Повна версія

Головна arrow Банківська справа arrow Фінансова діяльність і корпоративна стратегія комерційних банків Т2

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Узагальнення міжнародних та вітчизняних особливостей визначення та управління регулятивним капіталом банку

Для вирішення питання достатності власних коштів банку для його нормального функціонування органи нагляду за банківською системою встановлюють нормативні вимоги до капіталу, зокрема – показник достатності капіталу, який віднесено до найважливіших нормативів оцінки надійності банківської діяльності.

Нормативні вимоги органів нагляду до обсягів і капіталу банку грунтуються на таких принципах:

  • 1. Визначення складу основного капіталу (капіталу першого рівня) і додаткового (капіталу другого рівня);
  • 2. Класифікація балансових активів за ступенем ризику;
  • 3. Класифікація позабалансових активів за ступенем ризику;
  • 4. Встановлення коефіцієнтів для визначення достатності капіталу.

До 1981 року у світовій практиці не було єдиного підходу щодо встановлення та дотримання певних показників достатності капіталу. Так, у США в грудні 1981 року кожен із регулюючих банківських органів уряду, причетних до банківської системи, встановив своє значення мінімального рівня коефіцієнта первинного капіталу. Ці коефіцієнти не погоджувалися різними регулюючими органами, щоправда кількісні значення одержаних показників виявилися близькими.

У 1983 році Федеральна резервна система (ФРС) та Управління Контролера грошового обсягу (УКГО) США застосували зональний підхід, встановивши мінімальні рівні коефіцієнтів для міжнародних, регіональних і місцевих банків. Коефіцієнти за кожною з категорій розраховувались по-різному. Оскільки конгрес США висловив занепокоєння з приводу незадоволеного стану забезпечення достатності капіталу, регулюючі органи об'єднали свої зусилля для вирішення цієї проблеми. Після того, як УКГО не вдалося на законодавчому рівні добитися прийняття рішення щодо до додаткового капіталу, конгрес СІЛА 1983 року вніс до закону про нагляд за міжнародними кредитами спеціальні положення, згідно з якими регулюючим органам було надано повноваження встановлювати нормативні вимоги до достатності капіталу, які застосовуються у світовій практиці й донині. Це було пов'язано з тим, що положення зазначеного закону мали передбачати можливість врегулювання проблем, пов'язаних із виникненням світових фінансових криз заборгованості, які на думку конгресу, виникають унаслідок "... нездатності регулюючих органів здійснювати ефективний контроль і не допускати застосування банками СІЛА неправильних методів ведення фінансової діяльності та кредитування".

Отже, після невдалої спроби юридично узаконити нормативи з капіталу конгрес СІЛА вирішив, що буде правильним надати регулюючим органам повноваження самостійно встановлювати їх. Співробітники трьох головних регулюючих відомств СІЛА приступили до створення єдиних нормативів і в 1986 році опублікували розроблений ними підхід до розв'язання проблеми ризикового капіталу. Проте банкіри були занепокоєні тим, що реалізація цього підходу поставить їх у невигідне конкурентне становище порівняно з іноземними банками, щодо яких ці нормативи не застосовувалися.

Тоді регулюючі органи об'єднали свої зусилля і створили спеціальний міжнародний комітет (відомий нині як Базельський), до складу якого ввійшли представники органів нагляду з дванадцяти країн світу: Бельгії, Канади, Франції, Німеччини, Італії, Японії, Нідерландів, Швеції, Швейцарії, Великобританії, США та Люксембургу.

У 1987 році Базельський комітет опублікував перший проект регулятивного документу, який по суті, був міжнародним. Пропозиція комітету була прийнята у березні 1988 року, а остаточну редакцію Базельського документа про капітал затверджено у липні 1988 – го. Спираючись на цей документ, органи регулювання банківської діяльності США розробили свої власні побажання щодо нормативів достатності капіталу з урахуванням ризику, а в міжнародну практику було запроваджено показник адекватності капіталу, відомий під назвою "коефіцієнт Кука".

Відповідно до Угоди про міжнародну уніфікацію розрахунку капіталу та його стандарти (Базель І) було розроблено однакові вимоги щодо визначення обсягів і структури капіталу (1-го та 2-го рівнів, а також співвідношення між ними), шкали зауваження балансових активів за ризиком, системи перерахунку та обліку позабалансових статей і стандарт мінімальних відношень капіталу 1-го та 2-го рівнів до активів, зважених на ризик.

Прийнятий 1988 року в Базелі документ допускав відмінності в національних методах бухгалтерського обліку та контролю, а також передбачав певну гнучкість у підходах до його реалізації, маючи на меті зміцнення міжнародної банківської системи шляхом запровадження мінімальних стандартів капіталу. Проте регулюючі органи прагнули не виходити за рамки і надавали перевагу стандартним підходам.

Базельська угода значною мірою грунтується на припущенні, що в практичній діяльності не можна покладатися на стихійну дію ринкових сил і чекати, коли вони самопливом забезпечать значення коефіцієнта достатності капіталу банку на оптимальному рівні, а тому обов'язково потрібне регулювання процесу формування банківського капіталу з боку державних органів. Регулятивний капітал повинен достатньою мірою покривати всі основні збитки банку на які він наражається у зв'язку зі своєю діяльністю, а також забезпечувати достатній рівень довіри до банківської системи з боку позичальників та громадськості.

Визначення необхідного обсягу регулятивного капіталу, наведене в угоді 1988 року і роз'яснене в прес-релізі від 27 жовтня 1997 року "Про інструменти, прийняті для включення в капітал 1-го рівня", залишається таким же, крім змін, передбачених параграфами 37-39 і 43. Згідно зі стандартизованим підходом до розрахунку кредитних ризиків загальні резерви, як зазначено в параграфах 381- 383, можуть бути включені до капіталу 2-го рівня, але в обсязі, що не перевищує 1,25% від зважених за ризиком активів.

У 1997 році Базельський комітет з банківського нагляду прийняв нову Угоду про достатність капіталу, відому як Базель II. Передбачається, що в переважній більшості країн він замінить собою попередню Угоду про достатність капіталу, опубліковану в 1988 році (з доповненнями 1996 року, що стосуються оцінки ринкових ризиків.)

Основні опори Базеля II. Нова угода про достатність капіталу включає три компоненти (опори): мінімальні вимоги до капіталу; наглядовий процес; розкриття інформації для підтримки ринкової дисципліни. Як і в Базель І, найважливішим елементом угоди залишаються мінімальні вимоги до капіталу. Проте в новому документі Базельський комітет наголошує на значущості і важливій ролі наглядового процесу. Його формалізація набуває особливого значення, оскільки Базель II замість стандартних методів і єдиної класифікації ризиків дає можливість найбільш "просунутим" банкам використовувати системи внутрішніх рейтингів як базу для розрахунку мінімальних вимог до обсягу капіталу та його адекватності.

Мінімальний розмір капіталу, який повинен підтримувати кожен банк, пов'язаний із величною ризиків, що приймаються ним, а тому обсяг, цього капіталу має бути своєрідним резервом для покриття можливих збитків за рахунок власних коштів (капіталу та резервів). При цьому слід зазначити, що очікувані збитки банки повинні покривати за рахунок коштів спеціально створених резервних фондів. Дотримання мінімальних вимог щодо достатності капіталу банків традиційно є найважливішою складовою пруденційного нагляду, а тому ця роль регулятивного капіталу залишилася незмінною і в Базелі II.

Важливо наголосити, що Базель II не змінює попередні редакції Угоди про капітал, а лише доповнює їх. З формальної точки зору Базель II можна розглядати як чергову поправку до угоди, а не новий самостійний документ. Тому в Базелі II не міститься ні порядку розрахунку регулятивного капіталу, ні вказівок щодо мінімально необхідного значення адекватності капіталу – ці вимоги залишаються незмінними, як і в попередніх варіантах документа. Водночас, як зауважують науковці, у Базелі II окреслився новий концептуальний підхід до нагляду взагалі та до поняття адекватності капіталу зокрема.

Капітал, що визначається державними органами нагляду як джерело покриття неочікуваних збитків (регулятивний капітал), складається з акціонерного капіталу та нерозподіленого прибутку (капітал 1-го рівня, або основний капітал), і додатковий капіталу (капітал 2-го рівня, або "підпорядкований" капітал). Банки можуть залучати і так званий капітал 3-го рівня, заснований на використанні короткострокових субординованих запозичень, які за певних умов можуть використовуватися для підтримання мінімальних вимог до рівня достатності капіталу.

У загальних рисах структуру банківського капіталу, визначену Базельським комітетом з метою дотримання банками мінімальних вимог до рівня достатності капіталу, відображено на рис. 5.2.

Резерви, не розкриті у звітності, що публікуються, і які є частиною 2-го, ймовірно, зникнуть з фінансової звітності банків після того, як будуть упроваджені Міжнародні стандарти фінансової звітності (International Reporting

Standards, INRS, МСФЗ), розроблені Радою з міжнародних стандартів фінансової звітності (International Accounting Standards Board, IASB), оскільки нерозкриті резерви в принципі не повинні відображуватися у фінансовій звітності, підготовленої відповідно до МСФЗ.

Структура капіталу банку, визначена Базельським комітетом

Рисунок 5.2. Структура капіталу банку, визначена Базельським комітетом

Уперше визначення капіталу банку та його структури було наведено в документі "Міжнародна конвергенція оцінки капіталу та стандартів капіталу" (International Convergence Capital Measurement and Capital Standards, Базель I) у 1988 році. Можливість використання показника капіталу 3-го рівня була представлена в "Доповненні до Угоди про достатність капіталу в цілях обліку ринкових ризиків" (Amendment to Capital Accord to Incorporate Market Risk) в 1996 році. Відповідно до європейського законодавства капітал визначається в тісному взаємозв'язку з рівнем його достатності в рамках Директиви Ради 86/635/ЄЕС від 8 грудня 1986 року щодо річних звітів і консолідованих рахунків банків та інших фінансових установ, Директиви 89/299 ЄЕС від 17 квітня 1989 року "Про власні кошти кредитних установ", Директиви 2006/49 ЄС Європейського Парламенту та Ради від 14 червня 2006 року стосовно достатності капіталу інвестиційних компаній та кредитних установ, яка регламентує порядок надання дозволів інвестиційним компаніям та й здійснення ними своєї діяльності , а також Директиви 2006/48 ЄС Європейського Парламенту та Ради від 14 червня 2006 року стосовно заснування та подальшої діяльності кредитних установ. Остання директива регламентує порядок заснування та подальше здійснення діяльності кредитних установ. Остання директива регламентує порядок заснування та подальше здійснення діяльності кредитних установ з урахуванням нових вимог Базельського комітету з банківського нагляду – Базеля II.

Мінімальне значення коефіцієнта достатності капіталу банку може бути визначене на основі такого співвідношення:

(5.1)

де – мінімальний коефіцієнт достатності капіталу;

– регулятивний капітал;

– активи банку, зважені на ризик.

Правила розрахунку мінімальних вимог достатності капіталу банку складаються з двох базових компонентів: регулятивний капітал (чисельник) і активи, зважені на ризик (знаменник). За цією формулою можна визначити фактичне значення показника регулятивного капіталу до активів банку, зважених на ризик, нормативне значення якого відповідно до Базельських угод повинно бути не менше 8%. Для українських банків із березня 2003 року цей норматив встановлено на рівні 10%. При розрахунку активів, зважених на ризик, банк повинен враховувати не лише балансові, а й позабалансові інструменти, зважені на відповідальний ступінь ризику.

Відповідно до Базельських угод національні органи нагляду мають право самостійно визначити коефіцієнти ризику для різних видів активів і деякі інші параметри, а тому показники достатності капіталу, що використовуються в різних країнах, можуть бути непорівнянними. Мало того, суттєво можуть відрізнятися й національні правила оцінки активів або порядок визначення втрат та позиками та створення резервів під ці втрати, що також істотно впливає на величину показника достатності капіталу.

Важливою новацією Базеля II є введення трьох різних варіантів розрахунку кредитного та оперативного ризиків. Базельський комітет не вважає доцільним збереження стандарту, що передбачає застосування єдиного підходу до оцінки ризиків усіма банками. Натомість на вибір банкам запропоновано три підходи до оцінки кредитного та операційного ризиків. Зазначена відмінність дає змогу банкам і державним наглядовим органам обирати найприйнятніший підхід, що відповідає рівню розвитку, розміру, обсягу ринку та становищу кожної окремої фінансово – кредитної установи на ринку.

Застосування досконаліших моделей оцінки ризиків, на нашу думку, сприятиме зниженню вимог до мінімального розміру капіталу. Проте використання таких підходів потребує від банків і досконалішого процесу управління ризиками, який, у свою чергу, є об'єктом контролю з боку наглядових органів.

По суті Базель II за оцінкою рівня достатності капіталу відповідає ризик- орієнтованому підходу в банківському нагляді. Стандартизований підхід багато в чому схожий з підходом, викладеним у Базелі І. Він встановлює фіксовані коефіцієнти ризику для кожної категорії активів, проте передбачає можливість використання зовнішніх кредитних рейтингів, що дає змогу підвищувати точність відповідних оцінок. Оскільки наглядові органи не припускають, що всі без винятку банки використовуватимуть "просунуті" підходи до оцінки ризиків, головна мета запровадження стандартизованого підходу полягає в знаходженні балансу між простотою і точністю розрахунків. Передбачається, що більшість банків використовуватиме стандартизований підхід як перший крок у напрямі до "просунутих" підходів або у зв'язку з тим, що цей підхід найбільше відповідає їх діяльності та характеру ризиків, які вони приймають на себе.

Новизною Базеля II є також запровадження підходів, що грунтуються на використанні внутрішніх рейтингів (internal ratings-based approaches, IRB), застосування яких передбачає можливість паралельного використання для розрахунку рівня достатності капіталу й моделей кредитного ризику, але, на відміну від останніх, розрахунки на основі рейтингових підходів не враховують наявності певного рівня кореляції між різними кредитами та, відповідно, ризиками за ними.

IRB-підходами передбачається створення банками власних структур рейтингування фінансового стану своїх позичальників на основі ймовірності їх дефолту (probability default, PD) протягом певного проміжку часу (зазвичай, один рік). Для банків, що використовують базовий IRB-підхід, наглядові органі встановлюють значення таких показників:

  • – втрати в разі дефолту (loss given default, LGD);
  • – загальна абсолютна величина експозиції під ризиком(ехрозиге at default, EAD);
  • – коригування, пов'язані з визначенням періоду, протягом якого банк перебуває під ризиком за кредитом або іншим фінансовим продуктом;
  • – очікувані збитки;
  • – неочікувані збитки.

Банківські установи, що використовують для розрахунку ризиків "просунутий" IRB-підхід, повинні самостійно визначати вказані показники. Зауважимо, що використання IRB-підходів припускає дещо нижчі вимоги до рівня достатності капіталу за вимогами до позичальників, яким властивий низький кредитний ризик і, таким чином, стимулює банки до вдосконалення внутрішніх систем управління та оцінки кредитного ризику.

Другий компонент Базеля II відображає ключові моменти банківського нагляду. Мета запровадження та використання цього компонента полягає у підтвердженні відповідності капіталу банку характеру та обсягам ризиків, які він на себе бере. Наглядовий процес припускає своєчасне втручання наглядового органу в діяльність банку у випадку, якщо його капітал не може в повному обсязі покривати потенційні ризики.

З метою вдосконалення наглядового процесу Базель II встановлює чотири його найважливіших принципи, які є доповненням до Основоположних принципів ефективного банківського нагляду Базельського комітету. Суть їх така:

  • – наглядові органи виходять з того, що банки при здійсненні своєї діяльності підтримують достатність капіталу на рівні, що перевищує мінімально встановлений. Для цих цілей наглядові органи повинні мати повноваження та можливість вимагати від банків підтримки додаткового (понад мінімально встановленого) рівня капіталу;
  • – банк повинен мати в своєму розпорядженні методику оцінки достатності сукупності капіталу, котра повного мірою відображає характер і обсяги ризиків, які він на себе бере, а також стратегію підтримки різних рівнів капіталу;
  • – наглядові органи мають перевіряти й аналізувати адекватність внутрібанківських оцінок достатності капіталу та стратегії його підтримки, а також дотримання банками регулятивних вимог щодо рівня достатності капіталу;
  • – при виникненні загрози зниження рівня достатності капіталу нижче мінімально встановленого регулятором наглядові органи повинні негайно вживати відповідних заходів.

Практика діяльності провідних банківських установ свідчить, що в багатьох випадках банкам доцільно підтримувати вищі значення показників достатності капіталу, ніж це визначено вимогами регулятивних органів. Серед основних факторів, які зумовлюють цю потребу такі:

  • 1. Конкурентоспроможність. Наявність додаткового (понад мінімально встановлений рівень) капіталу позитивно впливає на рейтинг банку, який присвоюють йому відомі міжнародні рейтингові агенції. У зв'язку з цим більшість банків, що активно працюють на міжнародних фінансових ринках, намагаються підтримувати достатність свого капіталу на рівні, визначених відповідно до першого компонента Базеля II;
  • 2. Гнучкість. Зміни макроекономічної ситуації або виду та масштабу діяльності можуть привести до коливань розміру капіталу. Циклічний розвиток ринку та економічної ситуації також може вплинути на рівень достатності капіталу. Щоб зберегти гнучкість і протистояти таким змінам, банк повинен підтримувати капітал на рівні, вищому від мінімально встановленого значення;
  • 3. Ефективність. Залучення додаткового капіталу може бути дуже витратним для банку, що особливо актуально у випадках, коли таке залучення потрібно здійснити в стислі терміни або за несприятливих ринкових умов.
  • 4. Обачність. Зниження показника достатності капіталу нижче мінімально встановленого рівня практично означає порушення закону і є надзвичайно серйозною проблемою, що може мати негативні короткострокові та довгострокові фінансові наслідки, яких слід уникати, а тому державні наглядові органи повинні негайно вживати відповідних коригуючих заходів;
  • 5. Упевненість. Існують певні неочікувані ризики, як специфічні, притаманні окремому банку, так і загального характеру, пов'язані з поточним рівнем економічного розвитку країни або політичною ситуацією, які не були своєчасно виявлені чи ідентифіковані. Підтримуючи капітал на рівні, вищому від мінімально встановленого значення, банк може захистити себе від впливу негативних чинників, не врахованих першим компонентом Базеля II або внутрібанківською стратегією управління достатністю капіталу.

Третій компонент Базеля II встановлює мінімальні вимоги до обсягу та складу інформації, яка підлягає публічному розкриттю, що дає змогу іншим учасникам ринку оцінити діяльність конкретного банку та рівень достатності його капіталу, а також дотримання ним ринкової дисципліни. Оскільки банківські установи працюють на фінансових ринках як фінансові посередники, всі їх контрагенти (клієнти) зацікавлені в надійній та ефективній оцінці ризиків, які можуть виникнути в разі здійснення ними спільних операцій чи реалізації комерційних угод.

Державні наглядові органи практично усіх країн зазвичай утримуються від широкого оголошення своїх висновків стосовно діяльності окремих банківських установ, і Базель II не відміняє цю практику. Нові мінімальні вимоги Базеля II доповнюють інші вимоги з розкриття інформації, передбачені стандартами бухгалтерського обліку, фінансової звітності та принципами корпоративного управління. Встановлюючи обов'язковість розкриття певної інформації та забезпечуючи її порівнянність із показниками різних банківських установ, третій компонент Базеля II покликаний зміцнити ринкову дисципліну, яка є винятково важливим інструментом, що сприяє вирішенню завдань наглядових органів щодо підтримки надійності і стійкості функціонування банківської системи.

Розглянемо особливості вітчизняної практики. Порядок розрахунку регулятивного капіталу для українських банків визначено Інструкцію "Про порядок регулювання діяльності банків в Україні" (розділ II "Регулятивний капітал банку"), затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001р., №368.

Згідно з методикою Національного банку України регулятивний власний капітал банку складається із суми основного капіталу (капітал 1-го рівня) за вирахуванням суми недосформованих резервів за активними операціям банків, додаткового капіталу (капітал 2-го рівня), за вирахуванням відвернень.

Алгоритм розрахунку розміру регулятивного власного капіталу банку має такий вигляд:

(5.2)

де РВК – регулятивний власний капітал банку;

ОК – основний капітал, зменшений на суму недосформованих резервів за активними операціями банку;

ДК – додатковий капітал банку;

В – відвернення.

Основний вважається незмінним і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу, а тому повинен повністю покривати поточні збитки банківської установи. Додатковий капітал має менш постійний характер, а його розмір може змінюватися залежно від результатів діяльності та ризиків, які банк бере на себе.

Основний капітал (капітал 1-го рівня) складається, по-перше, з фактично сплаченого та зареєстрованого статутного капіталу. За підсумками року на основі фінансової звітності розмір статутного капіталу коригується на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок і в межах валових доходів або валових витрат банку відповідно до методики, визначеної Національним банком України.

По-друге, до складу основного капіталу включають розкриті резерви, створені (або збільшені) за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, оприлюднені банком у фінансовій звітності), зокрема, дивіденди, спрямовані на збільшення статутного капіталу; емісійні різниці (емісійний дохід) – суму перевищення доходів, отриманих від первинної емісії власних акцій чи інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав); резервні фонди, створені відповідно до законів України; загальні резерви, створені під невизначений ризик при проведенні банківських операцій.

Ці складові частини включають до капіталу 1-го рівня лише за умови, що вони відповідають таким критеріям:

  • – відрахування до резервів і страхових фондів здійснено з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання;
  • – призначення резервів та страхових фондів і рух грошових коштів за ними розкрито окремо в оприлюднених звітах банку;
  • – фонди мають бути постійно в розпорядженні банку з метою негайного і необмеженого доступу і їх використання для покриття збитків у разі необхідності;
  • – будь-яке покриття збитків за рахунок створених резервів і страхових фондів здійснюється лише через рахунок прибутків та збитків.

Загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням можливих збитків за невиконанням зобов'язань контрагентів і зменшується на суму недосформованих резервів під можливі збитки за: 1) кредитними операціями; 2) операціями за цінними паперами; 3) дебіторською заборгованістю; 4) простроченими понад 30 днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; 5) коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідуються за рішенням уповноважених органах або які зареєстровані в офшорних зонах; 6) нематеріальних активів за мінусом суми зносу; 7) капітальних вкладень у нематеріальні активи; 8) збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження; 9) збитків поточного року.

Додатковий капітал (капітал 2-го рівня) включає:

  • – резерви під стандартну заборгованість інших банків;
  • – резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;
  • – підтверджену аудитором (аудиторською фірмою) за результатами звітного фінансового року суму збільшення (за результатами переоцінки) вартості основних засобів, які є власністю банка та належать до нерухомого майна, що забезпечує технологічне здійснення банківських функцій. Повідомлення про суму збільшення вартості основних засобів, включену до регулятивного капіталу, банки зобов'язані подати Національному банку України не пізніше п'яти робочих днів з дня такого включення. При розрахунку нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) до моменту підтвердження аудитором (аудиторською фірмою) результату переоцінки основних засобів сума збільшення вартості основних засобів не враховується.
  • – результат поточного року (прибуток), зменшений на суму доходів, не отриманих понад 30 днів з дати їх нарахування (крім доходів за державними цінними паперами та цінними паперами, емітованими Національним банком України). В такому випадку сума не отриманих доходів, прийнятих до корегування, зменшується на суму сформованого резерву за простроченими та сумнівними до отримання нарахованими доходами. Якщо прибуток менший від загальної суми коригування, то на суму такої різниці зменшується й розмір основного капіталу банку;
  • – субординований борг, що зараховується до капіталу (субординований капітал);
  • – нерозподілений прибуток минулих років;
  • – прибуток звітного року, що очікує підтвердження.

До субординованого капіталу включають кошти, залучені від юридичних осіб – резидентів і нерезидентів – як у національній, так і в іноземній валютах на умовах субординованого боргу. Субординованого борг – це звичайні незабезпечені боргові інструменти (складові елементи капіталу), які відповідно до угоди не можуть бути вилучені з банку раніше п'яти років, а у випадку банкрутства чи ліквідації банківської установи повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. Сума таких коштів, включених до складу капіталу банку, не може перевищувати 50% від загальної суми основного капіталу зі щорічним зменшенням її на 20 % від первинної вартості протягом п'яти останніх років дії угоди про субординований борг.

Кошти, залучені на умовах субординованого боргу, можуть бути включені до складу капіталу лише після отримання дозволу Національного банку України та в разі, якщо вони:

  • – є незабезпеченими, субординованими та повністю сплачені;
  • – не можуть бути погашені з ініціативи власника;
  • – можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред'явлення банку вимоги щодо припинення торгівельних операцій;
  • – передбачають відстрочення обслуговування зобов'язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дає змоги банку здійснити такі виплати.

На капітал 2-го рівня можуть накладені певні обмеження. Так, наприклад, при розрахунку суми регулятивного капіталу загальний розмір додаткового капіталу не може перевищувати суму основного капіталу, а розмір субординованого капіталу не може перевищувати 50% розміру основного капіталу.

Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загальний розмір капіталів 1-го та 2-го рівнів додатково зменшується на суму:

  • а) балансової вартості акцій та інших цінних паперів із нефіксованим прибутком, випущених банками, у торговельному портфелі банку на продаж (зменшену на суму фактично сформованого резерву за пайовими цінними паперами у портфелі банку на продаж, які обліковуються за собівартістю);
  • б) вкладень у капітал асоційованих та дочірніх установ, а також вкладень у капітал інших установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу (зменшену на суму фактично сформованого резерву за цими вкладеннями);
  • в) балансової вартості акцій (паїв) власної емісії, прийнятих у забезпечення наданих банком кредитів;
  • г) перевищення загальної суми операцій, здійснених щодо одного контрагента, над установленим нормативним значенням максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) з урахуванням вимог, встановлених Національним банком України;
  • д) перевищення загальної суми операцій, здійснених щодо одного інсайдера, над установленим нормативним значенням максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), з урахуванням вимог, встановлених Національним банком України;
  • е) операцій, здійснених з інсайдерами на сприятливіших за звичайні умовах (у тому числі за угодами, що передбачають нарахування відсотків і комісійних на здійснення банківських операцій, які менші, ніж звичайні), з урахуванням вимог, встановлених Національним банком України;

є) коштів, вкладених у інші банківські установи на умовах субординованого боргу;

ж) балансової вартості цінних паперів у торговельному портфелі банку, крім цінних паперів, що перебувають у власності банку: не більше одного року, справедлива вартість яких визначається за даними оприлюднених котирувань цінних паперів на фондових біржах; не більше 181 дня, справедлива вартість яких не може бути визначена банком за даними оприлюднених котирувань цінних паперів на фондових біржах.

Також банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більш як 25% капіталу банку. Проте це обмеження не поширюється на: на приміщення, що забезпечує технологічне здійснення банківських функцій; майно яке перейшло у власність банку на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави або набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно бути відчужене банком протягом одного року з часу набуття права власності на нього. Вимоги Національного банку України до нормативу мінімального розміру регулятивного капіталу (НІ), якого діючі банки зобов'язані дотримуватися, наведено в таблиці 5.1.

Таблиця 5.1.

Нормативи мінімального розміру регулятивного капіталу (НІ) для банків України

Вид банку

Термін діяльності банку

Розмір

регу ляти вного капіталу (НІ)

Місцеві кооперативні банки

До одного року діяльності

1000000

До двох років діяльності

1100000

До трьох років діяльності

1200000

До чотирьох років діяльності

1350000

Починаючи з п'ятого року діяльності

>1500000

Банки, що здійснюють діяльність на території однієї області (регіональні), в тому числі спеціалізовані ощадні та іпотечні

До одного року діяльності

3000000

До двох років діяльності

3500000

До трьох років діяльності

4000000

До чотирьох років діяльності

4500000

Починаючи з п'ятого року діяльності

>5000000

Банки, що здійснюють діяльність на території всієї України (міжрегіональні), в тому числі спеціалізовані інвестиційні та розрахункові (клірингові)

До одного року діяльності

5000000

До двох років діяльності

5500000

До трьох років діяльності

6000000

До чотирьох років діяльності

7000000

Починаючи з п'ятого року діяльності

>8000000

Національний банк України залежно від економічного становища держави, стану світових фінансових і валютних ринків відповідно до змін курсу національної валюти щодо іноземних валют може переглядати мінімальний розмір регулятивного капіталу. У разі значного перевищення розміру регулятивного капіталу для банків може бути встановлено перехідний період для нарощування його обсягу згідно із розробленими банками програмами капіталізації. Окрім того, зазначимо, що різке зростання курсу гривні щодо євро також потребує суттєвого збільшення гривневого еквівалента мінімального обсягу регулятивного капіталу. Мінімальний розмір регулятивного капіталу в гривнях визначається щороку окремим рішенням Правління Національного банку України та встановлюється на відповідний період (рік) у розмірі, еквівалентному розміру нормативного значення, визначеного в євро. Цього показника мають дотримуватися всі банки за станом на кінець кожного періоду (року), що регулюється, залежно від виду банку і терміну його діяльності на ринку.

У разі зниження курсу євро на кінець періоду (року) нормативне значення мінімального розміру регулятивного капіталу, що встановлюється Національним банком України в гривнях, не підлягає зменшенню на наступний період. Контроль за дотримання банками мінімального розміру регулятивного капіталу здійснюється Національним банком України за нормативними значеннями, зафіксованими в гривнях. У цьому разі протягом усього періоду (року), що регулюється, нормативне значення мінімального розміру регулятивного капіталу банків у гривнях не може бути меншим, ніж установлене Національним банком України на початок періоду (року), що регулюється.

Аналіз фактичних даних діяльності українських банків свідчить, що за станом на 01.01.2008 р. порівняно з 01.01.2005 р. загальна сума регулятивного капіталу всіх банків зросла з 18,19 млрд. грн. до 72,26 млрд, грн., тобто майже у чотири рази, а сума регулятивного капіталу на один банк становила близько 412,94 млн. грн. Щоправда, при цьому норматив адекватності капіталу Н2 зменшився з 16,81% до 13,92%, тобто на 2,89 відсоткового пункту, але в цілому він значно перевищував нормативне значення, яке дорівнює 10%. Проведене нами дослідження дає підстави зробити висновок, що процес управління капіталом банку і зокрема регулятивним капіталом, є досить складним і багатогранним, що потребує як від самих банків, так і від регуляторних органів постійної пильної уваги, використання нових методів розрахунку капіталу, надійного управління ризиками та забезпечення ефективного використання в інтересах власників банків і суспільства в цілому.

 
<<   ЗМІСТ   >>