Повна версія

Головна arrow Політекономія arrow Економічні теорії в системі наукових економічних знань

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Методологія наукового пізнання економічної реальності

Науковими методами емпіричного дослідження економічного життя є спостереження – цілеспрямоване сприйняття явищ економічної дійсності (їх опис та вимірювання), порівняння та експеримент, які передбачають активне втручання в економічні процеси.

Серед наукових методів теоретичного економічного дослідження найпоширенішими є формалізація, аксіоматичний та гіпотетико-дедуктивний методи.

Формалізація (лат. formalis – складений за формою) – відображення змістовного знання у формалізованій мові, яка створюється для точного вираження думок з метою запобігання можливості неоднозначного розуміння [1].

Аксіоматичний метод – спосіб побудови наукової теорії, коли за її основу беруться аксіоми, з яких усі інші твердження цієї теорії виводяться логічним шляхом (доведенням). Для такого доведення (теорем з аксіом чи одних формул з інших) є спеціальні правила.

Гіпотетико-дедуктивний метод – спосіб теоретичного дослідження, що передбачає створення системи дедуктивно пов'язаних між собою гіпотез, з яких виводять твердження про емпіричні факти. Цей метод заснований на виведенні висновків (дедукції) з гіпотез та інших засновків, міра істинності яких є невідомою.

У науковому дослідженні економічної дійсності застосовуються загальнологічні методи та засоби дослідження[2]

Важливим загальним засобом пізнання сутності економічних явищ і процесів є системний підхід – сукупність загальнонаукових методологічних принципів, що грунтуються на розгляді об'єктів як систем. Цими принципами є:

  • – необхідність виявлення залежності кожного елемента від його місця та функцій у системі, зважуючи на те, що властивості цілого нетотожні сумі властивостей його складових;
  • – аналіз ступеня зумовленості поведінки системи особливостями її окремих елементів та властивостями її структури;
  • – необхідність дослідження механізму взаємодії системи й середовища; розуміння особливостей ієрархічності даної системи;
  • – забезпечення всебічного багатовимірного змалювання системи тощо.

Сучасний, постнекласичний етап розвитку економічної теорії як науки характеризують такі методологічні новації:

  • – зміна специфіки дослідження та зростання ролі міждисциплінарних, комплексних програм у дослідженні відкритих складних людиновимірних систем, що саморозвиваються (у цьому зв'язку змінюється й ідеал ціннісно-нейтрального дослідження);
  • – зміцнення цілісності та прагнення до неї, тобто усвідомлення необхідності глобального всебічного погляду на світ (а звідси і зближення східної та західної парадигм мислення, раціональності та ірраціональності, методологічний плюралізм);
  • – впровадження ідей та методів синергетики – теорії самоорганізації, орієнтованої на пошук законів еволюції відкритих несталих природних, соціальних чи когнітивних систем (для останніх є кілька альтернативних шляхів розвитку, а хаос може бути креативною засадою і навіть конструктивним механізмом еволюції, при цьому майбутній стан системи певним чином формує і змінює її теперішній стан);
  • – висування на перший план понять невизначеності, вірогідності, хаосу, нелінійності, біфуркації та флуктуації, які відображають характеристики сучасного несталого світу (актуалізація категорій випадковості, можливості, причинності, розвитку та суперечності) [3].

Примітки

  • 1. Йдеться про оперування знаками, формулами у міркуванні про об'єкт. Формалізація відіграє важливу роль в уточненні наукових понять. Вона може проводитись із різною мірою вичерпності, але в теорії завжди є елементи, які не можна формалізувати, тобто жодна теорія не може бути повністю формалізованою.
  • 2. Загальнологічні методи та засоби:

аналіз – реальний чи мислений поділ об'єкта на складові, встановлення подібності, відповідності певних сторін, властивостей та відношень між нетотожними об'єктами;

синтез – поєднання елементів об'єкта у ціле;

абстрагування – процес відходу від певних якостей та відносин досліджуваного явища з одночасним виділенням потрібних для дослідника властивостей; у результаті абстрагування виводяться економічні категорії, тобто наукові поняття, які характеризують окремі сторони економічних явищ (наприклад, товар, гроші, ціна);

ідеалізація – мислительна процедура, яка пов'язана з утворенням абстрактних, ідеалізованих об'єктів, що є принципово неможливим ("абсолютно чорне тіло", "ідеальний газ" тощо); ідеалізація тісно пов'язана з абстрагуванням та мис- леним експериментом;

індукція – це рух думки від одиничного до загального, від досвіду, фактів – до їх узагальнення та висновків;

дедукція – сходження у пізнанні від загального до одиничного;

На основі виявленої схожості роблять відповідний висновок – умовивід за аналогією. Загальна схема такого умовиводу: об'єкт А має ознаки а, б, в, д; об'єкт В має ознаки б, в, д, отже, об'єкт В, можливо, має ознаку а. Отже, аналогія надає не достовірне, а вірогідне.

Моделювання – метод дослідження певних об'єктів, який передбачає відтворення їхніх властивостей на іншому об'єкті – моделі, що є аналогом оригінального об'єкта. Прикладами моделювання можуть бути речове (предметне), знакове моделювання. У свою чергу, прикладом знакового моделювання є математичне, комп'ютерне моделювання.

3. Серед основних категорій синергетики є наступні.

Випадковість – непередбачені явища й процеси, такі що самовиникають на основі внутрішніх причин, самоорганізуються й самоуправляються. Це самостійні елементи (властивості) соціального життя, які впливають на нього конструктивно (позитивно) або деструктивно (негативно). Випадок як самодостатня істота, у певних критичних точках системної динаміки постає тією силою, яка керує моментом вибору між рівноможливими варіантами розгортання сценарію структурування, а отже й моменту вибору траєкторії подальшого життя та розвитку системи.

Нелінійність – багато варіантність шляхів еволюції, наявність вибору альтернативних процесів; нелінійна, непряма залежність еволюційних процесів від зовнішнього впливу.

Нерівноважність соціально-економічна – випадкові процеси (аттрактори, біфуркації) під впливом яких соціально-економічна система або її підсистеми переходить у стан нерівноваги, нестійкості, відхилень від траєкторії.

Флуктуації – це мікроскопічні зміни в системі, які не призводять до макроекономічних змін у станах близьких до рівноваги, але такі, що впливають на еволюцію системи в разі її виходу на біфуркаційний стан. Виникає ефект появи відхилень від лінійних характеристик системи.

Біфуркація – вилоподібне роздвоєння, розділення соціальних, політичних, економічних, духовно-культурних явищ, процесів, підсистем соціальної системи. Точки біфуркації – це значення (характеристики) параметрів системи, за яких порушуються упорядкованість та стійкість системи. Точка соціальної біфуркації – точка втрати сталості, а разом з цим втрата сили організаційної складової та цілковите її придушення самоорганізаційною складовою.

Ентропія – стан системи, який характеризує її відхилення від термодинамічної рівноваги. Закриті системи незмінно еволюціонують у бік зростання ентропії, а відкриті системи – у бік самоорганізованого впорядкування. Ентропія – це міра невпорядкованості системи, міра її хаосу.

Соціальний хаос – невпорядкованість соціальної системи, що характеризується нелінійністю, несталістю процесів і явищ, нерівноважністю, неоднорідністю, наявністю флуктуацій, аттракторів та аттракторних систем, дисипативних структур та інших характеристик хаотизованої метасоціальної системи або її підсистем.

Самоорганізація – процеси спонтанного впорядкування (переходу від хаосу до порядку), створення й еволюція структур у відкритих нелінійних середовищах. Наприклад, сільська громада є відкритим нелінійним середовищем у стані хаосу, в ній спонтанно створюється кооператив як самоорганізована, самокерована структура. Синергетика використовує й інші поняття (Білоус В. С. Синергетика та самоорганізація в економічній діяльності: Навч, посіб. – К.: КНЕУ, 2007. – С.27-30).

 
<<   ЗМІСТ   >>