Повна версія

Головна arrow Менеджмент arrow Проектний менеджмент

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Структурно-функціональні елементи технополіса

Як правило, організаційна структура технополіса містить слідуючі елементи:

Науково-дослідний сектор

Технополіс не може розвиватися без цього сектора, що є його ядром. В ньому зосереджені вищі навчальні заклади та науково-дослідні установи, конструкторські бюро, покликані виконувати дослідницькі роботи з підтримки науково-технічного потенціалу підприємств на рівні світових стандартів.

Виробничо-технологічний сектор

Сюди входять найбільші промислові підприємства та фірми регіону, а також новостворювані фірми для виробництва наукомісткої продукції.

Сектор обслуговування

Даний сектор надає різні види послуг, що сприяють оптимальному функціонуванню технополіса: фінансові, маркетингові, посередницькі, юридичні, експертні, патентні тощо, які виконуються відповідними службами та фірмами.

Інноваційний "бізнес-інкубатор"

У структуру технополіса, крім перерахованих підрозділів, як правило, також входить інноваційний "бізнес-інкубатор", призначення якого та система формування і функціонування наведені вище.

Період окупності проекту створення техно полісу складає 5-10 років. У кожному конкретному випадку модель фінансування технополісу залежить від рівня економічного розвитку країни, економічної політики уряду (вона може сприяти, або навпаки – гальмувати розвиток технополісів), фінансових можливостей засновників та безлічі інших факторів.

Інвестиції на розвиток технополіса можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми. Світовий досвід створення та функціонування технополісів вказує, що зовнішні інвестиції часто не сприяють розвитку інфраструктури техно полісу, ведуть до його однобокості. У погоні за швидким прибутком іноземні інвестори можуть вкладати кошти не в перспективні наукомісткі галузі, а в ті, що дають віддачу сьогодні. Тому, тому більш прийнятним є використання насамперед місцевих ресурсів. Для регіону це може бути залучення до фінансування створення технополісу фінансово-промислових груп місцевого (вітчизняного) походження або формування з потужних місцевих підприємств консорціуму.

Важливе значення для технополісу має система стимулів, серед яких одержали поширення:

  • – компенсація збитків;
  • – система прискореної амортизації;
  • – пільгове кредитування малих і середніх фірм;
  • – надання великих кредитів малим дослідницьким і венчурним фірмам тощо.

До фінансових стимулів також відносяться гранти під конкретні дослідницькі програми; "інноваційні стипендії", які йдуть на підтримку нових наукомістких підприємств; стипендії для заохочення дослідників або на придбання ними устаткування й матеріалів. Гранти під певні наукові програми найчастіше виділяються урядом або місцевими органами влади, а різного роду заохочувальні стипендії – засновниками техно полісів.

Економічна ефективність технополісів також пов'язана з консалтинговою діяльністю, маркетинговою, девелоперською тощо [20].

Консультативні фірми

Значного розвитку за останні 10 років набула науково-консультативна діяльність. Вона має всеохоплюючий характер. Це – консультативні фірми з будь-яких проблем організації і управління, починаючи з проблеми довгострокового прогнозу, розробки інноваційних стратегій, організаційних структур, і закінчуючи проблемами звільнення кадрів.

Консультативні фірми як організаційна форма взаємодії науки та практики виникли в 70-ті роки. З того часу попит на послуги консультативних фірм постійно зростає. Консультація – це форма послуги фірмі (організації) або людині з метою аналізу ситуацій та вирішення їх і пов'язаних з ними проблем. Консультації спираються не тільки на знання та досвід, а перш за все на проведення конкретних і спеціалізованих досліджень. Технологічно ця робота охоплює такі етапи: отримавши замовлення, спеціалісти проводять загальне ознайомлення з фірмою чи з проблемою, оцінюють її параметри, вибирають форму консультативної роботи, укладають договір (контракт) на її проведення, здійснюють діагностику управління інноваційною діяльністю фірми, розроблюють рекомендації, проводять моніторинг їх реалізації.

Консультаційна фірма у співробітництві з замовником формує дослідну групу з урахуванням характеру досліджуваних проблем, особливостей проведення досліджень, обсягів роботи. Дуже часто консультанти виступають у ролі експертів або арбітрів.

Існують зовнішні і внутрішні консультанти. Нерідко виникають такі потреби в консультативній діяльності, які не раціонально реалізовувати, залучаючи зовнішніх консультантів. Це буває за умов невеликого обсягу дослідної роботи, побоювань щодо можливості розкриття інформації про стан фірми, інновації або недовіри до консультативної фірми та ін. У таких випадках використовуються послуги внутрішніх консультантів. Фірми часто організують підготовку таких консультантів.

Внутрішніми консультантами можуть бути фахівці високої кваліфікації, які мають певний досвід і певні особисті якості, що дає змогу їм кваліфіковано провести діагностику ситуації, а також розробити практичні цінні рекомендації для вирішення проблеми. Головними чинниками успіху їх діяльності є об'єктивність, професіоналізм, знання, незалежність і авторитет.

 
<<   ЗМІСТ   >>