Стратегічне планування

Сутність стратегічного планування

Стратегічне планування соціально-економічного розвитку територій – один з найсучасніших методів управління територіальним розвитком, який почав поступово запроваджуватись в Україні на початку 2000-х років.

Стратегічне планування сприяє формуванню узгоджених поглядів, виробленню бачення гармонійного соціально-економічного розвитку відповідної території чи галузі, оптимальному використанню обмежених ресурсів та слугує інструментом для діалогу влади з представниками інших секторів територіальної громади.

Сутність стратегічного планування полягає в наступному:

• 1. Планування здійснюється "від майбутнього", а не "від досягнутого". Це означає, що на самому початку планувального процесу формулюється головна, основоположна мета розвитку відповідної території (стратегічне бачення), задля досягнення якої і розробляється стратегічний план.
• 2. Головна мета визначається не вузьким колом фахівців, а громадою в цілому через своїх представників у робочій групі, яка працює над розробкою стратегічного плану, а також через широке обговорення питання в засобах масової інформації, за допомогою громадських слухань, соціологічних оптувань і т.д.
• 3. Стратегічний план не є жорстким ні за змістом, ні за термінами. Робоча група зі Стратегічного планування є постійно діючою, хоча її склад протягом тривалого часу може істотно змінюватися. Робоча група може змінювати пріоритети, конкретні заходи Стратегічного плану на основі ретельного аналізу змін внутрішніх та зовнішніх факторів, які впливають на територіальний розвиток.
• 4. Застосовується проектний підхід до реалізації стратегічних пріоритетів.
• 5. Здійснюється постійний моніторинг за процесом реалізації плану та аналіз зміну зовнішньому та внутрішньому середовищі [49].

На відміну від комплексної програми соціально-економічного розвитку, яка охоплює усі сфери життєдіяльності відповідної території, метою стратегічного планування є розв'язання тільки ключових проблем та визначення лише кількох найважливіших пріоритетів розвитку.

Стратегія економічного та соціального розвитку України – документ, у якому визначаються пріоритети, стратегічні цілі, структурні пропорції економіки і соціальної сфери та напрями державної політики.

Стратегія розвитку галузі економіки (сфери діяльності) – документ, у якому на основі прогнозу тенденцій розвитку відповідних ринків і напрямів науково-технічного прогресу визначаються довгострокові цілі та пріоритети розвитку галузі економіки (сфери діяльності), заходи, спрямовані на їх досягнення, та ресурси, що необхідні для здійснення таких заходів.

З метою забезпечення реалізації державної політики щодо стимулювання розвитку регіонів затверджуються:

Кабінетом Міністрів України – державна стратегія регіонального розвитку;

Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням відповідно Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з урахуванням норм, закладених у державній стратегії регіонального розвитку, спільних інтересів територіальних громад регіонів – регіональні стратегії розвитку.

У цих стратегіях визначаються конкурентні переваги регіону, обмеження і загрози регіонального розвитку, координуються дії центральних та місцевих органів влади і визначаються пріоритетні завдання. Стратегія регіонального розвитку є основою для розроблення середньо- строкових програм соціально-економічного розвитку регіону, які по суті є планами з їх реалізації, щорічних програм, угод щодо регіонального розвитку між Кабінетом Міністрів України та регіонами і програм подолання депресивності.

Стратегія економічного та соціального розвитку України, Державна стратегія регіонального розвитку і регіональні стратегії розвитку зазвичай поділяються на 2 етапи. Після реалізації І етапу стратегія може коригуватися.

У разі потреби за рішенням Кабінету Міністрів України можуть розроблятися інші стратегічні документи.