Повна версія

Головна arrow Менеджмент arrow Проектний менеджмент

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Програми регіонального розвитку

Програма економічного і соціального розвитку є організаційно- економічним та інформаційно-аналітичним документом втілення економічної політики держави, в якому визначаються цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку, засоби та шляхи їх досягнення, формується взаємоузгоджена і комплексна система заходів органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, спрямованих на ефективне розв'язання проблем економічного і соціального розвитку, досягнення стабільного економічного зростання, а також характеризуються очікувані зміни у стані економіки та соціальної сфери у відповідному прогнозному періоді.

Програма є одним із інструментів по регулюванню та управлінню соціально-економічними процесами на відповідній території. Вона є комплексною системою цільових орієнтирів соціально-економічного розвитку територій, які формуються виходячи із загальнодержавних пріоритетів та регіональних потреб, намірів господарюючих суб'єктів та заходів щодо досягнення програмних (прогнозних) орієнтирів.

Найважливішими завданнями програми є:

забезпечення збалансованого соціально-економічного розвитку відповідної території;

удосконалення структури господарського комплексу;

досягнення раціонального використання ресурсів відповідної території;

забезпечення надійного функціонування соціальної та виробничої інфраструктури;

послідовне зростання якості життя населення.

До програм економічного і соціального розвитку належать державні цільові програми економічного, соціального розвитку, програми економічного, соціального розвитку регіонів, районів та територіальних громад.

У відповідності до ст.43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до повноважень районної та обласної рад відноситься затвердження програм соціально-економічного розвитку відповідно району, області, цільових програм з інших питань, заслуховування звітів про їх виконання, яке відбувається виключно на пленарних засіданнях відповідної ради.

Стаття 44 цього ж Закону відносить до повноважень, які делегують районні, обласні ради відповідним місцевим державним адміністраціям такі:

  • 1) підготовка і внесення на розгляд ради проектів програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідно районів і областей, цільових програм з інших питань, а в місцях компактного проживання національних меншин – також програм їх національно-культурного розвитку, проектів рішень, інших матеріалів з цих питань, забезпечення виконання рішень ради;
  • 2) підготовка пропозицій до програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідно областей та загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального та культурного розвитку України;
  • 3) забезпечення збалансованого економічного і соціального розвитку відповідної території, ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів;
  • 4) підготовка і подання до відповідних органів виконавчої влади фінансових показників і пропозицій до проекту Державного бюджету України.

Програми економічного і соціального розвитку областей, районів, на короткостроковий період розробляються щороку взаємоузгоджено з проектом відповідного бюджету на наступний рік.

Програма соціально-економічного розвитку визначає річні параметри, служить базою для розроблення бюджетів і є основним документом розвитку території.

Розроблення проекту програми рекомендується проводити у такій послідовності:

  • 1) аналіз досягнутого стану соціально-економічного розвитку регіону на початок прогнозного періоду, виявлення найбільш гострих проблем і диспропорцій у господарському комплексі та причин їх виникнення;
  • 2) обгрунтування цілей, завдань й пріоритетів у соціально- економічному розвитку на прогнозний період, визначення засобів вирішення виявлених проблем, розроблення відповідних заходів і кількісних характеристик по напрямах розвитку продуктивних сил регіону з урахуванням формування ринкових відносин, раціонального використання природно-ресурсного та виробничо-технічного потенціалів;
  • 3) узгодження основних завдань і параметрів проекту програми з намірами центральних та місцевих органів виконавчої влади і самоврядування та з поданими підприємствами і організаціями проектами планів і заходів, які пов'язані з обслуговуванням населення або можуть призвести до негативної зміни екологічного, демографічного стану та інших наслідків;
  • 4) складання проекту програми і подання її у встановлений термін на розгляд обласних (міських) держадміністрацій;
  • 5) після розгляду проекту програми виконавчими органами влади та визначення уточнених обсягів фінансових ресурсів вносяться необхідні корективи і вона подається на розгляд та затвердження обласної (міської) ради.

Процес розгляду проектів планів і заходів підприємств і організацій доцільно проводити спеціальною робочою групою з числа спеціалістів економічних, фінансових та інших підрозділів місцевих органів виконавчої влади у встановлені терміни щодо розроблення проекту регіональної програми. Вказаний процес полягає в поетапному розгляді робочою групою основних показників проектів планів та заходів підприємств, їх аналіз та оцінка впливу на демографічний, екологічний, економічний стан регіону, задоволення соціальних потреб населення тощо.

Для обґрунтування завдань і показників програми використовуються нормативний і балансовий методи прогнозування, аналітичний метод, методи екстраполяції, експертних оцінок та інші.

Нормативний метод спирається на систему науково обґрунтованих норм і нормативів – соціальних, виробничо-технічних, фізіологічних тощо. Цей метод дає можливість здійснювати розрахунки потреб у об'єктах соціальної і виробничої інфраструктури, оцінити рівень соціального захисту населення та задоволення його потреб у матеріальних благах і послугах.

Балансовий метод використовується для обґрунтування територіальних і галузевих пропорцій у виробництві і споживанні продуктів харчування, паливно-енергетичних ресурсів, у збалансуванні доходної і витратної частин місцевих бюджетів, використанні трудових, природних та матеріальних ресурсів.

Аналітичний метод найбільш прийнятний для виявлення тенденцій і проблем у розвитку продуктивних сил регіону у ретроспективному періоді та на сучасному етапі, дає можливість визначати цілі й пріоритети у соціально-економічному і культурному розвитку регіону на майбутнє, формувати необхідну систему показників.

На основі методів кореляційно-регресивного аналізу регіональних факторів (природних, виробничих, соціально-демографічних, інфраструктурних) можна кількісно оцінити їх вплив на стан регіональних проблем та можливостей їх вирішення у прогнозному періоді.

Метод екстраполяції полягає у поширенні на майбутнє самих тенденцій і напрямків у розвитку окремих галузей і сфер економіки, що виявлені на сучасному етапі.

Метод експертних оцінок використовується для прогнозування зрушень у структурній перебудові господарського комплексу, розвитку підприємництва, обґрунтування доцільності будівництва окремих об'єктів виробничого, природоохоронного призначення тощо.

Показники Програми повинні опиратися на діючу систему облікової та звітної інформації органів державної статистики. Вартісні показники розраховуються, як у діючих цінах відповідних років, так і при необхідності у порівняних цінах для проведення порівняльного аналізу і оцінки динаміки показників.

При розробці програми враховується економічна діяльність всіх суб'єктів господарювання, розташованих на відповідній території, незалежно від форм власності і підпорядкування. До складу цієї комплексної програми повинні включатися показники, завдання і заходи, що визначені у національних, державних, регіональних та місцевих цільових програмах.

Програма соціально-економічного розвитку визначає річні параметри, служить базою для розроблення бюджетів і є основним документом розвитку території.

Джерелами фінансування виконання заходів програми можуть бути кошти місцевих та державного бюджету, позабюджетні надходження, кошти грантів, населення, підприємств і організацій, інвесторів тощо.

У програмі економічного і соціального розвитку області, району, міста на наступний рік повинні бути відображені:

аналіз соціально-економічного розвитку відповідної адміністративно-територіальної одиниці за попередній і поточний роки та характеристика головних проблем розвитку її економіки та соціальної сфери;

стан використання природного, виробничого, науково-технічного та трудового потенціалу, екологічна ситуація у відповідній адміністративно-територіальній одиниці;

можливі шляхи розв'язання головних проблем розвитку економіки і соціальної сфери відповідної адміністративно-територіальної одиниці;

цілі та пріоритети соціально-економічного розвитку відповідної адміністративно-територіальної одиниці в наступному році;

система заходів місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо реалізації соціально-економічної політики з визначенням термінів виконання та виконавців;

основні показники соціально-економічного розвитку відповідної адміністративно-територіальної одиниці;

дані про отримання та використання доходів від розпорядження об'єктами права комунальної власності, ефективності використання об'єктів права комунальної власності, показники розвитку підприємств та організацій, що є об'єктами права комунальної власності.

Типова структура щорічної програми соціально-економічного розвитку області та району затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. N 621 і має такий вигляд:

ТИПОВА СТРУКТУРА

програми економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, області, району, міста на короткостроковий період

  • 1. Аналіз економічного і соціального розвитку за попередній період
  • 1.1. Динаміка розвитку економіки, стан використання природного, виробничого, науково-технічного та трудового потенціалу
  • 1.2. Головні проблеми розвитку економіки і соціальної сфери
  • 2. Цілі і пріоритети економічного і соціального розвитку у наступному році
  • 3. Шляхи розв'язання головних проблем розвитку економіки і соціальної сфери та досягнення поставлених цілей
  • 4. Фінансові ресурси
  • 4.1. Джерела формування
  • 4.2. Фінансування заходів
  • 4.3. Фінансовий стан суб'єктів господарювання
  • 5. Ринкові перетворення
  • 5.1. Реформування відносин власності
  • 5.2. Розвиток підприємництва
  • 5.3. Формування конкурентного середовища на регіональних ринках
  • (на рівні районів не розробляється)
  • 5.4. Регулювання цін (на рівні районів не розробляється)
  • 5.5. Розвиток ринкової інфраструктури
  • 6. Механізми регулювання
  • 6.1. Управління об'єктами комунальної власності
  • 6.2. Інвестиційна діяльність
  • 6.3. Закупівля продукції (товарів, робіт, послуг) для регіональних потреб
  • 6.4. Реалізація державних цільових програм та регіональних програм
  • 7. Розвиток реального сектору економіки
  • 7.1. Структурні зміни
  • 7.2. Паливно-енергетичний комплекс
  • 7.3. Промисловість
  • 7.4. Агропромисловий комплекс
  • 7.5. Транспорт і зв'язок
  • 7.6. Науково-технічна сфера
  • 7.7. Виробництво споживчих товарів та послуг
  • 8. Зовнішньоекономічна діяльність
  • 9. Соціальна сфера
  • 9.1. Демографічна ситуація
  • 9.2. Зайнятість населення та ринок праці
  • 9.3. Грошові доходи населення та заробітна плата
  • 9.4. Соціальне забезпечення
  • 9.5. Пенсійна реформа
  • 9.6. Житлово-комунальне господарство
  • 10. Гуманітарна сфера
  • 10.1. Охорона здоров'я
  • 10.2. Освіта
  • 10.3. Культура
  • 10.4. Фізична культура і спорт
  • 10.5. Туристично-рекреаційна галузь
  • 11. Природокористування та безпека життєдіяльності людини
  • 11.1. Розвиток мінерально-сировинної бази
  • 11.2. Охорона навколишнього природного середовища
  • 11.3. Техногенна безпека
  • 11.4. Охорона праці

Також програма містить конкретні заходи органів виконавчої влади щодо забезпечення виконання завдань, перелік державних цільових та регіональних програм, які передбачається фінансувати в наступному році; перелік об'єктів будівництва, які передбачається фінансувати в наступному році за рахунок бюджетних коштів.

Координацію робіт щодо розроблення програм соціально-економічного розвитку територій здійснюють відповідні економічні підрозділи (рис. 2.3).

При цьому в обов'язковому порядку враховуються пропозиції всіх галузевих підрозділів, райдержадміністрацій, міськвиконкомів, а також наміри господарюючих суб'єктів, яким направляються спеціальні форми, де вони вказують свої прогнозні орієнтири.

У відповідності до принципу гласності, проект програми соціально- економічного розвитку області обов'язково розміщується на WEB- сторінці облдержадміністрації для громадського обговорення, після чого подається на розгляд облдержадміністрації та схвалюється розпорядженням голови облдержадміністрації. Після цього проект Програми направляється для затвердження сесії обласної ради, попередньо пройшовши обговорення в її постійних комісіях.

Система координування розроблення програм соціально-економічного розвитку

Рис. 2.3. Система координування розроблення програм соціально-економічного розвитку

Показники розвитку територій, враховані в обласній програмі, повинні знайти своє відображення в територіальних, саме в цьому полягає один із основних принципів прогнозування та розроблення програм соціально-економічного розвитку – принцип цілісності.

Поряд з цим, прогнозування та розроблення програм забезпечує координацію діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Учасниками реалізації програми, чи то прямими, чи то опосередкованими, є практично усі інституції, які є на території регіону. У результаті схема організації управління ходом виконання Програми соціально-економічного розвитку області має вигляд, зображений на рис. 2.4.

Програми соціально-економічного розвитку територіальних громад розглядаються як складові та невід'ємні частини самоврядного управління територіями. Розробка цих програм орієнтована на ефективне використання природного, виробничого і трудового потенціалу, а також обгрунтоване формування поточних та перспективних програм економічного і соціального розвитку адміністративних районів.

Тобто, крім того, що територіальні громади формують свої програми соціально-економічного розвитку, ще й надають пропозиції до відповідних районних програм.

Схема організації управління ходом виконання Програми соціально-економічного розвитку області

Рис. 2.4. Схема організації управління ходом виконання Програми соціально-економічного розвитку області

Програми розвитку галузей економіки розробляються з метою реалізації державної політики щодо регулювання розвитку цих галузей економіки, концентрації фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, виробничого і науково-технічного потенціалу країни, а також координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій і громадян для розв'язання найважливіших проблем галузі.

Термін дії програми розвитку галузі економіки залежить від специфіки галузі та поставлених завдань.

Перелік галузей економіки, щодо яких розробляються прогнози та програми розвитку, порядок та терміни їх розроблення визначаються Кабінетом Міністрів України. На даний момент це паливно- енергетичний комплекс, агропромисловий комплекс, лісопромисловий комплекс, гірничо-металургійний комплекс, хімічна промисловість, виробництво машин та устаткування, виробництво електричного та електронного устаткування, виробництво транспортного устаткування, легка промисловість, медична та мікробіологічна промисловість, транспорт і шляхи сполучення, зв'язок та інформатизація, туризм, охорона здоров'я, освіта, наука та інновації.

Складовими частинами програми розвитку галузі економіки повинні бути:

характеристика стану розвитку відповідної галузі економіки, використання виробничого потенціалу, головних проблем розвитку відповідної галузі та шляхів їх розв'язання, стратегічні цілі, техніко- економічне обгрунтування та оцінка необхідних ресурсів для виконання програми;

комплекс заходів і завдань (цільових проектів);

фінансове та ресурсне забезпечення програми;

розрахунок очікуваної ефективності та термін виконання програми;

механізм управління та контролю за ходом виконання програми.

Програми розвитку галузей економіки затверджуються постановою Кабінету Міністрів України, іноді – Законом України.

Угоди щодо регіонального розвитку

Реалізацію інтеграційної політики, спрямованої на розвиток в Україні, цілком можливо запровадити і через інструмент угод щодо регіонального розвитку між Урядом та місцевою владою регіонів. Укладання таких угод регламентується відповідним законодавством і дає широкі можливості як центральній владі, так і органам місцевого самоврядування регіонів на основі державної та регіональних стратегій розвитку визначати на довгостроковий період спільні взаємоузгоджені по часу та ресурсам дії, спрямовані на надання відчутного імпульсу зростання територіям, усуваючи існуючі для такого зростання перешкоди.

При цьому як для Уряду, так і для регіонів закладені можливості посилення міжрегіонального розвитку, адже відповідний закон дозволяє Уряду укладати угоди одночасно з декількома регіонами.

Угода щодо регіонального розвитку укладається між Кабінетом Міністрів України та обласною (міською) радою відповідно до Закону України "Про стимулювання розвитку регіонів" та інших актів законодавства з метою узгодження діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері державного стимулювання розвитку регіонів.

Угоди визначають спільні заходи органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з реалізації державної стратегії регіонального розвитку та регіональних стратегій розвитку і дають можливість започаткувати на довгостроковій основі нові стосунки між центром та регіонами щодо вирішення проблем територіального розвитку. Місце угод щодо регіонального розвитку в системі державного планування регіонального розвитку зображено на рис. 2.5.

Місце угод щодо регіонального розвитку в системі державного планування регіонального розвитку

Рис. 2.5. Місце угод щодо регіонального розвитку в системі державного планування регіонального розвитку

Угода щодо регіонального розвитку передбачає:

спільні заходи центральних та місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування з реалізації в регіоні державної стратегії регіонального розвитку;

спільні заходи центральних та місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування з реалізації регіональної стратегії розвитку;

порядок, обсяг, форми та строки фінансування спільних заходів, визначених сторонами, відповідно до Державного бюджету України та місцевих бюджетів;

порядок інформування про реалізацію сторонами угоди щодо регіонального розвитку;

відповідальність сторін угоди за невиконання або неналежне виконання передбачених нею заходів;

порядок внесення змін до угоди;

порядок набрання чинності та строк дії угоди.

За згодою сторін угода щодо регіонального розвитку може включати й інші положення.

Типові форми угоди щодо регіонального розвитку затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Умови угоди щодо регіонального розвитку можуть бути змінені за згодою її сторін.

Дія угоди щодо регіонального розвитку припиняється у зв'язку із закінченням її строку або за згодою сторін достроково, а також може бути припинена однією зі сторін у разі систематичного її невиконання або неналежного виконання іншою стороною.

Ініціатором укладення угоди щодо регіонального розвитку можуть бути Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, обласні та міські (міст з особливим статусом) ради.

У разі потреби інші органи місцевого самоврядування можуть подавати свої пропозиції щодо укладення такої угоди, а також про внесення змін до неї відповідно до обласних та міських рад.

Ініціатор укладення угоди щодо регіонального розвитку забезпечує розроблення її проекту.

Чинності Угода щодо регіонального розвитку набирає після її схвалення обласною (міськими) радами та підлягає державній реєстрації в центральному органі виконавчої влади з питань економічної політики, офіційному опублікуванню в газеті "Урядовий кур'єр", а також оприлюдненню через регіональні засоби масової інформації.

Сам процес підготовки цих угод проходить в детальних консультаціях і обговореннях між центральними органами виконавчої влади і органами самоврядування регіону та його територіальних громад. Аналізуються всі можливості, ризики та загрози розвитку території регіону. Визначаються способи вирішення проблем, кожна із сторін бере на себе зобов'язання, у тому числі фінансові. Ці зобов'язання трансформуються у заходи, кожен з яких розписується по роках на період дії угоди. Обраховуються необхідні втрати, їх ефективність з точки зору досягнення кінцевої мети по кожному з визначених спільно пріоритетних напрямків розвитку.

Фактично, укладання таких угод – крок до запровадження у регіональній політиці як держави, так і регіону середньострокового планування розвитку із застосуванням середньострокового бюджетного фінансування.

Такий підхід дасть можливість і найбільш ефективно використовувати інвестиційні кошти на соціально – економічний розвиток регіонів, які щорічно передбачаються у державному бюджеті.

Станом на 2014 рік угоди укладені Урядом України з Донецькою, Львівською, Волинською, Вінницькою, Івано-Франківською та Херсонською обласними радами.

Однак практика показала, що в Україні угоди поки що не виправдали своєї мети з точки зору досягнення бажаних результатів і не стали дієвим інструментом регіональної політики, перед усім через недостатній рівень фінансування.

Програми подолання стану депресивності окремих територій

Поняття депресивних територій вводиться Законом України "Про стимулювання розвитку регіонів".

Території надається статус депресивної з метою створення правових, економічних та організаційних засад для вжиття органами державної влади та органами місцевого самоврядування особливих заходів для стимулювання розвитку таких територій.

Відповідно до Закону депресивні території поділяються на такі групи:

  • • регіони;
  • • промислові райони – райони, у яких частка зайнятих у промисловості перевищує частку зайнятих у сільському господарстві, а також райони, на території яких перебувають у стадії закриття вугледобувні та вуглепереробні підприємства;
  • • сільські райони райони, у яких частка зайнятих у сільському господарстві перевищує частку зайнятих у промисловості;
  • • міста обласного значення;
  • • населені пункти, на території яких з 1996 року ліквідовані вугледобувні та вуглепереробні підприємства, але не були здійснені в повному обсязі заходи щодо вирішення соціально-економічних та екологічних питань, передбачені проектами ліквідації зазначених підприємств.

Територія може бути визнана депресивною у разі, якщо соціально- економічні показники її розвитку відповідають одночасно всім нижче- викладеним умовам:

  • 1) регіон, в якому протягом останніх п'яти років середній показник обсягу валового регіонального продукту (до 2004 року – обсягу валової доданої вартості) на одну особу є найнижчим;
  • 2) промисловий район, в якому протягом останніх трьох років рівень зареєстрованого безробіття та частка зайнятих у промисловості є значно вищими, а обсяг реалізованої промислової продукції (робіт, послуг) на одну особу та рівень середньомісячної заробітної плати є значно нижчими за відповідні середні показники розвитку територій цієї групи;
  • 3) сільський район, в якому протягом останніх трьох років щільність сільського населення, коефіцієнт природного приросту населення, рівень середньомісячної заробітної плати та обсяг реалізованої сільськогосподарської продукції (робіт, послуг) на одну особу є значно нижчими, а частка зайнятих у сільському господарстві є значно вищою за відповідні середні показники розвитку територій цієї групи;
  • 4) місто обласного значення, в якому протягом останніх трьох років рівень зареєстрованого, зокрема довготривалого, безробіття є значно вищим, а рівень середньомісячної заробітної плати є значно нижчим за відповідні середні показники розвитку територій цієї групи.

З метою стимулювання розвитку депресивних територій у їх межах можуть здійснюватись такі заходи:

цільове спрямування державних капітальних вкладень у розвиток виробничої, комунікаційної та соціальної інфраструктури;

надання державної підтримки, у тому числі фінансової, малим підприємствам, сприяння формуванню об'єктів інфраструктури розвитку підприємництва, таких як бізнес-центри, бізнес-інкубатори, інноваційні та консалтингові центри, венчурні фонди тощо;

спрямування міжнародної технічної допомоги на розв'язання актуальних соціально-економічних та екологічних проблем, а також здійснення інших найважливіших заходів;

сприяння зайнятості населення, забезпечення цільового фінансування програм перекваліфікації та професійного розвитку трудових ресурсів, стимулювання трудової міграції, удосконалення соціальної сфери, зокрема житлового будівництва, охорони здоров'я та охорони довкілля; надання іншої державної підтримки розвитку таких територій.

До основних принципів державного стимулювання розвитку депресивних територій належать:

об'єктивність і відкритість при визначенні територій для державного стимулювання їх розвитку;

одночасна концентрація зусиль і коштів на відносно невеликій кількості територій з метою досягнення максимального соціально- економічного розвитку;

неприпустимість використання цільової державної підтримки для фінансування поточних потреб територій;

максимальне використання можливостей самих територій у розробці і реалізації системи заходів з подолання депресивності.

Пропозиції щодо визнання території депресивною розробляються за результатами щорічного моніторингу розвитку регіонів, районів та міст обласного значення відповідно до показників, визначених Законом на підставі даних державної статистичної звітності та інших даних центральних органів виконавчої влади в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За результатами моніторингу Кабінет Міністрів України визначає:

території, яким надається статус депресивних, встановлює їх межі;

строк, на який території надається статус депресивної;

заходи державного стимулювання розвитку території з метою подолання депресивного стану та форми й умови їх застосування;

співвідношення державних, регіональних та інших фінансових ресурсів, що спрямовуються на виконання програми подолання стану депресивності території;

строк внесення проекту програми подолання стану депресивності території.

Строк, на який території надається статус депресивної, не може перевищувати семи років.

Для подолання депресивності території центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики за участю інших центральних органів виконавчої влади, відповідних місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування розробляється програма подолання стану депресивності території – взаємопов'язаний за змістом, термінами виконання, можливостями і виконавцями комплекс заходів (робіт) правового, організаційного, економічного, фінансового, соціального спрямування, орієнтованих на подолання депресивності конкретної території, у забезпеченні яких задіяні фінансові та інші ресурси держави і регіону.

Програма подолання депресивності території затверджується Кабінетом Міністрів України і передбачає, зокрема:

коротку характеристику депресивної території, аналіз причин депресивного стану;

заходи центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо подолання стану депресивності території, строк їх здійснення, обсяги фінансування з державного, місцевих бюджетів та інших джерел, передбачених законодавством;

порядок здійснення моніторингу виконання програми, показники розвитку, за якими визначатимуться результати її виконання;

загальну оцінку очікуваної соціально-економічної ефективності реалізації програми.

У разі якщо, незважаючи на виконання програми подолання стану депресивності, територія за показниками розвитку, залишається депресивною, Кабінет Міністрів України за погодженням із відповідною місцевою радою території, визнаної депресивною, може продовжити строк надання території статусу депресивної, але не більше ніж на п'ять років.

Фінансування стимулювання розвитку регіонів та подолання депресивності територій здійснюється за рахунок коштів, передбачених на цю мету в Державному бюджеті України та місцевих бюджетів на відповідні роки, та інших джерел відповідно до законодавства.

Законом України "Про стимулювання розвитку регіонів" визначено, що сума коштів на фінансування всіх програм подолання депресивності територій протягом одного року з державного бюджету повинна бути не меншою ніж 0,2 відсотка його доходної частини за відповідний період.

Для практичного запровадження програм подолання депресивності територій постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2010 року № 235 затверджено Порядок здійснення моніторингу показників розвитку регіонів, районів і міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим і значення для визнання територій депресивними.

Як показує практика, за результатами моніторингу до депресивних найчастіше потрапляють міста обласного значення та промислові райони.

Наприклад, у 2013 році критеріям депресивності відповідали 1 промисловий район та 11 міст обласного значення. Натомість жоден з регіонів та сільських районів не потрапили до категорії депресивних.

Цільові програми та проекти

Для реалізації пріоритетних напрямів розвитку регіональної економіки чи соціогуманітарної та духовної сфери, забезпечення концентрації ресурсів, виробничого та науково-технічного потенціалу, а також координації діяльності органів влади, бізнес-середовища та інститутів громадянського суспільства у напрямі розв'язання найважливіших проблем розробляються цільові програми.

Програмно-цільовий метод, належить до найбільш дієвих інструментів управління соціально-економічним розвитком територій. Його використання спрямоване на реалізацію, витікаючи із загальнодержавної стратегії держави, довгострокових цілей сталого розвитку регіону через модернізацію господарського комплексу, соціогуманітарної сфери, раціонального природокористування за рахунок ефективного використання наявного потенціалу та всіх видів ресурсів, активізації міжрегіональних зв'язків та транскордонного співробітництва.

В основі програмно-цільового управління лежить орієнтація діяльності на досягнення поставлених цілей, виходячи із існуючих проблем. При цьому, насамперед активізуються наявні проблеми, виходячи із ранжування цілей, потім намічаються шляхи їх реалізації через деталізацію способів і засобів. Головне призначення програмно-цільового методу полягає в оцінці наявного потенціалу та шляхів його задіяння, а також у можливості концентрації ресурсів на вирішення конкретної проблеми у форматі "мета – ресурси (заходи) – результат" [73].

Цільові програми є основною формою реалізації довгострокової стратегії розвитку країни та її регіонів. Вони спрямовані на розв'язання ключових завдань сталого розвитку, включають комплекс заходів з чітко визначеним змістом, термінами реалізації, очікуваними результатами, а також необхідними обсягами фінансування та їх джерелами.

В Україні розроблення цільових програм регулюються Законом України "Про державні цільові програми", відповідно до якого державна цільова програма – це "комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету

України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням".

Відповідно до зазначеного Закону програми поділяються на:

  • – загальнодержавні програми, які охоплюють всю територію держави або значну кількість її регіонів, мають довгостроковий період виконання і здійснюються центральними та місцевими органами виконавчої влади та за поданням КМУ затверджуються законом;
  • – інші програми, метою яких є розв'язання окремих проблем розвитку економіки і суспільства, а також проблем розвитку окремих галузей економіки та адміністративно-територіальних одиниць, що потребують державної підтримки за поданням державних замовників затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Державна цільова програма розробляється за сукупності таких умов:

існування проблеми, розв'язання якої неможливе засобами територіального чи галузевого управління та потребує державної підтримки, координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

відповідності мети програми пріоритетним напрямам державної політики;

необхідності забезпечення міжгалузевих і міжрегіональних зв'язків технологічно пов'язаних галузей та виробництв;

наявності реальної можливості ресурсного забезпечення виконання програми.

За своєю спрямованістю державні цільові програми поділяються на економічні, наукові, науково-технічні, соціальні, національно-культурні, екологічні, оборонні, правоохоронні, а також можуть бути спрямовані на розв'язання інших проблем, у тому числі регіонального розвитку, що мають державне значення.

За термінами реалізації цільові програми поділяються на короткострокові (1-2 роки), середньострокові (від 2 до 5 років) та довгострокові (понад 5 років).

В системі планування та прогнозування економічного і соціального розвитку України заходи, завдання та показники державних цільових програм враховуються під час складання проекту Державного бюджету України на відповідний рік шляхом визначення головними розпорядниками бюджетних коштів обсягів видатків на їх реалізацію у складі бюджетних програм та включення центральним органом виконавчої влади з питань фінансів відповідних бюджетних запитів до проекту Державного бюджету України. Перелік державних цільових програм, які планується виконати у відповідному році з використанням коштів Державного бюджету України, подається на розгляд Верховної Ради України разом із проектом Закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Цей же Закон поняття "програми економічного і соціального розвитку", трактує як "державні цільові програми економічного, соціального розвитку, програми економічного, соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст".

Заходи, завдання та показники державних цільових програм, спрямованих на розвиток окремих адміністративно-територіальних одиниць, включаються до програм економічного і соціального їх розвитку на відповідний рік.

Основними стадіями розроблення та виконання державної цільової програми є:

ініціювання розроблення державної цільової програми, розроблення та громадське обговорення концепції програми;

схвалення концепції програми та прийняття рішення щодо розроблення проекту програми, визначення державного замовника та строків її розроблення;

розроблення проекту програми визначення заходів і завдань, що пропонуються для включення до неї, а також обсягів і джерел фінансування;

державна експертиза проекту програми;

погодження та затвердження програми;

проведення конкурсного відбору виконавців заходів і завдань програми;

організація виконання заходів і завдань програми, здійснення контролю за їх виконанням;

підготовка та оцінка щорічних звітів про результати виконання програми, а в разі потреби – проміжних звітів;

підготовка та опублікування в офіційних друкованих виданнях заключного звіту про результати виконання програми.

Проект державної цільової програми повинен містити:

паспорт програми – стислий виклад основних даних (назва, рішення про розроблення, відомості про державного замовника та відповідальних виконавців програми, строк виконання, обсяги та джерела фінансування);

визначення мети програми;

обґрунтування шляхів і засобів розв'язання проблеми, а також необхідності фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України;

перелік заходів і завдань з визначенням виконавців, строків виконання (в цілому і поетапно), обсягів та джерел фінансування (з розбивкою за роками);

розрахунок очікуваних результатів (економічних, соціальних, екологічних тощо) виконання програми та її ефективності:

розрахунок обсягів та визначення джерел фінансування програми, у тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України (з розбивкою за роками).

Державна цільова програма виконується шляхом здійснення її заходів і завдань органами державної влади, а також виконавцями, передбаченими цією програмою.

Ініціювати розроблення державної цільової програми, розробляти та проводити громадське обговорення концепції програми можуть Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Національний банк України, Національна академія наук України, обласні (міські) державні адміністрації.

Якщо розроблення державних цільових програм урегульовано законодавчо, то єдиним документом державного рівня, що регулює розроблення регіональних цільових програм, є Методичні рекомендації щодо порядку розроблення регіональних цільових програм, моніторингу та звітності про їх виконання, затверджені наказом Міністерства економіки України № 367 від 04.12.2006р.

Відповідно до вищезазначених рекомендацій регіональна цільова програма (далі – програма) – це сукупність взаємопов'язаних завдань і заходів, узгоджених за строками та ресурсним забезпеченням з усіма задіяними виконавцями, спрямованих на розв'язання найактуальніших проблем розвитку регіону або окремих галузей економіки чи соціально- культурної сфери регіону, реалізація яких здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету і є складовою щорічної програми соціально- економічного розвитку регіону на відповідний рік.

Принципи розроблення державних цільових програм, зазначених у Законі України "Про державні цільові програми", поширюються і на регіональні цільові програми.

Програми є основними інструментами для реалізації стратегії регіонального розвитку. Вони інтегрують проекти і заходи, які взаємопов'язані в часі і за змістом. Проекти і заходи об'єднуються в програми за спільними логічними ознаками, що сприяє їх кращій ідентифікації та полегшує управління.

Підставою для розроблення програми є існування проблеми на рівні регіону, розв'язання якої потребує солідарного фінансування, координації спільних дій місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, господарюючих суб'єктів, наявності у місцевому бюджеті реальної можливості ресурсного забезпечення виконання заходів програми та відповідності мети програми пріоритетним напрямкам регіонального розвитку.

Окрім загальновизнаних, виділяють наступні принципи розробки і управління реалізацією регіональних цільових програм:

  • – комплексності, який відображає оптимальну, тобто економічно виважену, соціально адаптовану та екологічно безпечну систему цілей регіонального розвитку;
  • – пріоритетності, який сприяє вибору найголовніших цілей і завдань сталого розвитку відповідно до потреб населення, ресурсного потенціалу та виробничих можливостей регіону;
  • – цілісності об'єкту управління, як просторового сегменту національного економічного простору, незалежно від форми власності, відомчої належності та інших складових її елементів;
  • – збалансованості, який базується на ринкових потребах, конкурентних перевагах регіону та субсидіарності впливу інституційного середовища;
  • – пропорційності, який базується на гармонізації потреб і можливостей регіону;
  • – самостійності, котрий надає право місцевим органам виконавчої влади та місцевого самоврядування ініціювати, розробляти та реалізовувати рішення, спрямовані на розв'язання таксономічних та територіальних проблем;
  • – єдності, як комплексу методів аналізу і оцінки обґрунтування рішень, що приймаються на всіх етапах розробки і реалізації програми [4].

Разом з тим, кожній із програм відповідає свій склад принципів реалізації, який визначається особливістю програм та їх призначенням.

Зокрема, значна частина як державних цільових програм, так і регіональних, не передбачає прямого бюджетного фінансування, а лише формулює напрями розвитку окремої сфери, територіальних кластерних формувань та забезпечує координацію дій органів влади та інших суб'єктів управління розвитком відповідної території у вирішенні наявних проблем або реалізації конкретних проектів.

Тому цільові програми у залежності від їх функції можна класифікувати на програми координуючого (рамкового) характеру та цільової орієнтації з реальним фінансуванням в межах бюджетів відповідного рівня [11].

Така класифікація програм дає можливість використання проектного підходу в управлінні регіональним розвитком.

Проектний підхід – це комплекс взаємопов'язаних заходів, спрямованих на розв'язання наявної проблеми із збалансуванням результатів, ресурсним забезпеченням та цілями в рамках життєвого циклу проекту.

З позицій проектного менеджменту програма – це сукупність змістовно окреслених та взаємопов'язаних проектів, спрямованих на реалізацію окремих пріоритетів, які в комплексі формують стратегію розвитку завдяки синергії дій та гармонізації цінностей.

Заходи, на відміну від проектів, можуть не мати точно визначених термінів реалізації, а періодично повторюються (наприклад, підтримка сільськогосподарських товаровиробників шляхом надання субвенцій, підтримка підприємницьких проектів шляхом відшкодування відсоткових ставок за кредитом).

Формування регіональної цільової програми на основі проектного підходу дозволяє чітко визначити мету, часові рамки та кінцеві результати її реалізації, а також необхідні для цього ресурси.

Проект – це логічно і хронологічно узгоджений комплекс дій, реалізація яких призводить до досягнення певної мети у встановлений термін, із залученням певних людських, матеріальних і фінансових ресурсів. Реалізація проекту вимагає відповідної організації і визначення обов'язків.

Тому проектний підхід і застосовується у випадку, коли чітко визначені завдання та очікуваний кінцевий результат, часові рамки та обмеження, конкретні виконавці, наявні ресурси для реалізації проекту.

Традиційно виділяють три класи проектів: монопроект, мультипроект, мегапроект. Монопроект – це окремий проект певного типу та виду. Мультипроект можна розглядати як комплексний проект, який складається з сукупності моно проектів і потребує застосування багато проектного управління. Мегапроект – це цільові проекти, стратегії розвитку регіонів, галузей тощо, які у своєму складі мають низку моно- та мультипроектів [47].

У залежності від кількості та масштабу проблем, на вирішення яких спрямовуються програми, проект може як входити до програм, так і бути автономним у процесі реалізації стратегічних напрямів розвитку регіону.

Схематично місце регіональних цільових програм та проектів у структурі стратегічного планування регіонального розвитку можна представити так (рис. 2.6):

Отже, програмно-цільове управління належить до найбільш сучасних методів і є важливим інструментом процесу стратегічного управління регіональним розвитком. Його перевагами є:

  • 1) спрямованість на досягнення цілей, визначених стратегією регіонального розвитку, та узгодженість його цілей із наявними ресурсами;
  • 2) орієнтація на комплексне розв'язання існуючих проблем шляхом розробки взаємопов'язаних заходів;
  • 3) концентрація ресурсів для вирішення комплексних проблем та на пріоритетних напрямках регіонального розвитку;
  • 4) координація діяльності окремих суб'єктів, що підвищує ефективність реалізації прийнятих рішень;
  • 5) забезпечення гнучкості в реалізації стратегії регіонального розвитку (в залежності від поточної ситуації можуть реалізовуватися ті чи інші програми, спрямовані на досягнення визначених стратегічних цілей, але використовуючи різні підходи).

Система стратегічного планування регіонального розвитку

Рис. 2.6. Система стратегічного планування регіонального розвитку

Разом з тим, ефективність програмно-цільового методу може суттєво підвищитися шляхом застосування інноваційної проектної методології при формуванні та реалізації цільових програм, що дозволить більш чітко визначити конкретні вимірні цілі та критерії завершення, терміни, необхідні ресурси, виконавці, що у кінцевому випадку сприятиме збільшенню прозорості та контрольованості виконання програми на різних етапах, а також дасть можливість управляти ризиками.

 
<<   ЗМІСТ   >>