Повна версія

Головна arrow Політекономія arrow Економічні теорії в системі наукових економічних знань

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Загальна характеристика неокласичної економічної теорії

Неокласична економічна теорія сформувалась протягом останньої третини XIX і перших десятиріч XX ст. У цей період відбувається поступовий перехід від системи вільно конкурентного ринку до недосконалих форм конкурентної боротьби. Англійці В. Джевонс, Ф.Еджуорт і А.Маршалл, австрійці К. Менгер, О. Бем-Баверк і Ф. Візер, француз Л. Вальрас, американці Дж. Б. Кларк і І. Фішер. італієць В. Парето започаткували основу того, що сьогодні становить фундамент економічної науки на Заході, а саме неокласичний аналіз. Остатній грунтується на принципово новій методологічній базі.

Таблиця

Методологія неокласичної економічної теорії

Проблеми

Методологія дослідження

Проблема раціонального господарювання

Вихідним положенням є потреби індивіда, які він може задовольнити шляхом споживання економічних благ – матеріальних і нематеріальних. Такі блага у природі зустрічаються в обмеженій кількості, тому виникає необхідність у їх виробництві. Виробництво пов'язано з використанням ряду факторів виробництва які, у свою чергу, також характеризуються обмеженістю. Звідси виникає проблема: як раціонально використовувати обмежені ресурси у виробництві благ для задоволення потреб людини? Саме цю проблему неокласики вважають предметом економічної науки, підкреслюючи її універсальний характер і незалежність від ідеології.

Примат обміну над виробництвом

Попит означає прихильність неокласики примату обміну над виробництвом. Оскільки попит є результатом суб'єктивних оцінок індивідів, а виробнича діяльність приводиться у дію саме попитом, то очевидним фактом багатьох теоретичних побудов неокласиків є суб'єктивізм: всі економічні суб'єкти діють раціонально, тобто виключно у своїх інтересах. Вони приймають індивідуальні рішення, і взаємодія цих рішень породжує економічні закони.

Рівноважний підхід

Розглядаючи економічну дійсність, теоретики намагаються виявити і вивчити такі її становища, які характеризуються відносною стабільністю, тобто рівновагою. Остання означає відсутність внутрішніх тенденцій до зміни існуючого стану певного явища. Метод статики полягає у співставленні різних рівноважних станів кожного конкретного явища. Метод динаміки – у вивченні короткотермінових станів при переході від одного рівноважного стану до іншого.

Такий підхід зумовив використання принципово нових конкретних інструментів дослідження [1].

  • 1. Засновники маржиналізму будують свої теорії здебільшого на основі функціонального аналізу: у явищі, яке досліджується, спочатку виділяється одна характерна риса, а потім починається пошук факторів, які на неї впливають. Після того, як подібні фактори встановлено, визначається спосіб їх взаємозв'язку з раніше виділеною характерною рисою, тобто функція. Функціональний аналіз у поєднанні з граничним стали основою для широкого застосування неокласиками математичних методів дослідження, і, перш за все, диференційного обчислення.
  • 2. Використання економічного моделювання, яке найчастіше здійснюється у двохвимірному просторі за допомогою графіків.
  • 3. За неокласиками ринкова економіка буде функціонувати найкращим чином за умов надання кожному з її суб'єктів максимальної економічної свободи. На першому плані – приватна ініціатива, свобода приватного підприємництва, обмеженість державного регулювання. Ці цінності є головними умовами динамізму та ефективності суспільної системи.
  • 4. У центрі уваги окрема фірма, окремий споживач, проблеми максимізації прибутку та мінімізації витрат, тобто те, що прийнято називати мікроекономікою. З 60-х pp. неокласична теорія починає виходити на макроекономічний рівень, вирішуючи питання ефективного функціонування економічних суб'єктів при мінімальному втручанні держави.

Примітка

1. Перш за все, економістами-неокласиками було доведено, що формування більшості показників товарно-грошового господарства відбувається під впливом змін факторів, безпосередньо пов'язаних із даними показниками. Ось чому результативні величини (ціни, доходи, витрати) слід досліджувати з позицій граничних прирощень, які відображають зазначені зміни. Цей методологічний прийом аналізу отримав назву маржиналізму (від англ, "marginal" – граничний). Згідно маржиналізму дослідження економічних явищ відбувається не лише у сталому, але й у постійно мінливому стані. Тобто, аналізу підлягає те, яким чином кожна наступна операція, здійснена за певний період, вплине на ціль, яку намагаються досягти. Дослідженню підлягає й те, наскільки грошових одиниць зросте дохід виробника (приріст доходу) у залежності від збільшення обсягу випуску продукції на одну одиницю (приріст витрат виробництва). Раціональний виробник повинен порівнювати ці величини і продовжувати пошук рішень, доки гранична вигода не зрівняється з граничними витратами. Саме у цьому випадку результат дій буде максимальним і мета раціонально діючого суб'єкта досягнута. (Історія економічних вчень [текст] : підручник / за ред. Тарасевича В.М., Петруні Ю.С.- К.: "Центр учбової літератури", 2013. – С.128-131).

 
<<   ЗМІСТ   >>