Повна версія

Головна arrow Менеджмент arrow Проектний менеджмент

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Технологія реалізації проекту створення технопарку

Виходячи з основ формування процесу управління проектом по створенню технопарку, орієнтовний мережевий графік проведення необхідних робіт має слідуючий вигляд (рис 7.5.):

Мережевий графік проведення робіт по створенню технопарку

Рис. 7.5. Мережевий графік проведення робіт по створенню технопарку

Основні види діяльності по створенню технопарку наведені в таблиці 7.3.

Таблиця 7.3

Перелік основних видів діяльності по створенню технопарку

Цифрове відображення у векторній діаграмі

Найменування

Орієнтовна тривалість робіт (міс.)

1

2

3

0-1

Формування підтримки центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування

1

0-2

Розробка стратегії розвитку технопарку

1

1-3

Залучення інвестицій

3

3-4

Вибір місця розташування технопарку

1

3-5

Залучення вищого навчального закладу та науково-дослідної установи

1

3-6

Залучення промислових підприємств

1

4-7

Створення організаційної структури та органів управління технопарку

2

7-8

Облаштування приміщень інфраструктури

4

8-9

Створення технологічної інфраструктури

3

9-10

Створення інноваційного бізнес-інкубатору

2

10-11

Добір потенційних клієнтів

3

10-12

Формування ринкового інноваційного клімату

3

10-13

Створення системи по організації взаємодії суб'єктів технопарку та реалізації інноваційних проектів

1

11-14

Формування системи фінансових пільг та стимулів

2

14-15

Організація та впровадження системи контролю за реалізацією статутних завдань технопарку

1

Технологія реалізації проекту створення технопарку включає декілька основних складових:

1. Окремі умови щодо реалізації проекту створення технопарку.

В кожному конкретному випадку створення технопарку, необхідно враховувати регіональні умови і використовувати наявні та залучені різнопланові ресурси.

Найважливішим для успіху є підтримка центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Тут виникає можливість залучення додаткових фінансових ресурсів, поповнення інформаційної бази технопарку, надання субсидій і можливості безмитного ввозу з-за кордону устаткування, матеріалів, сировини, а також вивозу готової продукції, отримання преференцій клієнтськими фірмами технопарку тощо.

Крім того необхідне бажання вищого навчального закладу та науково-дослідної установи співробітничати з клієнтськими фірмами технопарку. Не менш важливим є формування креативної команди технопарку, чітко змотивованої з результатами його діяльності.

В процесі формування технопарку слід також враховувати місце його розташування. Він має розміститися якнайближче до дослідницького центру (вищого навчального закладу або науково-дослідної установи), бо саме вони виступають своєрідними "центрами кристалізації" парку. Вкрай важливим є забезпечити вільну циркуляцію інформації між ними. Тому розташування технопарку в безпосередній близькості від вищого навчального закладу або науково-дослідної установи сприяє збільшенню частоти контактів, у т.ч. і на неформальних засадах, а також збільшує обсяг інформаційного обміну між ними та технопарком. Це також означає можливість використання його працівниками в міру виробничої необхідності університетських лабораторій, устаткування, обчислювальних потужностей, бібліотеки, перепідготовки та підвищення кваліфікації. Дуже цінною є також можливість одержання висококваліфікованих консультацій щодо реалізації нових ідей.

Однією з переваг технопарку є його розташування неподалік від великого аеропорту, головних автомагістралей та засобів телекомунікації і зв'язку. Місце, у якому розташовується технопарк, має не лише гармоніювати з національними й культурними особливостями країни, а й бути привабливим для потенційних клієнтських фірм.

Наявність у регіоні досить представницької групи великих промислових об'єднань, що мають висококваліфіковані кадри й зацікавлені в активізації процесу структурних перетворень у регіоні, надасть можливість значно прискорити впровадження результатів наукових досліджень технопарку.

Створення технопарку, потребує початкових інвестицій у площі, що здаватимуться в оренду клієнтам. Необхідно відразу прийняти фундаментальне рішення щодо створення інноваційного бізнес-інкубатору.

Крім будівель, технопарки потребують технологічної інфраструктури (центрів дослідницького устаткування колективного користування, інформаційних і патентних установ); розвиненої індустрії ділових послуг (виконання бухгалтерських й інших фінансових операцій, розробка комп'ютерних програм, технічне обслуговування і ремонт дослідницької техніки, управлінське консультування тощо). Ці послуги можуть надавати відповідні структури на площах бізнес-інкубатору.

Необхідно також зважати на можливість створення в регіоні ринкового інноваційного клімату, на прагнення підприємців розвивати діюче та налагоджувати нове виробництво, упроваджувати нову техніку й технологію, аби поставляти на ринок продукцію, що користується попитом. Загалом досвід створення й функціонування технопарків показує, що вони успішно діють в районах, де є сприятливі умови життя: помірний клімат, гарне житло, розвинена мережа транспортної інфраструктури тощо.

Технопарк вимагає відносно великих обсягів інвестицій у землю та будівлі, на своє оперативне управління і маркетинг, а за необхідності – й на обслуговування боргів. Він має розглядатися як довгостроковий проект, що не в змозі дати швидкої та великої фінансової віддачі. Необхідно також мати ресурсний фонд для надання новим компаніям початкового капіталу [15].

2. Створення організаційної структури технопарку

Технопарк самостійно формує свою організаційну структуру, яку затверджує його вищий орган управління.

Структура технопарку визначається, виходячи з основних напрямів і специфіки його діяльності. Обов'язковими структурними складовими технопарку мають бути:

  • – інноваційний бізнес-інкубатор;
  • – малі та середні підприємства, що вийшли з інкубатора, але побажали залишитися на території технопарку;
  • – підприємства й фірми, що прийшли в технопарк із вищих навчальних закладів, наукових центрів, промислових підприємств;
  • – дочірні фірми, філії, відділення великих підприємств і корпорацій;
  • – сервісні підприємства і фірми, що надають компаніям технопарку інформаційні, юридичні, патентні, ліцензійні, інжинірингові, маркетингові, бухгалтерські, фінансові, рекламно-видавничі й інші послуги.

Інноваційний бізнес-інкубатор технопарку вирішує такі завдання:

  • – надавати підприємцям-початківцям приміщення на "гнучких" умовах;
  • – бути інтелектуальним центром, у якому відбувається обмін ідеями, технічними й управлінськими ноу-хау, а також бізнес-центром, у якому зустрічаються продавці й покупці;
  • – надавати підприємцю необхідний йому комплекс послуг, включаючи управлінські, юридичні, фінансові, маркетингові та інші консультації;
  • – сприяти залученню фінансових коштів;
  • – надавати новоствореним малим підприємствам інформацію, підбирати кадри, шукати ділових партнерів;
  • – забезпечувати взаємодію між новоствореними малими інноваційними підприємствами в бізнес-інкубаторі та технопарком у цілому; між малими інноваційними підприємствами, потенційними замовниками, інвесторами, представниками органів влади і управління тощо;
  • – готувати новостворені малі інноваційні підприємства до самостійної діяльності поза межами інкубатора, переважно на території технопарку;
  • – сприяти створенню територіального кластера наукомістких компаній, які розташовуватимуться в технопарку і впливатимуть на розвиток місцевої та регіональної технологічної бази.

Головним у діяльності інноваційного бізнес-інкубатору є створення такого рівня умов функціонування й сервісу для молодих інноваційних компаній, які в інших умовах не був би для них доступний. Тому інноваційний бізнес-інкубатор є однією з основних ланок у складі технопарку і являє собою професійну організацію, місія якої полягає у "вирощуванні" починаючих малих інноваційних компаній, створюваних на базі науково-технологічного потенціалу технопарку, поліпшенні початкових умов функціонування й перспективи їхнього виживання. Інноваційний бізнес-інкубатор забезпечує ці підприємства необхідними приміщеннями й технічними ресурсами, консультаційними, інформаційними послугами, проводить навчання їхніх співробітників, маркетингові дослідження, допомагає в розробці інноваційних проектів і бізнес-планів, постачає стартовим капіталом й, таким чином, створює сприятливе середовище для успішної діяльності цих підприємств.

Тому на етапі створення мають бути чітко визначені якісні параметри фірм, що користуються підтримкою бізнес-інкубатора.

Обов'язковою є розробка розрахованої на 2-4 роки схеми проходження фірм-клієнтів через бізнес-інкубатор. Вона передбачає чотири основні етапи:

  • 1) добір нового клієнта з числа претендентів. Якщо претендент визнається перспективним, з ним укладається угода на оренду приміщення;
  • 2) вселення і перший рік роботи в умовах технопарку. Клієнт одержує фінансову, технічну й іншу допомогу на пільгових умовах. Технопаркові структури надають кваліфіковані консультації з організаційно- економічних аспектів діяльності малих фірм, ведення бухгалтерського обліку, податків, юридичних проблем, питань використання коштів, що виділяються в рамках урядових і регіональних програм;
  • 3) становлення й зростання фірми (2-3 роки), збільшення числа її працівників. У міру зміцнення становищі клієнта інкубатор скорочує свою допомогу: орендна плата збільшується майже до рівня, загальноприйнятого в конкретному регіоні, зростає плата за послуги, умови діяльності клієнта наближаються до тих, що існують у "зовнішньому світі";
  • 4) вихід фірми з бізнес-інкубатора, адміністрація якого допомагає "дозрілому" клієнтові підшукати нове приміщення й переїхати.

Успішна діяльність бізнес-інкубатора може бути забезпечена гнучкою політикою в доборі потенційних клієнтів, наявністю надійної експертизи запропонованих до реалізації проектів і ідей, диференційованим підходом до діяльності інкубованих фірм на різних етапах їхнього функціонування [15].

Для забезпечення своєї діяльності інноваційний бізнес-інкубатор повинен мати необхідні приміщення для надання підприємствам- клієнтам (виходячи з наявного закордонного досвіду – 1000 – 2000 кв. м.), оснащені матеріально-технічною базою (офісна техніка, Інтернет, навчальні класи, конференц-зал, бібліотека), кваліфікованим штатом, а також консультантами й викладачами, що працюють, як правило, на контрактній основі.

Кількість приміщень повинна бути достатньою для того, щоб там могли розміститися 15-25 підприємств. Площа виробничих приміщень на кожну фірму звичайно складає приблизно 150 кв. м., офіс – щонайменше 20 кв. м.

Концепція бізнесу-інкубатора не припускає довгострокових або попередніх договорів про оренду. Якщо підприємство за строк перебування в бізнесі-інкубаторі міцно встає на ноги протягом 2-3 років, то йому варто знайти собі приміщення поза інкубатором і звільнити місце для нової молодої фірми. Залежно від наявності вільних площ, що є в інноваційному бізнес-інкубаторі й попиті на неї може бути розглянутий і більше тривалий договір про оренду.

Для починаючих підприємств важливим є питання про величину орендної плати. У перший рік оренди вона повинна бути сприятливої для підприємця. Поступово, протягом декількох років її збільшують до відповідної ринкової ціни.

Орендна плата в бізнесі-інкубаторі, як правило, містить у собі також оплату за:

надання комунальних і комунікаційних послуг (включаючи Інтернет);

надання сучасного офісного встаткування й копіювальної техніки;

консультації, посередницьку діяльність і послуги з боку менеджменту бізнесу-інкубатора.

Відбір клієнтів у інноваційний бізнес-інкубатор проводиться на конкурсній основі. Рішення про прийом приймає керівництво бізнесу- інкубатора та технопарку.

Претендент повинен обгрунтувати, що:

підприємство має реальні шанси на успіх;

пропоновані до виробництва продукти, товари або послуги є конкурентоздатними;

Керівництву бізнесу-інкубатора перспективні клієнти надають наступні документи:

анкету й опис попередньої підприємницької діяльності;

підприємницьку концепцію, що характеризує запланований для виробництва продукт, його ринкову перспективу, конкурентоздатність, збут і потребу в площі;

бізнес-план, економічне планування та план організації виробництва, у які включені план товарообігу й витрат, а також прогноз досягнення успіху тощо.

Співробітники й консультанти інноваційного бізнес-інкубатору можуть надавати допомогу при підготовці перерахованих документів, зокрема, допомогти розробити бізнес-план, що є документом, необхідним для одержання кредиту або гранту.

Прибуток інноваційного бізнес-інкубатору як комерційного підприємства складаються з трьох основних джерел: 1. орендної плати, одержуваної від клієнтів за наймання приміщень; 2. продажу різних послуг (від консультацій до прибирання приміщень); 3. участі у прибутках тих інкубованих фірм, у які інкубатор як підприємство в тій або іншій формі вклав свої кошти.

Діяльність інноваційного бізнес-інкубатору, незалежно від його спеціалізації, має характер інноваційної, без заздалегідь визначеної ефективності вкладення капіталу, тобто інвестор виступає, як правило, у вигляді венчурного капіталіста, але його діяльність можна розглядати й як добродійну (як діяльність спонсора), що, за відповідної правової проробки цього питання (особливо у сфері оподаткування) може бути дуже привабливим для потенційних інвесторів.

Потенційний інвестор-найбільше зацікавлений у тому, щоб зрозуміти, чим фірма збирається займатися, наскільки захищеною є її діяльність, схильність її до кон'юнктури ринку, відповідність перспективним тенденціям розвитку господарського середовища.

Доцільно навести класифікацію потенційних клієнтів бізнес- інкубатора за близькими, однорідними групами (основними ринковими сегментами). її критеріями можуть бути: сфера діяльності; місцезнаходження; структура; обсяг продажів; чисельність персоналу; рівень і характер необхідної підтримки; зобов'язання, що бере на себе інкубована фірма з фінансових та інших взаємовідносин з інкубатором після завершення циклу інкубації.

Важливо оцінити передбачуваний обсяг діяльності інкубатора, максимальну, а також найбільш доцільну кількість фірм, що користуються послугами інкубатора одночасно. При цьому визначається оптимальний час перебування фірми в інкубаторі. Розробляються критерії, за якими оцінюється ступінь пільгової підтримки інкубаційних фірм на різних етапах їхнього становлення. Фактично на цих даних базуються й вимоги до обсягу фінансових і матеріальних ресурсів, що забезпечують діяльність інкубатора.

Найбільш перспективною може бути спеціалізація інноваційного бізнес-інкубатору на підтримці фірм, що здійснюють вихід на ринок, у т. ч. і на світовий, із якісно новими товарами, виробленими, як правило, з використанням нових технічних та технологічних принципів.

Організаторами інноваційного бізнес-інкубатору можуть бути поставлені й завдання соціально-економічного характеру: зниження рівня безробіття за рахунок створення нових робочих місць, зниження рівня монополізму в тій чи іншій сфері діяльності, формування якісно нової структури виробництва і сфери послуг. Залежно від обраної спеціалізації бізнес-інкубатора формуються й визначаються інші початкові параметри для створення цієї структури: необхідний обсяг фінансових коштів; матеріально-технічне наповнення основних фондів бізнес- інкубатора; принципи добору потенційних клієнтів; характер пільг, що надаються; принципи взаємовідносин із фірмами, що вийшли з інкубатора, і т. ін.

Фактично попереднім етапом розробки бізнес-плану інкубатора має стати розробка концепції організації бізнесу-інкубатора, що припускає також необхідність виявлення основних потреб новостворюваних фірм.

Специфіка діяльності інноваційного бізнес-інкубатору полягає в тому, що надходження фінансових коштів від інкубованих фірм, насамперед на першому етапі функціонування інкубатора (не менше 2-3 років), не в змозі покривати навіть поточні витрати на його діяльність.

Великі навчальні й наукові центри не можуть виступати фінансовими інвесторами при організації й заснуванні бізнес-інкубаторів через їхнє слабке фінансове становище. Однак саме на їхній базі і з використанням їхніх виробничих площ і наукових розробок, а також висококваліфікованого кадрового потенціалу створення бізнес-інкубаторів є найбільш ефективним і доцільним.

Тому оптимальним видається такий склад засновників і організаторів бізнес-інкубатора: великий науковий або навчальний центр + велике підприємство + потужний фінансовий агент або спонсор.

Бізнес-інкубатори на етапі їхнього становлення не можна розглядати як комерційні заклади (хоча їхня комерційна діяльність як одне із джерел фінансування суто інкубаційної діяльності є можливою і навіть бажаною): вони не можуть бути високорентабельною формою вкладення капіталу.

Залежно від обраної стратегії розвитку формується його організаційно- технологічна структура. За будь-якого варіанту стратегії обов'язковою є наявність таких основних високопрофесійних структур:

  • а) експертної ради, що здійснює оцінку клієнтів відповідно до обраної спеціалізації бізнес-інкубатора;
  • б) керуючого блока бізнес-інкубатора, до функцій якого, крім звичайних функцій управління незалежною господарською структурою, входять:
    • – розробка й коригування індивідуальної програми проходження інкубованою фірмою всіх етапів її життєдіяльності у бізнес-інкубаторі;
    • – визначення достатнього обсягу наданих інкубованій фірмі пільг (визначається індивідуально для кожної фірми);
    • – вироблення економічної й фінансової політики взаємовідносин із фірмами, що вийшли з інкубатора.

При організацій інноваційного бізнес-інкубатору варто звернути особливу увагу на забезпечення і організаційно-правового статусу взаємовідносин інкубатора з інкубованими фірмами як у процесі їхнього функціонування в інкубаторі, так і після їхнього виходу звідти.

Оскільки функціонування бізнес-інкубатора у визначеному регіоні сприяє вирізненню ряду територіальних проблем, при його створенні засновникам і організаторам разом із місцевими органами влади доцільно розробити програми підтримки й пільгового оподаткування розглянутих структур [15].

Для реалізації своїх завдань технопарк може організовувати у своєму складі служби колективного користування, включаючи лабораторії, конструкторські бюро, дослідні виробництва, комп'ютерні і навчальні центри, комплекси технічного обслуговування, стандартизації, сертифікації тощо.

Структура і порядок формування органів управління, їхня компетенція, права й обов'язки, а також порядок організації діяльності технопарку визначаються установчими документами.

Для управління діяльністю технопарку, як правило, створюється акціонерне товариство закритого типу. Вищим органом управління технопарку, як і кожного AT, є загальні збори акціонерів. У періодах між зборами вищим органом виступає Наглядова рада (Рада директорів), яку очолює президент технопарку, котрий обирається зборами й здійснює керівництво поточною діяльністю Ради.

Виконавчі функції з управління технопарком, оперативне керівництво його діяльністю здійснює Дирекція, що призначається Наглядовою радою.

Обов'язковою складовою системи управління технопарком є Науково-технічна (експертна рада), яка:

  • – визначає перспективні напрями науково-технічного, соціально- економічного розвитку технопарку, його зв'язки з партнерами в регіоні, Україні та поза її межами;
  • – формує напрями й програму дій у науковій, технічній, виробничій і соціально-економічній сферах;
  • – у рамках єдиного інноваційного процесу координує спільну діяльність учасників технопарку зі створення, виробництва й реалізації високотехнологічної наукоємної продукції;
  • – організує вивчення й аналіз досягнень зарубіжної науки і техніки, патентів, стандартів, оцінює науково-технічний рівень розробок відповідно до профілю діяльності технопарку;
  • – розглядає і здійснює експертизу інноваційних й інвестиційних проектів, які пропонуються для виконання у технопарку, та дає рекомендації стосовно їхньої реалізації;
  • – розглядає звіти керівників проектів, ухвалює рішення щодо коригування термінів виконання, обсягів робіт, необхідних ресурсів та показників;
  • – здійснює оцінку конкурентоспроможності та експортних можливостей учасників технопарку;
  • – розробляє пропозиції щодо вдосконалення структури технопарку, зміни його статуту, режиму діяльності;
  • – організує наукові та науково-практичні конференції, семінари й наради з науково-технічних, економічних та соціальних проблем, що вирішуються в технопарку.

Рішення Науково-технічної (Експертної) ради мають бути обов'язковими для виконання учасниками технопарку при виборі пропозицій щодо реалізації інноваційних та інвестиційних проектів.

Роботу зі створення ТП можна розбити на три етапи: попередній, організаційний і етап становлення.

Українські технопарки – це добровільні об'єднання суб'єктів наукової, науково-технічної і підприємницької діяльності (без обмеження форм власності), які представляють інноваційні структури у вигляді груп юридичних осіб, що діють на підставі угоди про спільну діяльність. Розробка і реалізація інноваційних та інвестиційних проектів у технопарках відбувається за участі наукових та інженерно-технічних працівників організацій – учасників. Ці колективи включають науковців, інженерно-технічних співробітників, висококваліфікованих робітників, що мають значний науковий і практичний досвід роботи у своїх галузях. Інноваційна та інвестиційна діяльність техно парків базується на матеріально-технічній і виробничій базі їх учасників. Існуюча на сьогодні наукова і виробнича інфраструктура технопарків здатна забезпечити проведення всього комплексу робіт відповідно до проектів – від наукових досліджень до промислового випуску інноваційної продукції, маркетингових досліджень і навіть навчання персоналу.

На вітчизняні технопарки покладено виконання слідуючих завдань:

створювати цілісну систему впровадження наукових розробок у виробництво, що включає наукові дослідження, розробку технологій, впровадження у виробництво, випуск продукції і її успішне просування на внутрішній та світовий ринки;

створювати сприятливі умови щодо залучення внутрішніх і зовнішніх інвесторів для фінансування проектів технопарків;

налагоджувати промисловий випуску високотехнологічної конкурентоздатної на світовому ринку продукції;

створювати високоефективні методи аналізу й охорони навколишнього середовища;

розвивати матеріально-технічну бази наукових досліджень;

координувати наукові розробки, їх науково-технічну і технологічну експертизу, а також забезпечувати моніторинг інноваційної й інвестиційної діяльності відповідно до пріоритетних напрямків діяльності технопарку;

здійснювати підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації вчених і фахівців для роботи в умовах ринку.

 
<<   ЗМІСТ   >>