Повна версія

Головна arrow Товарознавство arrow Технології побічної продукції тваринництва

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Технологія отримання та обробки кератиновмісної сировини: щетина, кінський волос та волос великої рогатої худоби, вовна, пір'яно-пухова сировина, роги, копита, кістки

Зміст лекції

  • 1. Коротка характеристика структури і фізико-механічні властивості щетини, волосу та вовни сільськогосподарських тварин
  • 1.1. Морфологія волосяного покриву
  • 1.2. Отримання та обробка щетини, волосу та вовни
  • 1.3. Сертифікація отриманої сировини відповідно стандартів
  • 1.3.1. ДСТУ 3116-95 Щетина заводська. Технічні умови
  • 1.3.2. ДСТУ 7780:2015 Волос великої рогатої худоби. Технічні умови
  • 1.3.3. ДСТУ 7781:2015 Волос коней. Технічні умови
  • 1.3.4. ДСТУ 7777:2015 Вовна козина немита класована. Технічні умови
  • 2. Сировина з рогів та ратиць
  • 2.1. Товарна цінність, отримання, сортування та зберігання
  • 2.2. Асортимент виробів з копит та ратиць
  • 3. Кісткова сировина
  • 4. Перо-пухова сировина та її оцінка за ДСТУ 4609:2006 Сировина пір'яно-пухова. Технічні умови

Коротка характеристика структури і фізико-механічні властивості щетини, волосу та вовни сільськогосподарських тварин

З усіх тварин волосся властиве лише ссавцям (Mammalia). Вони як деривати епідермісу привертають увагу дослідників в самих різних аспектах, слугують об'єктом різних досліджень, у т.ч. еволюційних й таксономічних.

Волосся може дуже сильно відрізнятися у представників філогенетично близьких видів, підвидів, порід (у свійських тварин), а також на різних стадіях онтогенезу. Дослідженнями ряду вчених доведено, що у деяких свійських тварин морфометричні показники волосяного покриву тісно пов'язані з їх продуктивністю.

Щетина – цінна сировина, яка необхідна для виготовлення високоякісних товарів широкого вжитку. У домашніх і диких свиней щетина являє собою остьові волоси, які відзначаються пружністю, міцністю, еластичністю та товщиною. Кращі сорти щетини використовують для виготовлення щіток, пензлів; щетина низьких сортів використовується для набивання меблів або матраців.

Щетина за будовою має стрижень та корінь (рис. 23). Стрижень в свою чергу має конічну форму з розщепленою верхньою частиною, яка складається з декількох волокон і утворює "прапорець". Корінь – нижня частина, яка знаходиться у волосяній сумці шкури, має в кінці утовщення (цибулину). Стрижень ззовні вкритий шаром тонких лусок, під яким розташований корковий шар. В середині коркового шару розмі-

Будова щетини

Рис. 23. Будова щетини:

1 – епідерміс; 2 – дерма; 3 – підшкірний жир; 4 – цибулина; 5 – потова залоза; 6 – стрижень; 7 – сальна залоза; 8 – прапорець

Схема будови стрижня

Рис. 24. Схема будови стрижня:

1 – стрижень з китицею; 2 – поздовжній розріз: 3 – поперековий розріз; А – кутикула. Б – корковий шар: В – серцевина

щується серцевинний канал, наповнений рихлою тканиною із ороговівших клітин. Серцевинний канал проходить від основи цибулини до початку "прапорця". Від ступеню розвитку серцевини залежить міцність щетини на розрив, її пружність, товщина та інші властивості. Чим більша серцевина, тим нижча міцність і пружність щетини. її складовою частиною є кератин, який стійкий до хімічних речовин.

Основними фізико-хімічними властивостями, які характеризують якість щетини, є: колір, блиск, еластичність, гнучкість, пружність, прямолінійність, довжина, товщина, міцність на розрив та розщеплення верхівки стрижня "прапорця".

На переробних підприємствах щетину збирають висмикуванням, стриженням і шпаркою (щетина-шпарка). Кращою за якістю є щетина висмикнута, в якій зберігаються всі її властивості (довжина, пружність, вирівняність і т.п.) та луковиця, що являє значну цінність у виробництві щіток тому що щетина з луковицею краще тримається в щітці.

Висмикують щетину вручну за допомогою крючка або машини. Крючок – це зігнутий 125-150-миліметровий цвях, наполовину вбитий у дерев'яну ручку розміром 10 см. Висмикують щетину довжиною не менше 7 см зі свинячих туш на лінії знекровлення або з парних туш перед забілуванням або шпаркою

Сировину пучками укладають в ящики, поділяючи за кольором на три категорії: білу, чорну і змішану (решта кольорів). Щетину кожної категорії укладають в окремий ящик, розміщуючи щетину цибулиною до цибулини, прапорець до прапорця. Ящики для її укладання – дерев'яні. з фанери або картонні з матер'яним дном розміром приблизно 0,5X0,3X0,1 м.

Пучки білої щетини при укладці в ящик сортують також за довжиною на дві категорії: довжиною (приблизно до 80 мм і більше 80 мм. Пучки чорної та змішаної щетини укладають в ящик без сортування за розмірами. За робочим місцем розташовують чотири ящики: два для білої двох категорій, один для чорної і один для змішаної щетини. Інколи застосовують один ящик з чотирма відділеннями.

Для висмикування щетини є й машини різних конструкцій. Однак всі вони пристосовані для видалення щетини із шкури, а не з туші. Тому на м'ясокомбінатах їх практично не застосовують, а використовують для зняття щетини на шкіряних заводах.

Зстрижена щетина менш цінніша, тому що вона менш довша і у неї немає цибулини. Перед стриженням знекровлену тушу обмивають водою температурою до 30°С. Стрижуть щетину на туші перед забіловкою (забілуванням) або шпаркою машинками, які використовують для стриження вовни, чи спеціальною стригальною машинкою, що являє собою видозмінену модель машинки для стриження вовни, з більш широким захватом і пристосуванням для збору щетини. Машину за допомогою тросу підвішують на конвеєрних або безконвеєрних підвісних шляхах. Стрижуть щетину зазвичай трьома способами: з хребта (у два- три проходи) і з боків.

За допомогою машинки можна зістригати щетину і зі шкур свиней. Стриженню піддаються парні шкури. Консервовані шкури перед стриженням необхідно відмочити та промити. Тривалість промивки 2-3 години при температурі води 28-35°С. Для стриження їх укладають на стіл щетиною до гори. Спочатку стрижуть хребцеву щетину, а потім – бокову.

Щетина-шпарка – самої низької якості. При ошпарюванні під дією гарячої води вона втрачає ряд цінних якостей – пружність, міцність, вирівняність і сильно переплутується (хребтова з боковою, корінь з верхівкою). З видаленням щетини на скребальній машинці видаляється й епідерміс шкури. Перед шпаркою хребтову щетину висмикують вручну. В процесі видалення щетини скребальною машиною туша весь час обмивається гарячою водою температурою 62-64°С протягом 3-5 хв., що сприяє кращому відділенню щетини та епідермісу. Верхній шар шкіри (епідерміс) розм'якшується і цибулина щетини легше виходить із волосяної сумки. В умовах підвищення температури чи збільшення тривалості білки дерми денатурують, відбувається зварювання колагена, щетина стискається і при обскрібці не висмикується, а ламається, тому що цибулина не може вийти з волосяної сумки. При недоошпаренні щетина погано висмикується. Одночасно змивається знята щетина з туші і з робочих поверхонь машини.

Знята і змита щетина направляється у висувний ящик. Зібрану щетину промивають холодною водою.

З метою сертифікації щетини використовують ДСТУ 3116-95 Щетина заводська. Технічні умови. Стандарт поширюється на щетину, яку знімають із свинячих шкур механічним способом на шкіряних підприємствах і застосовують у щетинно-щітковій галузі.

Заводська щетина повинна відповідати вимогам цього стандарту. II поділяють:

  • за кольором на: світлу (білу та жовту) та темну (суміш чорного, сірого, коричневого та інших кольорів);
  • за категоріями довжини на:
  • – щетину першої категорії, у складі якої не менше як 30% довжиною 51 мм і більше;
  • – щетину другої категорії, у складі якої від 18 до 30% включно довжиною 51 мм і більше;
  • – щетину третьої категорії, у складі якої до 18% довжиною 51 мм і більше.

Заводська щетина повинна мати китицю та цибулину. Допускається в щетині третьої категорії масова частка її без китиць та цибулин не більше ніж 30%. Вона повинна постачатися без орієнтації на китицю та цибулину.

Допускається в світлій щетині масова частка чорного кольору не більшу ніж 0,5%, а в темній щетині масова частка світлих тонів не більше ніж 0,5%.

Заводська щетина не повинна бути прілою та горілою та відповідати вимогам, зазначеним у таблиці 5.

5. Вимоги до заводської щетини згідно ДСТУ 3116-95

Назва

Норма

Масова частка вологи, %, не більше

12

Масова частка жиру, %, не більше

4

Масова частка сторонніх домішок,% не більше

7

Примітка. Кондиційна масова частка вологи – 12%

її пакують у мішки паперові, пакувальної тканини чи іншої рівноцінної за якістю тканини за нормативною документацією. Маса пакувального місця не повинна перевищувати 25 кг.

Маркування упакованої щетини проводять фарбою, що не змивається, за трафаретом на бирках чи етикетках із зазначенням:

  • – назви підприємства-виробника;
  • – виду щетини;
  • – кольору;
  • – номера упаковки;
  • – кондиційної маси;
  • – категорії щетини;
  • – позначення цього стандарту;
  • – маси брутто, нетто;
  • – дати.

Транспортування заводської щетини проводять в критих залізничних вагонах чи в автомашинах у відповідності до правил перевезення вантажів, які діють на цьому виді транспорту. Така сировина повинна зберігатися в упакованому вигляді в сухих критих складських приміщеннях на стелажах.

Вироби із щетини

Рис. 25. Вироби із щетини

Волос (волосяний покрив) збирають з тварин прижиттєво, а також із знятих шкур. Отримують волос з коней, великої рогатої худоби, яків, кіз.

Відомо, що волосяний покрив тіла коня зазвичай гладенький. Однак лошата іноді народжуються із завитками волосу, які упродовж життя не випрямляються. Це трапляється серед місцевих порід коней півночі Європейської частини Росії, Сибіру, Уралу, Алтаю, Якутії, Казахстану тощо.

У коней волос беруть із хвоста (кінський хвіст), шиї (грива), лоба (чубок) і над копитами (кіньщітка). На живих конях стрижуть хвіст і гриву, а з шкур забитих або загиблих від незаразних хвороб коней – хвіст, гриву, чубок, холку й щітки. Зрізують волос овечими ножицями біля основи, не пошкоджуючи шкуру. За життя коней стрижуть восени (вересень-жовтень), коли вже немає комах-кровососів. Хвіст зрізують на рівні скакального суглоба, а гриву – так, щоб залишена її частина прикривала не менше половини шиї. В обох випадках довжини зрізаного волосу має становити не менше 10 см (рис. 26). Від одного живого дорослого коня зістригають 200-300 г волосу, а зі шкури – 500-700 г. Зауважимо, що немає потреби стригти гриву і хвіст коней, яким не виповнилося три роки, оскільки у них він ще не набув технологічної зрілості.

Лінії зрізу кінського волосу з

Рис. 26. Лінії зрізу кінського волосу з: 1 – гриви; 2 – гріши з мертвих коней та кінських шкур; 3 – чубка; 4 – щітки; 5 – обрубка; 6 – лінія зрізу волосу обрубка; 7 – хвіст; лінія зрізу волосу жилки

Кінський волос має велику міцність, пружність, добру розтяжністю. У структурі його є певні особливості. Стрижень волосу овального перетину. Поверхня гладка й блискуча, серцевинний канал дуже тонкий. Кінський волос дуже стійкий проти хімічної та фізичної дії.

Вихід волосу з хвоста 350-450 г. гриви – 175-200 г. чубка – 35-60 г та щітки 15-40 г. Довжина хвостового волосу сягає 100 см. гриви – 50 см. чубка – 30 см та щітки – 15 см (довжина залежить від породи, у тримання коней та їх віку. Протягом всієї довжини кінських волос має майже однакову товщину. Товщина волосу хвоста сягає 150-200 мкм, гриви – 100-130 мкм, чубка – 100-200 мкм. Пучок волос перетином 1 мм2 може витримати навантаження до 60 кг.

За виробничим призначенням та вимогами ГОСТ 12857-67 кінський волос-сирець поділяють:

  • а) за видом – на жорсткий, м'який, очіс і зваляний;
  • б) за кольором – білий, чорний, змішаний.

До жорсткого належить волос з кінського хвоста (хвіст-оригінал). Оскільки хвіст складається з різних за довжиною волосин, то їх поділяють на такі товарні категорії:

жилка – найдовше волосся, зрізане з боків ріпиці, яке в 1,5 рази товстіше й міцніше за волос з інших частин хвоста. З одного коня зістригають 50-100 г жилки не менш як 60 см завдовжки. Саме цю сировину використовують для виготовлення смичків для скрипок, бортових тканин та особливих видів технічних щіток;

косиця – пучки товстого волосу з довжиною не менш як 45 см, які вибирають з усього хвоста-оригінала і використовують для виготовлення бортової тканин, млинарських і господарських сит;

підкіс – тонкий і менш пружний волос, який ще не встиг повністю відрости після попереднього зрізування; розміщений на зовнішньому боці хвоста, має довжину до 45 см; його беруть також із забитих або загиблих коней;

обрубок (підріз) – волос, зрізаний з нижньої частини хвоста живого коня, має довжину не менш як 10 см, блискучий, прямий, пружний, не поступається за своїми якостями щетині; використовують для виготовлення високої якості щіток і пензлів різного призначення. Вихід підрізу становить 125-175 г від одного коня.

До м'якого належить волос, зрізаний із шиї, голови і кінцівок коня або шкури. Є дві категорії м'якого волосу:

грива – волос не менш як 10 см завдовжки, зрізаний із шиї й голови коня (грива і чубок) або зі шкури; він тонкий, має невелику звивистість, вирізняється м'якістю і незначною пружністю;

кінська щітка – волос, зрізаний з "ніг" кінської шкури, тонкий, жорсткий, прямий, короткий, із загостреними кінцями.

Очіс – суміш волосу, вичесаного з хвоста і гриви живих коней або залишки від його сортування, що різняться довжиною, товщиною, пружністю. До очосу належить і волосся гриви, якщо довжина його становить менш як 10 см.

Зваляний волос – сплутаний у клубок волос гриви і хвоста. Заготівельні організації приймають його як окрему категорію волосся з хвоста живих лошат; вирізняється тониною, легкістю, ніжністю, звивистістю й використовується для виготовлення спеціальних товарів (парики, прикраси тощо).

Необхідно пам'ятати, що заготівля волосу з кінського хвоста висмикуванням (одиничних чи пучками) неприпустима, оскільки це може призвести до запалення ділянок шкіри, з яких вирвано волос. До того ж після висмикування воно довше відростає, оскільки зруйнована його коренева система.

Волос забитих коней зістригають ножем. Якість знятого волосу з живих тварин більш висока, ніж знятого зі шкури забитих тварин.

Із забитої великої рогатої худоби отримують волос трьох видів – коров'як (хвостовий), ушний і волос чубка-холки.

Волос коров'як збирають з хвостів великої рогатої худоби. За гістологічною будовою він подібний до кінського хвостового волосу. Волос коров'ячих хвостів менш пружний і менш міцніший на розрив, ніж кінський. Однак він значно жорсткіший кінської гриви та при відповідній обробці не поступається за жорсткістю кінському хвостовому волосу. Порівняно з ним, коров'як більш хвилястий. Товщина – 100-140 мкм. До 80% коров'яка буває солом'яного кольору, 15% – чорного і 5% – білого. При зборі його відрізають лише частину хвоста з волосом (так звану мочку або кисть). Вихід волосу з одного хвоста в середньому сягає 70-75 г.

Вироби з кінського волосу

Рис. 27. Вироби з кінського волосу

Вушний волос доволі м'який, пружний і не ламкий. Стрижень його ледь зігнутий і до кінця стає тоншим. Знімають його із внутрішньої сторони вушних раковин великої рогатої худоби шляхом висмикування або стриженням. Кращий метод – стрижка. Вихід вушного волосу з пари вух 4-6 г.

Волос чубка-холки зрізують із лоба, тім'я та загривка великої рогатої худоби. Волос зрізують гострим ножем або ножицями під корінь. Довжина його – 5-10 см. Зібраний волос в'яжуть у пучки. Вихід волосу з однієї шкури складає в середньому 20 г.

Волос, який росте на козячих борідках, має хорошу пружність. Довжина волосу до 20 см. Його зрізують до здачі козячих шкур разом з шкірочкою нижньої частини голови тварини. Вихід волосу з однієї тварини – до 25 г.

Вовна. При переробці худоби на переробних підприємствах вовну отримують з оброблених вух та лобашів великої рогатої худоби, а також хвостів та голів овець.

Вовну великої рогатої худоби поділяють на три види: линьку, стрижену і шпарку. Вовну-линьку збирають з живої худоби на стаціонарних пунктах перетримки худоби, на скотосировинних базах у період линьки тварин. З кожної голови збирають в залежності від маси тварини 300- 500 г вовни. Вовну стрижену збирають при стриженні великої рогатої худоби, яка надходить на відгодівлю. Стрижуть тварин машинкою ШМЗ-2.

Вовну-линьку і зстрижену вовну сортують за кольором і сушать у сушильних шафах до вологи 15-18%. В літку вовну можна просушувати на відкритому повітрі.

Вовну-шпарку збирають з вух великої рогатої худоби. Вуха шпарять у гарячій воді та оброблюють в барабані або центрифузі. Вовну збирають також і при обробці вовнових субпродуктів. В цьому випадку апарати повинні мати вовнозловлювачі. Отриману з апаратів сировину промивають, очищують від домішок, віджимають у центрифугах або пресах, а потім висушують.

Овечу вовну знімають з голови, хвоста та лоскута при обробці шкур. З голови вовну отримують шляхом стриження, шпаркою або хімічним способом; з хвоста і лоскута – лише стриженням.

Обробка щетини, волосу та вовни. З метою збереження якості щетину, волос та вовну необхідно обробити. Процес обробки включає наступні операції: сортування, промивання, сушіння, пакування та маркування. Переробка окремих видів сировини має свої особливості.

Пучки висмикнутої та стриженої щетини після сортування промивають у воді з температурою 20-30° С, а потім направляють на висушування у сушильні апарати з температурою 60-70° С та швидкістю руху повітря 0,5 м/с протягом 6-7 або з температурою 30-40° С протягом ΙΟ12 годин. Ні в якому разі неможна пересушувати щетину; швидке сушіння також впливає на якість – щетина стає ламкою і набуває горілого запаху. На щетині, отриманій повільним сушінням, при зберіганні може утворюватися пліснява. Добре і правильно висушена щетина має вологість 12%; при згинанні вона не повинна ламатися.

Висушену щетину охолоджують 1-1,5 години і упаковують.

Щетину-шпарку після промивання додатково обробляють з метою вивільнення від епідермісу та різних забруднювачів, для чого промиту щетину віджимають на центрифузі, обробляють у 30-кратній кількості 2% розчину сульфонафтенової кислоти при температурі 62-65° С протягом 6-7 годин. Потім її промивають 3 рази, віджимають на центрифузі й висушують. При обробці в указаному розчині щетина знежирюється, вивільнюється від епідермісу, а пружність її частково поновлюється. Залишки епідермісу можна видаляти обробкою щетини 0,5% розчином їдкого натрію або калію у 0,01% розчині сірчаного натрію при 65-70° с протягом 2 годин. У цих випадках щетину також після обробки необхідно громити не менш як 3 рази: спочатку при температурі 35-40° с, потім при 25-30° С і. нарешті, при температурі 15-20° С, після чого щетину віджимають на центрифузі, висушують, пресують та упаковують у мішки.

Середній вихід митої сухої щетини з однієї свинячої туші при шпарці 180 г, при стриженні 60 г, при висмикуванні 120 г.

Вихід сухої хребтової та бокової щетини при вологості 12%, вмісті жиру 5% та домішок у кількості 3% складає від 90 до 140 г.

Висушену щетину упаковують у пучках масою по 100-200 г, укладаючи щільно рядами в тару. Маса тюка не повинна перевищувати 40 кг. Кожне місце маркують, зазначаючи найменування підприємства- виготовлювача, вид щетини, масу брутто, нетто. На кожну партію складають специфікацію, в якій вказують номер тюка, характеристику щетини, масу та інші дані.

Кінський волос зв'язують у пучки. Якщо він чистий, провітрюють, а потім упаковують у мішки масою до 60 кг. Брудний волос замочують у воді на 2-3 години при температурі 25-30° С і промивають під душем, потім віджимають вологу, сушать у сушильних апаратах при температурі 50-60° С протягом 8-10 годин. Після сушіння волос охолоджують, а потім сортують за кольором, зв'язують у пучки діаметром 40-50 см та упаковують у мішки масою 50-60 кг.

Волос великої рогатої худоби обробляють так: зрізані кінцівки хвоста (китиці) заливають водою для розмочування навалу й бруду, потім промивають у баркасах або чанах з пристроєм для перемішування з температурою води 25-28° С протягом 1,5-2 години.

Промитий волос вивантажують та віджимають на центрифузі. При відсутності даного пристрою його викладають штабелем для стікання на 30-40 хвилин. Після видалення вологи китиці стрижуть ножицями або електромашинкою. Стрижений волос складають на сітки завтовшки 3-5 см у ящик з матер чатим дном або корзини і передають у сушильне відділення. Сушать хвостовий волос у сушильних апаратах при температурі 30-35° С протягом 3-6 годин. Влітку волос можна сушити на сонці. Висушений волос повинен містити 10-13% вологи.

Стрижений вушний волос великої рогатої худоби в'яжуть у пучки та обробляють 5-10% розчином кальцинованої соди протягом 6-7 годин для вивільнення від жиру та поту, потім його прополіскують у теплій воді при температурі 20-25° С.

Висмикнутий вушний волос акуратно укладають у стопки корінням в один бік і сушать на сітках при температурі 35-40° С протягом 4-5 годин.

Після остигання його сортують, зв'язують у пучки діаметром 2-3 см і пакують у мішки масою до ЗО кг. Вихід вушного волосу від однієї пари вух складає до 4 кг.

Після стриження неошпарених вух у них залишається волос – вушна вовна. Для видалення вовни вуха після стриження шпарять при температурі 70° С протягом 10 хвилин. Вушну вовну укладають у ящики без сортування за кольором і промивають у воді з температурою 20-25° С. Промиту вовну віджимають у центрифузі та висушують на сітках у сушильних апаратах при температурі 35-45° С протягом 2-3 годин. Після сушки її охолоджують та запаковують у тюки масою до 40 кг.

Для обробки козячого волосу зрізані бороди промивають у воді температурою 25-30° С, потім прополіскують у холодній воді, віджимають і сушать у сушильній шафі на сітках тонким шаром при температурі 30-40° С протягом 8-10 годин. Охолоджений волос сортують за кольором, упаковують у мішки масою до 40 кг. Для запобігання від ушкоджень міллю його при пакуванні пересипають нафталіном.

Зібрану вовну промивають у чанах, віджимають на центрифузі або вальцях і сушать у сушарках. Влітку її можна сушити на відкритому просторі до вологості 15-18%. Готову сировину упаковують в мішки масою до 50 кг. Для попередження від ушкоджень міллю вовну посипають нафталіном, додаючи його 0,2-0,3% до маси сировини.

Шкіряну сировину, шубну і хутряну овчину, волос і щетину зберігають на переробних підприємствах зазвичай протягом більш менш тривалого часу з метою накопичення партії для відвантаження. Сировину слід зберігати так, щоб забезпечити добру її збереженість. Неправильне або недбале зберігання сировини може бути причиною пошкодження шкур до такого ступеня, що вони можуть виявитися непридатними для вичинки шкіряних і хутряних напівфабрикатів.

 
<<   ЗМІСТ   >>