Повна версія

Головна arrow Політекономія arrow Економічні теорії в системі наукових економічних знань

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Дефіцит бюджету: сутність, види, джерела фінансування

У загальному розумінні дефіцит державного бюджету – це сума перевищення видатків бюджету над його доходами. За перевищення доходів бюджету над його видатками утворюється профіцит бюджету.

Показник дефіциту (профіциту) бюджету дозволяє оцінити фінансову позицію держави і вплив бюджетно-податкової політики на обсяги внутрішнього попиту, стан грошово-кредитної системи, платіжного балансу тощо.

Дефіцит бюджету зумовлюється також дією як постійних фундаментальних чинників – активна участь держави в економіці, прийняття надмірних соціальних зобов'язань за неможливості мобілізувати достатній рівень надходжень до бюджету, – так і тимчасових.

До тимчасових чинників бюджетного дефіциту слід віднести:

  • – циклічний спад виробництва і звуження на цій основі податкової бази;
  • – збільшення державних видатків у передвиборний період (вплив стадії політичного циклу на розмір бюджетного дефіциту);
  • – трансформація соціально-економічної системи і зменшення бюджетних доходів в умовах суттєвого спаду виробництва;
  • – збільшення видатків на оборону в мілітаризованій економіці чи в період проведення військових дій;
  • – упровадження податкової реформи, націленої на зниження податкового навантаження й активізацію економічної діяльності.

Поряд із традиційним показником дефіциту бюджету в теорії та практиці макроекономічного регулювання оперують показниками:

  • – поточного дефіциту;
  • – циклічного дефіциту;
  • – первинного дефіциту тощо.

Основними джерелами фінансування дефіциту бюджету є:

  • – кредити центрального банку уряду;
  • – внутрішні запозичення у банківських установ і небанківського сектора;
  • – зовнішні запозичення;
  • – ліквідні активи уряду.

Поняття і структура державного боргу

Державний борг – це фінансові зобов'язання сектора загального державного управління, що підлягають погашенню й обслуговуванню в установлені терміни зі сплатою визначеного доходу за користування позикою.

Державний борг має фіскальну, регулювальну і перерозподільчу функції.

Фіскальна функція полягає в залученні державою необхідних коштів на фінансування дефіциту бюджету.

Регулювальна реалізується за купівлі-продажу цінних паперів центральним банком, унаслідок чого змінюються обсяги грошової маси в обігу.

Перерозподільча функція державного боргу полягає у здійсненні перерозподілу капіталу між приватним і державним секторами і між сегментами фінансового ринку.

У статистиці державного боргу обліковується лише заборгованість сектора загального державного управління; не враховуються борги державних підприємств і органів грошово-кредитного регулювання.

Згідно з міжнародними стандартами, до державного боргу відносять заборгованість сектора загального державного управління в цілому – як центрального уряду, так і місцевих органів управління.

В Україні термін "державний борг" поширюється лише на борг центрального уряду. Борги місцевого рівня включаються до складу "місцевого" боргу.

Поточну кредиторську заборгованість держави за отримані товари чи надані послуги не вважають державним боргом, поки вона не буде офіційно визнана і не набуде форми договірних зобов'язань з обумовленим терміном оплати. Тобто у складі державного боргу не враховують поточної заборгованості за неоплаченими зобов'язаннями, які не є договірними з фіксованим терміном оплати.

Величину державного боргу оцінюють як суму, яку мають виплатити органи державного управління у визначений строк, тобто за номінальною вартістю. При цьому в разі оформлення державного боргу дисконтними цінними паперами його сума включає вартість відсоткових виплат, а за оформлення відсотковими облігаціями – ні.

Оскільки борг – це стан (запас), його величину оцінюють на певну дату, наприклад, останній день місяця чи фінансового року.

Основними складовими державного боргу є внутрішня і зовнішня заборгованості.

Зовнішній державний борг являє собою суму накопичених фінансових зобов'язань держави перед нерезидентами щодо повернення залучених коштів, отриманих на умовах строковості, зворотності та платності.

Заборгованість перед внутрішніми кредиторами формує внутрішній державний борг.

Зовнішній державний борг втілюється в імпорті реальних ресурсів, що надає державі додаткових можливостей щодо фінансування пріоритетних напрямків без зменшення внутрішніх ресурсів, які спрямовують на споживання чи накопичення. Втрати національних ресурсів відкладають на майбутнє, коли борг буде обслуговуватися чи погашатися. Внутрішнє запозичення зумовлює перерозподіл ресурсів усередині країни.

Державний борг класифікують за різними критеріями. Основним показником, який характеризує спроможність уряду-позичальника обслуговувати накопичені борги, є відношення державного боргу до валового внутрішнього продукту.

Таблиця

Динаміка валового зовнішнього боргу України (2007-2014 pp.; перше півріччя 2015 р.)

Період

Валовий зовнішній борг, на кінець періоду

Млн. дол. США

У % до ВВП

2007

79 955

56, 0

2008

101 659

55, 9

2009

103 396

88, 3

2010

117 346

83, 1

2011

126 236

74, 6

2012

134 625

73, 7

2013

142079

74, 6

2014

126 308

95, 1

2015- за І півріччя

126 976

122, 8

Джерело: Бюлетень Національного банку України (електронне видання). Статистичні матеріали. Вересень 2015 року. – Електронний ресурс. – Режим доступу: stat.2015.09.pdf.-р.6.

 
<<   ЗМІСТ   >>