Фінансова підтримка проектів технологічних парків України

Для фінансової підтримки проектів технологічних парків запроваджується бюджетна програма підтримки діяльності технологічних парків.

Для реалізації проектів технологічних парків щорічно в Державному бюджеті України за бюджетною програмою підтримки діяльності технологічних парків визначаються кошти, що спрямовуються на:

повне або часткове (до 50 відсотків) безвідсоткове кредитування (на умовах інфляційної індексації) проектів технологічних парків;

повну або часткову компенсацію відсотків, сплачуваних виконавцями проектів технологічних парків комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування проектів технологічних парків.

Порядок надання фінансової підтримки технологічним паркам, їх учасникам та спільним підприємствам для реалізації проектів технологічних парків встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Для реалізації проектів технологічних парків технологічним паркам, їх учасникам та спільним підприємствам, що виконують проекти технологічних парків, державою надаються цільові субсидії у вигляді:

звільнення від ввізного мита при ввезенні в Україну для реалізації проектів технологічних парків нових устаткування, обладнання та комплектуючих, а також матеріалів, які не виробляються в Україні;

податкового векселя на суми податкового зобов'язання, що нараховуються згідно із Законом України "Про податок на додану вартість" при імпорті нових устаткування, обладнання та комплектуючих, зі строком погашення на 720 календарний день, а при імпорті матеріалів, які не виробляються в Україні, зі строком погашення на 180 календарний день з дня надання векселя органу митного контролю;

суми податку на прибуток, одержаного при реалізації проектів технологічних парків, нарахованого в порядку, встановленому Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Зазначені суми податків, що нараховуються при виконанні проектів технологічних парків, технологічні парки, їх учасники та спільні підприємства не перераховують до бюджету, а зараховують на спеціальні рахунки технологічних парків, їх учасників та спільних підприємств у строки, встановлені Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та іншими законодавчими актами.

При цьому на спеціальні рахунки учасників технологічних парків та спільних підприємств, які є виконавцями проектів технологічних парків, зараховуються 50 відсотків зазначених сум податків, а решта 50 відсотків зазначених сум зараховуються на спеціальний рахунок керівного органу відповідного технологічного парку.

Технологічним паркам, їх учасникам та спільним підприємствам при реалізації проектів технологічних парків дозволяється прискорена амортизація задіяних у проекті технологічного парку основних фондів і встановлюється щорічна 20-відсоткова норма прискореної амортизації основних фондів груп 3 та 4.

При цьому амортизація задіяних у проекті технологічного парку основних фондів групи 3 проводиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.

Технопарки України можна поділити на три категорії:

• – ті, що створювалися при вузах, НДІ без будь-якої підтримки держави і не мають жодних пільг (технопарк "Львівська політехніка");
• – ті, які функціонують (функціонували) у спеціальних економічних зонах (СЕЗ) і користуються такими ж податковими пільгами, як і решта підприємств цих зон (технопарк "Яворів", бізнес-інкубатор СЕЗ "Славутич");
• – створені на базі великих наукових центрів або ВНЗів, що мають потужні дослідні підрозділи, підпадають під дію Закону України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків" і користуються спеціальними пільгами (технопарк "Інститут електрозварювання імені Є.О. Пагона", технопарк "Інститут монокристалів", технопарк "Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка", технопарк "Вуглемаш", технопарк "Інститут технічної теплофізики", технопарк "Укрінфотех", технопарк "Інтелектуальні інформаційні технології", технопарк "Київська політехніка") [21].

Технополіс – це цілісний науково-виробничий комплекс, створений на базі окремого міста.

Технополіс (technopolise: від грецьк. techne – майстерність та polis – місто) це:

• – сучасна форма територіальної інтеграції науки, утворення й високорозвиненого виробництва (різновид вільно-економічної зони); являє собою єдину науково-виробничу й навчальну, а також житлову і культурно-побутову зону, об'єднану навколо наукового центру, яка забезпечує безперервний інноваційний цикл на базі наукових досліджень;
• – спеціалізовані на випуску наукомісткої продукції компактні науково-технологічні поселення, містечка, де створені максимально сприятливі умови для життя, праці, відпочинку, утворення, задоволення культурних потреб тощо;
• – форма регіонального розвитку, що полягає в створенні структур, спрямованих на організацію взаємодії бізнесу, університетів та місцевої влади.

Перший технополіс виник у США. Після другої світової війни ряд підприємств на Західному березі США, у Каліфорнії, одержали від уряду замовлення на створення нових видів продукції, у які входили електронні пристрої. Відповідно до законодавства США та частина прибутку підприємств, що вкладається в розвиток університетів та інститутів, вважається добродійністю й фактично не обкладається податком. З огляду на специфіку нових замовлень, підприємці Каліфорнії значну частину засобів передали Каліфорнійському університету та іншим вузам, обумовивши при цьому тематику та напрямок науково-дослідних. Обсяги робіт були настільки великими, що вузи змушені були створювати нові лабораторії в приміських зонах.

Особливо ця тенденція мала розповсюдження в Силікон-Веллі (Кремнієвій Долині) біля Сан-Франциско.

Тут за підтримки губернатора Сан-Франциско виникло перше у світі наукове містечко, що стало символом XXI століття.

Утворився цілий район, у якому основним видом діяльності стала наукова діяльність. Тут виник новий стиль життя, нова якість життя. Сьогодні це світовий центр електронної промисловості.

Зі створенням Силікон-Веллі почалася "технополісна лихоманка", яка перевела науково-технічну революцію із зародкового в активний стан.

Крім Силікон-Веллі в США виникли технополіси в Північній Кароліна, Техасі, Флориді, окрузі Колумбія, Північному сході, Середньому Заході.

Технополіси виникли також і у Європі: Лувен у Бельгії, Гренобль у Франції, Силікон Глен у Шотландії, Мілтон Кейнс і Кембридж в Англії, технопарки в Шутгартіде та Мюнхені, Західному Берліні тощо.

Програми будівництва техно полісів здійснюються в Таїланді, Індонезії, Філіппінах, Малайзії, Росії. У технічні мегаполіси перетворюються Японія і Австралія. Південна Корея та Китай.

Інтенсивне зростання техно полісів було пов'язане з цілою причин. Перша це – вичерпання ресурсів розвитку промисловості, особливо обробної, котре ще більше поглибилося внаслідок росту цін на нафту. В нових умовах потрібні були принципово нові шляхи автоматизації, що забезпечують швидку перебудову процесу випуску продукції при мінімальних витратах. У результаті з'явилися "безлюдні технології" на базі принципово інших, гнучких засобів автоматизації, впровадження ЕОМ, металообробного устаткування із числовим програмним управлінням, промислових роботів, нових засобів зв'язку тощо.

Друга, не менш важлива причина народження технополісів – потреба в розвитку технологій, які будуть визначати економічну особливість розвішених країн у третьому тисячоріччі, а також нових наукомістких галузей виробництва, які створюються на базі таких технологій, як електроніка, мехатроніка, біотехнології, освоєння ресурсів світового океану, випуск нових промислових матеріалів, математичне забезпечення ЕОМ, спеціальна хімія, оптика, індустрія інформатизації, індустрія дозвілля, дизайн тощо. Від успіху цих галузей залежить перспектива завоювання тієї або іншою країною ринку наукомістської продукції.

Третя причина популярності в багатьох країнах світу ідеї технополісів пов'язана із двома першими. Вона полягає в тому, що технополіси є найбільш перспективною формою взаємодії науки та виробництва.

Функціонування технополісів можливе лише на основі органічного поєднання новітніх наукових ідей та впроваджувальної діяльності, доведеної до стадії масового випуску нової продукції. Технополіси нівелюють відносну автономність науки та виробництва, перетворюють їх в зацікавлених партнерів.

Четверта причина бурхливого росту технополісів пов'язана з виниклої в ряді країн (Німеччині, Нідерландах, Японії тощо) потреби в реконструкції деяких великих підприємств і створенні на їх основі дрібних та середніх інноваційних. Сьогодні від успішного розвитку сектора венчурного наукомісткого бізнесу – малих і середніх фірм – нерідко залежать доля міжнародної конкуренції. У розвитку сектора венчурного наукомісткого бізнесу за кордоном технополіси зіграли свою позитивну роль, оскільки промислові підрозділи більшості з них складаються в основному саме з малих і середніх високотехнологічних фірм.

У багатьох країнах світу популярність ідеї технополісів обґрунтовується також тим, що їх внутрішня організація сприяє більш раціональному розміщенню продуктивних сил, зокрема, децентралізації промисловості, вирівнюванню економічного рівня периферійних районів та центру, перетворенню окремих менш економічно розвинених районів у науково-промислові зони з високим рівнем життя.

Іншою причиною поширення технополісів за кордоном, є можливість вирішити з їхньою допомогою досить актуальну сьогодні проблему реорганізації існуючої системи освіти (у першу чергу вищої) – наближення її до потреб розвитку сучасного наукомісткого сектору. Багато техно полісів, що мають у своєму складі вищі навчальні заклади або ті, що підтримують з ними тісні контакти, займаються підготовкою висококваліфікованих фахівців безпосередньо для своїх науково- дослідних підрозділів і фірм. Традиційна система вищої освіти завжди відстає від практики. У технополісах же з'являється унікальний шанс виховувати фахівця, який, починаючи з першого року навчання, виявляється залученим до завдань розвитку високотехнологічного виробництва.

В структуру технополіса можуть входити, у якості одного з його блоків, різні види (типи) парків.

Залежно від характеру й обсягу виконуваних функцій можна виділити наступні різновиди парків:

• 1. інноваційні центри, призначення яких полягає в створенні сприятливих умов переважно новим фірмам, діяльність яких пов'язана з наукомісткими технологіями;
• 2. дослідницькі або наукові парки, які обслуговують як нові, так і цілком зрілі фірми, підтримують тісні зв'язки з університетами або науково-дослідними установами (часто розташовуються в мальовничих місцях);
• 3. технологічні парки, що представляють собою оптимально організовані науково – промислові зони, в яких здійснюється співробітництво й обмін ідеями та інформацією між підприємствами і науковими організаціями з метою впровадження нововведень; у технопарків є в розпорядженні ціла мережа наукомістких фірм і виробництв;
• 4. технологічні центри, що представляють собою обслуговуючі підприємства, які створюються для розвитку нових високотехнологічних фірм;
• 5. конгломерати (пояси) техно комплексів та наукових парків, які пов'язані з перетворенням цілих регіонів у високотехнологічні зони.

Тобто, технополиси являють собою науково – виробничі комплекси, які забезпечують функціонування всього технологічного ланцюжка від фундаментальних досліджень до продажу нової інноваційної продукції. Вони забезпечують гармонійне поєднання діяльності дослідницьких організацій та інститутів, вищих навчальних закладів, підприємств промисловості, ділових, обслуговуючих та комерційних структур, а також місцевих органів влади.

Діяльність технополіса зорієнтована також на створення сприятливих передумов, умов для росту й успішного функціонування наукомістких підприємств і малих фірм, шляхом впровадження нових технологій, надання певних фінансових кредитів, пільг і т.ін.

Технополис повинен гармонійно вписуватись в певну програму розвитку міста і регіону.

Одним з найбільш важливих елементів функціонування технополісів є трансферна технологія (від слова "трансферт" – переносити, передавати). Мета її полягає в максимальному зближенні науки та виробництва, освоєнні ринку наукомісткої продукції. Трансферна технологія пов'язана з "комерціалізацією" наукових досліджень, забезпеченням швидкого і ефективного впровадження їх результатів у практику.

Поряд з цим, розвиток трансферної технології дає можливість вищим навчальним закладам продавати результати своєї діяльності і тим самимотримувати кошти для заохочення науковців та свого подальшого розвитку, сприяє зміцненню їхньої матеріально-технічної бази та підвищенню рівня наукових досліджень, дозволяє апробувати результати наукової діяльності, оперативно усувати недоліки, працювати в тісному контакті із практиками, краще орієнтуватися в кон'юнктурі ринку. Промисловим підприємствам використання трансферної технології допомагає створювати конкурентоздатну продукцію на основі новітніх технологій; включитися в наукові дослідження, проведені вищими навчальними закладами та науково-дослідними установами, співробітничати з вченими, користуватися їх консультаціями, а також дослідницькою базою наукових організацій.

Основними напрямками трансферної технології є:

• – проведення вищими навчальними закладами та науково- дослідними установами за замовленням компаній досліджень, орієнтованих на створення інноваційних зразків техніки та технологій;
• – співробітництво вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ з інноваційними фірмами щодо реалізації перспективних інноваційних ідей і розробок;
• – маркетингові консультації по інноваційній продукції, новим технологіям та виробничим процесам;
• – підготовка за допомогою вищих навчальних закладів висококваліфікованих працівників для конкретних наукомістких виробництв, організація курсів підвищення кваліфікації для співробітників інноваційних фірм, менеджерів, фахівців з маркетингу в сфері наукомісткої продукції та високих технологій.