, що наслідки не всіх видів НС можна поки що адекватно прогнозувати, але навіть і те, що можливо, робиться не завжди якісно і коректно – керівникам бракує відповідних знань та вмінь.