Нормативно-правове забезпечення трудової діяльності секретаря-референта

• 2.1. Регулювання трудової діяльності секретаря-референта.
• 2.2. Основні положення трудового законодавства.
• 2.3. Внутрішнє регулювання трудової діяльності.

Регулювання трудової діяльності секретаря-референта

Сьогодні жодна сфера суспільного життя не може обійтись без регулювання питань трудової діяльності персоналу в законодавчому порядку, що стосується і професії секретаря-референта. Від ефективності регулювання суспільних відносин, а трудові відносини є їх складовою частиною, залежить не лише рівень розвитку суспільства, а й ефективна діяльність підприємства, установи та організації.

Регулювання трудової діяльності – це процес попередження, виявлення і усунення відхилень, збоїв, недоліків та причин їх виникнення у трудовій діяльності працівників організації за допомогою розроблення і впровадження відповідних коригувальних заходів.

Основними завданнями регулювання трудової діяльності є:

• 1) забезпечення високопродуктивної праці всіх категорій персоналу;
• 2) підтримання якості продукції та послуг на конкурентоспроможному рівні;
• 3) створення безпечних умов праці;
• 4) підтримання у трудовому колективі сприятливого соціально-психологічного клімату.

Ефективність трудової діяльності персоналу залежить і формується під впливом багатьох різнопланових чинників. Усі їх з певного мірою умовності можна поєднати у дві групи.

Перша група охоплює підготовчі заходи, у процесі виконання яких створюються необхідні умови для діяльності персоналу, без чого взагалі неможлива нормальна робота структурного підрозділу, а про якийсь рівень ефективності й мови немає. Друга група чинників спрямована на підтримання установленого ритму виробництва, виконання календарних графіків

поставок замовникам, забезпечення руху транспортних засобів за розкладом і т.п.

До першої групи чинників доцільно зарахувати наступні заходи:

• 1) визначення мети діяльності;
• 2) планування діяльності;
• 3) кадрове забезпечення;
• 4) нормативно-правове забезпечення;
• 5) організаційно-економічне забезпечення.

До другої групи належать такі заходи:

• 1) ресурсне забезпечення;
• 2) поточне обслуговування виробництва, трудових, транспортних та інших процесів;
• 3) оперативне регулювання виробничих і трудових процесів;
• 4) облік, контроль та оцінювання результатів діяльності.

Процес регулювання розпочинається з обліку, оцінювання та контролю діяльності працівників організації. У структурних підрозділах апарату управління функції регулювання трудової діяльності, як і її облік та контроль виконання завдань покладаються на керівників нижчого рівня управління. Результати діяльності трудових колективів та кожного окремого працівника оцінюють і регулюють різні суб'єкти апарату управління. Результати роботи кожного працівника оцінює його безпосередній керівник, а результати діяльності структурних підрозділів – вище керівництво.

Основними засобами регулювання трудової діяльності працівників є законодавчо-нормативні документи зовнішнього (Конституція, Конвенції і Резолюції, Кодекс законів про працю України тощо) і внутрішнього (правила, положення, постанови, інструкції, нормативи тощо) характеру.

Нормативні документи з питань регулювання суспільних трудових відносин видають вищі органи державної законодавчої і виконавчої влади – Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів, органи державного управління – міністерства і відомства, органи місцевого самоврядування, безпосередньо організації цим пояснюється ієрархічний принцип, на якому базується система трудового законодавства.

Основоположним джерелом трудового права є Конституція, а Кодекс законів про працю – єдиний систематизований законодавчий акт, яким комплексно регулюються трудові відносини. Крім цього, у сфері регулюванні трудової діяльності застосовують Закони України: "Про зайнятість населення", "Про колективні договори і угоди", "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", "Про оплату праці", "Про охорону праці", "Про пенсійне забезпечення".

Нормативні акти міністерств і відомств складають значну частину в системі трудового законодавства, причому формується вона з нормативних актів, виданих, з одного боку, галузевими міністерствами і відомствами, а з іншого – Міністерством праці або Державним комітетом з нагляду за охороною праці (лише з питань охорони праці). Нормативні акти місцевої влади не посідають помітного місця серед джерел трудового права.

Співвідношення міжнародних договорів про працю і законодавства України з цього питання визначається статтею 8-1 КЗпП України. В ній сказано, що якщо міжнародним договором або угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.