Технологія виробництва шубно-хутрової сировини

Знімання шкур з тварин, з яких отримують шкіряну сировину, має свої особливості. Так їх знімають одразу після забою тварин "пластом", "трубкою" або "панчохою" (рис. 14).

Рис. 14. Нанесення розрізів при зніманні шкурок

"панчохою" (А), "трубкою" (Б), "пластом" (В).

"Пластом" знімають шкури великих звірів (морських котиків, тюленів) або шкурки свійських тварин (ягнят, телят, козенят та ін.);

"Трубкою" і "панчохою" – з більш цінних хутрових звірів: соболя, куниці, норки, лисиці, песця тощо. Під час знімання шкурки "трубкою" виконують розріз у ділянці задніх лап і шкурку стягують в напрямку голови.

"Панчохою" знімають шкурки з дрібних хутрових звірів: горностая, ласки.

Знімання шкурки з кроликів здійснюють "трубкою", розрізаючи шкуру по огузку та зберігаючи волосяний покрив на голові (рис. 15). Ножем роблять кільцеві розрізи шкіри на передніх і задніх лапках по межі безволосої частини і біля анального отвору. Далі відрізають хвіст і розрізають шкіру по зовнішній частині стегон до місця закольцовки. Потім підрізуючи, відокремлюють шкуру від тушки. Зазвичай ніж використовують при відділені шкурки на лапах, паху, підрізанні прямої кишки, зніманні шкурки з голови. З решти частин тушки шкурки стягують вниз.

Рис. 15. Зняття шкурки кроля: 1 – лінії розрізу шкурки; 2 – відокремлення шкурки з тулуба тушки та голови

Дуже важливо при зніманні шкурки не допускати зажирювання та забруднення волосяного покриву, ушкоджень мездри, розривів, не залишати на ній залишків жиру або м'язової тканини. Очищену шкурку від прирізків м'яса, жиру і молочних залоз вивертають міздрею назовні і натягують на правили (рис. 16) із співвідношенням довжини до ширини 3 : 1. Добре знята шкурка з чистою мездрою підлягає подальшій обробці.

Для просушування шкурку натягують на правилку, яка являє собою дві планки, складені так, що нижні кінці їх з'єднуються внизу поперечним бруском з отворами для цвяхів і можуть розсуватись залежно від розмірів шкурки. На правилці шкурка має бути добре розправлена.

Нижню її частину прибивають до правилки двома цвяхами. З розправленої шкурки знімають рештки м'яса та жиру, щоб під ними вона не загнила.

Шкурку просушують у сухому, добре провітрюваному приміщенні, де температура не перевищує 30°С.

Рис. 16. Правилка

Не можна сушити шкурку біля пічок або просто на сонці, бо при швидкому сушінні вона сохне і ламається.

Якщо на шкурці не промацуються м'які місця, значить вона вже висушена.

Шкурки кролів повинні відповідати вимогам ДСТУ 4294:2004 Шкурки кролів невичинені. Технічні умови. Залежно від стаю волосяного покриву і міздрі, ху трові шкурки кролів, призначені для хутрового виробництва, поділяють на сорти згідно з вимогами, наведеними у таблиці 4.

Шкурки кролів вимірюю за площею. В залежності від отриманої величини площі розрізняють наступні розміри шкурок:

• – особливо великі: понад 1700 см2 з головною частиною, понад 1500 см2 без головної частини;
• – великі: 1300-1700 см2 з головною частиною, 1200-1500 см2 без головної частини;
• – малі: у межах від 900 до 1300 см2 з головною частиною, менше 1200 см2 без головної частини.
• 4. Сорти шкурок кролів

Рис. 17. Вимірювання шкурки кроля для визначення її розміру

Найбільш розповсюдженими кольорами шкурок кролів є: білий, метелика, шиншили, коричневий, чорний. Інші кольори отримують шляхом перефарбуванням вже готових вичинених шкурок. З цією метою в основному використовують шкурки білого кольору. Однак найбільшою популярністю користуються шкурки натуральних кольорів.

Колір шкурки кролика залежить від його породи, при цьому селекцію спрямовують на кількість пігменту в корковому шарі кожного волоска. Колір шкурки повинен бути яскравим, однорідним, бажано без підпалів, що свідчить про здоров'я кролика за життя та його вік. Під час вирощування кролів в їх раціон обов'язково необхідно включати спеціальні протеїни та вітаміни. В кінцевому рахунку все це впливає на сорт шкурки та її вартість.

З кролячих шкурок отримують такі її різновиди, як хром, лайка, замша, велюр. З напівфабрикатів можна виготовити рукавички, ремінці, дамські сумки, гаманці та легке взуття.

Літні шкурки від старих кролиць придатні для виробництва лайкової шкіри, а від старих самців – для виробництва міцної верхньої шкіри для взуття. Крім того, шкурки дорослих кроликів і молодняка застосовують як підкладковий матеріал для пальт або на обробку одягу. Шкіру з лицьовими вадами піддають тисненню, наприклад під шкіру крокодила, і використовують на галантерейні вироби; шкіра без вад йде на виготовлення дитячого взуття.

Якість шкури кроликів залежить від їх віку, умов утримання і годівлі. Шкірки 4-6 місячних кроликів за якістю схожі з шевретом та шєвро, тобто відрізняються м'якістю. Шкіра, вироблена з шкурок кроликів, що споживали повноцінні раціони, як правило, щільніше, вироби з такої шкіри довше носяться. Індивідуальне утримання кролів протягом 15 днів до забою також підвищує якість шкури, оскільки за цей період подряпини на ній, отримані при груповому утриманні, заростають.

Кролі м'ясо-шкуркових порід дають три види волосся: фетровий, волос-линьку і гніздовий пух. Фетровий волос отримують при стриженні шкірок, які непридатні для хутряної промисловості. Його використовують переважно для виготовлення беретів і капелюхів. Теплопровідність такого волоса приблизно в 2 рази менше теплопровідності овечої вовни.

Волос, отриманий від кролів пухових порід, за якістю дещо краще за волос від кролів м'ясо-шкуркових порід (за довжиною волокна, кількістю пуху, теплопровідністю) і трохи – за тониною. Волос-линька – це волос, зібраний в період вікової і сезонної ліньки кроликів м'ясо-шкуркових порід. 3 1м2 площі сітчастої клітки протягом року можна зібрати від 30 до 60 г кролячого волосу, який застосовують у фетровій і трикотажній промисловості.

Додатковим джерелом сировини для фетрової і трикотажної промисловості може стати збір волоса з хвостів шляхом його стриження або вищипування. При цьому волос слід зістригати біля самого кореня, тоді він буде довший. При забої кролів хвости збирають в окремі ємності, не допускаючи їх забруднення кров'ю або різного роду домішками. Хвостовий волос сортують за кольором. Звільнені від волоса хвостові відростки можуть бути використані разом з іншими клейутворюючими продуктами для приготування клею.

Гніздовий пух. Кролиць за 1-5 днів до окролу готують і утеплюють гніздо, для чого вищипують до 40–50 г пуху з області свого живота, боків, грудей. Гніздовий пух частіше збирають в пуховому кролівництві, значно рідше – в м'ясо-шкурковому. Пух рекомендується збирати поступово, з врахуванням його кількості в гнізді і температури навколишнього середовища, тобто необхідно залишати достатню кількість пуху для підтримання оптимальної температури в гнізді для кроленят даного віку. В пуховому кролівництві практикується і повний збір пуху з гнізд до окролу кролиць. При цьому на заміну взятого в гніздо підкладають продизинфікований пух, який залишився від кролиць з попередніми окролами і зібраний після відсадження кроленят від кролиць. Пух першого збору (зібраний з гнізд до окролу або в перші дні окролу) не поступається за своєю якості високосортному стриженому або щипаному пуху.

Після досягнення кроленятами місячного віку без збитку для їх здоров'я пух з гнізд можна збирати повністю. При затримці збору пуху він засмічується підстилковим матеріалом, фекаліями. Товарна цінність пуху знижується, витрати на його очищення від домішок значно зростають. Для меншого засмічення пуху в якості підстилки рекомендується використовувати тирсу, дрібне сіно, торф, стружку.

Найбільшим попитом сьогодні користуються шкурки кролів, які за кольором та структурою волосяного покриву нагадують хутро більш дорогих тварин, таких, наприклад, як норка або шиншила.

Показовим в цьому відношенні є приклад німецько-французської селекції по виведенню короткохутрової породи кролів – Реке, яка відзначається розкішним виглядом хутра, рівномірним і щільним ворсом, натуральною окраскою. Вироби з хутра цієї породи кролів легкі, мають водонепроникний ефект та слугують основою для іншого хутра (рис. 18, 19).

Рис. 18. Кролі породи Рекс, які мають більше 20 відтінків кольору

Рис. 19. Шуби з кролика породи Рекс радують поєднанням практичності і зовнішнім лоском

Головною перевагою кролів породи Рекс є звивитістий, ніжний та щільний волосяний покрив, яруси якого мають однакову довжину і рівномірно вкривають весь тулуб тварини. Це складає враження, що кролі охайно підстрижені. У інших порід кролів шерстинки мають різну довжину і по тулубу таких тварин спостерігається ярусність. Гарний природній колір хутра кролів породи Рекс з декількома десятками відтінків на любий смак робить його окрас чудовим.

Одно-три денні кроленята. При виробництві вакцин біологічною промисловістю одно-триденні кроленята можуть слугувати сировиною для виробництва вірусовмісних тканин на біофабриках і біокомбінатах. Для стабільного забезпечення біологічної промисловості одно- і триденними кроленятами в господарствах, які мають кролеферми, організовують виробничу гру пу кролиць і складають календарний план злучок і окролів для отримання від них відповідних кроленят. Для формування групи можна брати вибракуваних з основного стада тварин, а також разових самиць.

Знімання шкурки з ягнят. Шкурку з ягнят знімають "пластом" (рис. 20).

Рис. 20. Знімання шкурок з тушок каракульських ягнят

1 – розрізання шкурки; 2 – знімання з задніх ніжок і огузку; 3 – знімання з боків і хребцевої частини; 4 – знімання з передніх ніжок і шиї; 5 – знімання з голови

Для цього спочатку роблять розріз по лінії від анального отвору вздовж середньої лінії черева і грудей до розрізу на горді, а потім до кутів губ. Далі роблять розрізи шкіри на задніх і передніх ніжках по внутрішній їх стороні від центральної лінії розрізу до вінчика копит. У самців мошонку залишають на одній із сторін шкурки. Після цього по внутрішній стороні розрізають хвіст до самого його завершення. Знімання шкурки починають з правої задньої ніжки і так само відокремлюють шкіру на інших ніжках. Потім, починаючи з анального отвору, обережно відокремлюють шкурку від середньої лінії розрізу. Далі шкурку знімають рукою по середній лінії в напрямку до голови. Ніж застосовують лише при підрізанні м'яса, якщо воно відривається від тушки і залишається на шкіряній тканині. Завершують знімання шкурки обробкою голови ножем.

При зніманні шкурки з ягнят дотримуються наступних правил: всі розрізи на тушці проводять строго по прямій лінії; знята шкурка повинна мати симетричні половинки відносно середній лінії, умовно проведеної по хребцю; всі частини шкурки (ніжки, хвіст, вуха і шкіра з голови) повинні зберігатись у натуральному вигляді; на шкурці із сторони міздри не залишають прирізи м'яса, жиру, сухожилків і кісточок; при зніманні шкурку не можна сильно тягнути; вушні хрящі зазвичай видаляють.

Зняту шкурку з ягняти звертають волоссям назовні в конверт і кладуть на стіл або стелаж для остигання протягом 1 години. Потім її підготовлюють до консервування, але попередньо знежирюють на колоді косою і одночасно очищують від бруду і крові.

Знежирення шкурок. Охолоджену шкурку звільнюють від прирізів м'яса, жиру, вушних хрящів, очищують від бруду і крові. Інструменти для знежирення свіжознятих шкурок наведені на рис. 21. Обробляючи шкурку косою або ножем, варто уникати порізів шкіряної тканини, так як інакше виникають вади, які в кінцевому рахунку знижують вартість сировини.

Рис. 21. Обладнання для обробки шкурок: 1 – обрядка шкурок на болванці; 2 – правили; 3 – обрядка шкурок на колоді; 4 – барабан для обкатування (знежирення) шкурок; 5 – обрядка шкурок на косі

Консервування шкурок. Консервування – це приведення знятих шкурок в такий стан, при якому забезпечується їх довгострокове збереження без погіршення товарних властивостей. Найбільш розповсюдженим є сухосолоне консервування – спосіб, при якому шкурки спочатку засолюють сухою і чистою кухонною сіллю помолу №2 по мездрі з одночасним натиранням, а потім висіюють. Перед солінням шкурки ретельно розправляють всі складки та загини по всій площині. Особливо ретельно потрібно розправляти краї і кінцівки шкури. У місцях її потовщення (хребет, голова) сіль насипають більш товстішим шаром і краще її втирають. Для засолювання однієї шкурки потрібно 800-1000 г солі. Потім шкурки укладають одна на одну в штабель міздрею догори або міздрею до міздри. Штабелі розміщують на дерев'яні стелажі з нахилами від середини до країв – для кращого стікання кров'яного розсолу.

Щоб шкурки при засолюванні не нагрівались, в штабелі їх повинно бути не більше 80, а відстань між штабелями – не менш 25 см.

До кожного штабелю прикріплюють фанерну бірку, на якій вказують початок засолювання, вид і характер шкурок. Строки засолювання для товстоміздрових шкурок – 8-10 днів, для тонкоміздрових – 6-8. Через 3-4 дні після засолювання переглядають штабелі і в разі необхідності підсолюють ті місця, де недостатньо солі або вона занадто волога і має згустки крові.

З підвищенням температури в штабелі без вагань очищують шкурки від старої солі і розсолу, засипають свіжу суху сіль і зменшують висоту штабелю.

Квашення – один із найбільш старих способів обробки каракульських шкурок. Шкурки оброблені мучним квашенням, більш м'якіші і пластичні, особлива після вичинення. Квашення забезпечує їх тривале і надійне зберігання, тривалість якого – 18-20 днів. Цей спосіб квашення каракульських шкурок застосовують в Бухарі, Чарджоу, Чемкенті.

Прісно-сухе консервування – спосіб, при якому шкурки після знімання висушують без застосування консервуючи речовин. В нормальних умовах законсервовані таким способом шкурки стійкі до дії гнилісних бактерій. Такі шкурки зручно сортувати, легко оглядати стан волосяного покриву і міздри. Однак при температурі 15-20°С і підвищеної вологості повітря (вище 85%), міздра починає гнити. Шкурки прісно-сухого консервування важко зберегти від уражень молі, шкіроїдів і гризунів.

Мокросолоне консервування – засолка шкурок кухонною сіллю, до якої додають антисептики. Однак застосувати цей спосіб для консервування хутрової сировини не рекомендується, тому що волосяний покрив стає мокрим, злипається, засмічується сіллю та брудом. Якість волосу, пружність завитків. їх форму, рисунок та інші показники частіше за все визначити не можливо.

Шкурки консервують: від собак – прісно-сухим. сухо- та мокросолоним способами: від кроликів – прісно-сухим способом з наступним розрізом посередині черева: від лошат – прісно-сухим і сухосолоним: від телят – прісно-сухим і сухосолоним: від ягнят та козенят – прісно- сухим і сухосолоним.

Сушіння шкурок. По завершенню соління шкурки струшують віл залишків солі, змітають м'якою щіткою та направляють на сушіння. Шкурки сушать в тіні або під навісом на дерев'яних жердях діаметром 10-20 см в добре провітрюваному місці. Спочатку їх розвішують мізлрою доверху, а потім – волосом. За сушкою шкурок ретельно слідкують: в разі пересушування вони дають ломину, а недосушуванні – прілість.

Категорично забороняється сушити шкурки під прямими сонячними променями, а також на мотузці або проволоці. При сушці шкурок на жердях їх періодично пересовують, даючи можливість висохнути тій частині шкурки, яка дотикається до жерді.

Різні ділянки шкур прийнято називати топографічними і кожний з них має свою назву. Властивості кожної ділянки мають свої особливості. що визначає їх використання. На відміну від шкур великої рогатої худоби хутряні шкурки мають інші топографічні ділянки, що пов'язано з особливостями їх волосяного покриву (рис. 22).

Рис. 22. Топографія хутряної шкурки

1 – отвори очей; 2 – вуха: 3 – грудка; 4 – передні лапи; 5 – лопатка; 6 – задні лапи; 7 – хвіст: 8 – репка; 9 – огузок; 10 – хребет, 11 – черево; 12 – загривок; 13 – шия.