Методи реалізації інноваційної політики в регіоні

Досягнення мети та виконання завдань інноваційної політики здійснюються через застосування конкретних методів її реалізації, арсенал яких достатньо широкий.

У кожній країні є свої особливості державного регулювання інноваційного процесу, зумовлені структурою галузей господарства, стратегією розвитку, впливом надбудовних чинників на продуктивні сили. Водночас можна виділити загальні методи впливу держави та регіону на інноваційну діяльність бізнесу, що в тих чи інших формах застосовуються в більшості розвинених країн.

За ознакою форми дії на інноваційний розвиток економіки регіону весь арсенал цих методів поділяється на методи прямого та непрямого регулювання.

Суть методів прямого регулювання полягає в тому, що регіон (в межах компетенції) бере на себе ініціативу у виборі пріоритетів науково-технічного розвитку, фінансування та стимулювання розроблення важливих регіональних інноваційних програм.

Методи непрямого регулювання створюють економічні та правові умови для прискорення інноваційного розвитку регіону, проте це не означає, що такі умови мають бути однакові для всіх галузей регіональної економіки. Регіональна влада може їх диференціювати відповідно до пріоритетних напрямів та програм. Але головне, щоб у межах кожного напряму чи програми наукові, дослідні та проектні організації мали однакові економічні й правові умови діяльності, що сприятиме розвитку конкуренції між ними.

Методи реалізації регіональної інноваційної політики за способом впливу можна поділити на:

• 1) економіко-правові методи, що ґрунтуються на положеннях Конституції, відповідних законів, регіональних (в межах компетенції) внутрішньовідомчих, адміністративних розпоряджень;
• 2) бюджетне фінансування наукової сфери;
• 3) контрактна система відносин між суб'єктами інноваційної діяльності та регіональною владою;
• 4) податкова система;
• 5) патентно-ліцензійна (в межах компетенції), ангитрестівська політика;
• 6) субсидії;
• 7) передавання технології;
• 8) підтримка міжорганізаційної кооперації та дрібного інноваційного бізнесу;
• 9) регіональні бюджетні закупівлі;
• 10) розвиток регіональної інноваційної інфраструктури .

Виклики довгострокового періоду регіонального розвитку

До викликів довгострокового періоду регіонального розвитку відносяться (рис. 7.3.):

Рис. 7.3. Виклики довгострокового періоду регіонального розвитку

Макроекономічний – вичерпання можливостей інтенсивного розвитку в існуючій структурі.

Сировинний – швидке зростання капіталомісткості сировинних ресурсів (нафти, газу, деревини тощо), зниження рентабельності та інвестиційної привабливості проектів.

Соціальний – високий рівень бідності, значне розшарування по доходах, деградація системи формування людського капіталу.

Демографічний – значне старіння населення (депопуляція), еміграція активного населення.

Технологічний – прогресивне відставання регіональних економік в розвитку сучасних технологій, катастрофічний знос існуючих основних засобів та їх моральне старіння.

Реалізація завдань регіонального проектного управління:

• – постановка конкретних регіональних цілей;
• – вироблення програм діяльності, які основані на використанні регіональних можливостей та розробка етапів їх реалізації;
• – організація системи взаємодії між державою, регіонами, великим бізнесом та визначення сфери взаємної відповідальності:
• – реалізація системи заходів інфраструктурного та інституційного характеру;
• – формування системи супроводу регіональних та загальнодержавних проектів.

Системи регіонального відтворення:

I. Реалізація регіональних інноваційних проектів:

• – реалізація регіональних конкурентних переваг (високі технології, глибока переробка сировини, транспорт тощо);
• – наявність великих транснаціональних бізнес-структур, які мають широкий спектр діяльності та напрацьовані зовнішні ринки;
• – використання елементів регіональної бюджетної політики (спрямування відповідних бюджетних ресурсів в рамках довгострокового бюджетного планування).

II. Формування регіональної інфраструктури:

• – розробка нормативної бази для складових регіональної інфраструктури;
• – формування регіональних інноваційних інфраструктурних мереж для використання усіма суб'єктами регіональної економіки, як в межах компетенції реалізації регіональних та загальнодержавних проектів, так і для підвищення загального рівня конкурентноздатності.

III. Удосконалення регіональних інститутів розвитку:

• – підтримка інноваційної активності, трансферт результатів реалізації проектів;
• – розбудова регіональних інстиіуцій для супроводу та підтримки проектів;
• – використання інституційного фактору для створення системи залучення зовнішніх (з точки зору регіону) інвестицій.

Поєднання проектного та інвестиційного підходів:

• – створення системи регіонального моніторингу нових технологій та елементів інноваційної інфраструктури;
• – відпрацювання спільних напрямів і механізмів технологічної політики регіону та представників великого бізнесу (технологічний форсайг);
• – концентрація ресурсів на обмеженій кількості проривних проектів, які забезпечують високі системні регіональні ефекти;
• – формування інфраструктури регіональної інноваційної системи:
• – інституційне оформлення ринку технологій, включаючи захист інтелектуальної власності;
• – мотивація та стимулювання інноваційного оновлення виробництва.