Повна версія

Головна arrow Бухоблік та Аудит arrow Аудит

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Аудит окремих об'єктів та фінансової звітності

  • 10.1. Загальні цілі незалежного аудитора
  • 10.2. Аудит облікової політики та установчих документів підприємства
  • 10.3. Аудит власного капіталу
  • 10.4. Аудит активів
  • 10.4.1. Аудит основних засобів
  • 10.4.2. Аудит запасів
  • 10.4.3. Аудит дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги
  • 10.4.4. Аудит готівкових операцій
  • 10.5. Аудит окремих видів зобов'язань
  • 10.5.1. Аудит розрахунків з оплати праці
  • 10.5.2. Аудит розрахунків з бюджетом та розрахунків зі страхування
  • 10.6. Аудит формування доходів, витрат і фінансових результатів
  • 10.7. Аудит фінансової звітності
  • 10.8. Практичні завдання та ситуації
  • 10.9. Тести для самоперевірки

Загальні цілі незалежного аудитора

Метою аудиту фінансової звітності є надання аудиторові можливості висловити думку щодо того, чи підготовлена фінансова звітність в усіх суттєвих аспектах відповідно до застосовуваної концептуальної основи фінансової звітності[1]. Аудитор повинен отримати достатню впевненість у тому, що фінансова звітність в цілому не містить суттєвого викривлення внаслідок шахрайства або помилки.

Достатня впевненість – це високий, однак не абсолютний рівень впевненості. Відповідний рівень впевненості отримують у випадку, якщо аудитор отримав достатні та доречні аудиторські докази з тим, щоб зменшити аудиторський ризик.

Будь-яка аудиторська перевірка обмежена в часі, тому аудитору слід чітко визначити її мету, визначити об'єкти, що будуть досліджуватися, спланувати дії та необхідні процедури, застосувати їх, зібравши таким чином необхідні докази, на основі яких формуватиметься адекватний висновок.

Відповідно до MCA 315 "Ідентифікація та оцінка ризиків суттєвих викривлень через розуміння суб'єкта господарювання і його середовища" та MCA 200 "Загальні цілі незалежного аудитора та проведення аудиту відповідно до Міжнародних стандартів аудиту" розуміння бізнесу клієнта є одним з фундаментальних аспектів здійснення аудиторської перевірки. Це важливо, коли аудитор:

  • – визначає межі суттєвості помилок;
  • – розглядає належність вибору і застосування облікової політики та відповідність розкриття інформації у фінансових звітах;
  • – виявляє напрями, які можуть вимагати спеціального розгляду з боку аудитора;
  • – визначає очікуваний результат у ході здійснення аналітичних процедур;
  • – планує та виконує подальші процедури аудиту з метою зменшення ризику аудиторської перевірки до прийнятно низького рівня;
  • – оцінює достатність та відповідність отриманих аудиторських доказів, таких як відповідність припущень і усних та письмових пояснень управлінського персоналу.

Аудитор отримує знання про бізнес свого клієнта протягом усього періоду реалізації поставленої мети та завдань з аудиту. Це сприяє отриманню впевненості щодо належного планування процесу аудиту, а, отже, і виконання відповідних аудиторських процедур та збору й оцінки аудиторських доказів.

Аудит облікової політики та установчих документів підприємства

Аудит облікової політики

Аудит облікової політики є одним із важливих питань аудиту фінансової звітності підприємства. Це дозволяє швидко визначити особливості обліку підприємства, методи, принципи і підходи, що застосовуються при складанні фінансової звітності. Таким чином, для аудитора облікова політика – це перелік правил та способів обліку, що використовуються в ході перевірки даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності з метою висловлення думки про їх достовірність в усіх суттєвих аспектах.

Суб'єкти господарювання у наказі про облікову політику мають відобразити конкретні методи і способи організації та форми бухгалтерського обліку, що прийняті підприємством із врахуванням загальних правил і особливостей господарської діяльності. Тому зміст наказу про облікову політику або інструкції про її застосування впливає на вибір напрямів аудиту, а, отже, і на зміст плану і програми аудиту, характер і послідовність застосування аудиторських процедур.

На практиці аудитори часто виявляють випадки, коли робота щодо формування облікової політики зводиться до складання наказу про облікову політику, який носить формальний характер і часто містить інформацію, що дублює вимоги П(С)БО, інші внутрішні регламенти підприємства.

Аудитор повинен перевірити, наскільки правильно визначена облікова політика підприємства. Слід здійснити оцінку відповідності обраної політики чинним нормативним документам та обгрунтованості змін обраної політики протягом звітного періоду (якщо такі факти мали місце).

В процесі здійснення оцінки слід врахувати вплив ряду факторів на зміст облікової політики, перелік яких наведено на рис. 10.1.

Аудит облікової політики передбачає ознайомлення із затвердженими при формуванні облікової політики:

  • – робочого плану рахунків бухгалтерського обліку, що містить застосовувані підприємством-клієнтом рахунки, які необхідні для організації і ведення синтетичного та аналітичного обліку активів, власного капіталу і забезпечення зобов'язань;
  • – форми первинних облікових документів, типові форми яких не затвердженні на законодавчому рівні, форми внутрішньої звітності;
  • – методи оцінки окремих видів майна та зобов'язань;
  • – порядок проведення інвентаризації майна та зобов'язань;

Фактори, які вливають на вибір і обґрунтування облікової політики

Рис. 10.1. Фактори, які вливають на вибір і обґрунтування облікової політики

  • – особливості документообігу і обробки облікової інформації;
  • – порядок контролю процесів, господарських операцій підприємства.

Відповідно до п. 5 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підприємство не лише самостійно визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства. Підприємство також самостійно обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим

Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.

Керуючись п. 4 ст.8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підприємство може вести облік, обираючи форми організації, наведені на рис. 10.2.

Форми організації бухгалтерського обліку (відповідно до Закону України

Рис. 10.2. Форми організації бухгалтерського обліку (відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні")

Аудитору слід мати на увазі, що самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства не може застосовуватися на підприємствах, звітність яких повинна оприлюднюватися, та в бюджетних установах.

Випадки, коли може бути внесено зміни до облікової політики, наведено в п. 9 П(С)БО 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах", а саме:

  • – при зміні статутних вимог підприємства;
  • – при зміні вимог органу, який затверджує П(С)БО;
  • – якщо зміни забезпечать достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства.

Для складання фінансової звітності можуть застосовуватися міжнародні стандарти. Відповідно до ст. 12-1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" публічні акціонерні товариства, банки, страховики, а також підприємства, які провадять господарську діяльність за видами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, складають фінансову звітність та консолідовану фінансову звітність за міжнародними стандартами. Аудит облікової політики за Міжнародними стандартами фінансової звітності (МСФЗ) здійснюється із врахуванням вимог Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 8 "Облікові політики, зміни в облікових оцінках та помилки". Аудиторська оцінка положень облікової політики за МСФЗ в частині першого застосування орієнтована на дотримання положень МСФЗ (IFRS) 1 "Перше застосування". В обліковій політиці повинні бути розкриті положення в частині застосування МСФЗ за усіма розділами облікової політики: обліку основних засобів, нематеріальних активів, інвестиційної нерухомості, фінансових активів і зобов'язань, фінансових інструментів, накопичених курсових різниць, відстрочених податкових активів і зобов'язань й т.і. У тому випадку, коли підприємство заявило про повну і безумовну відповідність МСФЗ (про що зазначається у примітках до фінансової звітності), однак в ході аудиту встановлено невиконання вимог певного стандарту, аудитор повинен вказати про це у висновку до звітності. За такого випадку аудитор, враховуючи вимоги MCA, може надати модифікований аудиторський висновок.

Аудит установчих документів

Окрім облікової політики на підготовчому етапі аудиту слід вивчити зміст установчих документів підприємства-клієнта. До програми аудиту установчих документів зазвичай включають наступні напрями:

  • 1) встановлення наявності, зберігання установчих документів та вивчення їх змісту;
  • 2) встановлення відповідності змісту установчих документів вимогам законодавчих і нормативних актів;
  • 3) дослідження відповідності видів діяльності підприємства відповідно до його статуту;
  • 4) своєчасність внесення змін в установчі документи;
  • 5) перевірка своєчасності надходження внесків до статутного капіталу ;
  • 6) встановлення розмірів і форм часток засновників у статутному капіталі:
  • 7) перевірка правильності оформлення документів про внески засновників підприємства до статутного капіталу;
  • 8) перевірка наявності ліцензій на здійснення видів діяльності, які піддягають ліцензуванню відповідно до чинного законодавства;
  • 9) оцінка встановленого порядку розподілу прибутку, який залишився у розпорядженні підприємства;
  • 10) оцінка правомірності внесених змін до установчих документів (зокрема, зміни розміру статутного капіталу вносять відповідно до порядку, встановленого статутом. Вони повинні бути зареєстровані в такому ж порядку, як статут).

Особливо ретельно перевіряють статут підприємства, який має бути підписаний всіма засновниками та у якому повинна бути зазначена мета і види діяльності товариства, розмір статутного капіталу, частка кожного засновника, органи управління та їх повноваження, порядок формування резервного капіталу, порядок реорганізації та ліквідації підприємства.

  • [1] Відповідно до MCA 200 "Загальні цілі незалежного аудитора та проведення аудиту відповідно до Міжнародних стандартів аудиту" (MCA 200)
 
<<   ЗМІСТ   >>