Теорія людської діяльності Людвіга фон Мізеса

Л. Мізес [1] стверджує, що в основі всіх суспільних явищ перебуває суб'єктивний світ діючої людини. У праці "Людська діяльність ..." він систематизує структуру економічної науки, виділяє загальну, універсальну, теорію людської діяльності, що називає праксеологією (від грец praxeology – логіка дії), а дослідження економічних процесів визначає область каталактики (catallactic). Область каталлактики, або економії (у більш вузькому змісті), – аналіз ринкових явищ, тобто аналіз тих дій, які провадяться на основі грошово-кредитних розрахунків. "Предмет каталлактики – всі ринкові явища з усіма їхніми коріннями, розгалуженнями й наслідками".

Л. Мізес доводить, що людська діяльність є раціональною й економічною. Людські вчинки виникають від пережитого індивідуумом почуття занепокоєння, яке може бути зв'язане як з матеріальними, так і з ідеальними, або духовними, потребами. Традиційно, економічна наука, як предмет дослідження, прагнула виділити тільки економічну сторону людської діяльності. Але щораз, коли економіст обмежує дослідження тільки матеріальними аспектами людської діяльності, предмет дослідження зникає. "Теорія раціональної діяльності повинна охоплювати таку дію, як цілісне .... Сфери раціональної й економічної діяльності, таким чином, збігаються. Усяка розумна діяльність є одночасно й діяльністю економічною. Усяка економічна діяльність раціональна. Тільки окрема людина мислить. Тільки індивідуум міркує. Тільки індивідуум діє". У той же час ці сфери мають відмінності. Економічна діяльність насамперед ґрунтується на розрахунках з використанням грошей. "Неощадна економічна діяльність неможлива".

Примітки

1. Людвіг фон Мізес (1881-1973) – є вихідцем із Львівської області. Професор Віденського та Нью-Йорського університетів, співзасновник товариства Монт-Пелерин. Основні твори – "Епістемологічні проблеми економіки" (1933), "Людська діяльність: трактат по економічній теорії" (1949).

Л. Мізес поділяє основні установки австрійської школи – методологічний індивідуалізм, суб'єктивну теорію цінності, дедуктивний метод аналізу, критику абсолютизації методу історизму тощо. Розвиваючи наукові традиції школи, він просунув далеко вперед методологію економічного дослідження. Його теоретична конструкція представляє синтез економічної теорії, філософії, соціології, психології, історії.

2. Шевченко 0.0. Історія економіки та економічної думки: сучасні економічні теорії: Навч, посіб – К.: "Центр учбової літератури", 2012. – С. 21.

Теорія економіки пропозиції Артура Лаффера

Теорія "економіки пропозиції" побудована на традиційній для неокласичного напряму основі – впливі сукупної пропозиції на економічну рівновагу, яка бере початки ще з досліджень Сея.

Ця теорія основну причину нестабільності економічного розвитку та стагнації, посиленої інфляцією, або стагфляції, вбачає у нестачі обсягу національного продукту. На грунті цих уявлень на противагу кейнсіанським уявленням була побудована макроекономічна модель, що зорієнтована на пропозицію [1]. Якщо в кейнсіанській моделі велике значення з метою здійснення антиінфляційної політики надавалося зростанню сум податків як в абсолютному, такі у відносному розумінні, то теоретики "економіки пропозиції" стверджують, що з часом більша частина податків трансформується у витрати виробництва і перекладається на споживачів у вигляді більш високих цін. Тому зростання податків викличуть ефект підвищення темпу інфляції пропозиції. А збільшення при допомозі держави податкового тиску на підприємства приведе лише до стагфляції, тобто зростанню і інфляції і безробіття.

А. Лаффер вводить поняття граничних податкових ставок, перевищення яких знижуватиме стимули до праці, підприємництва, заощаджень та інвестицій. Результатом буде зменшення пропозиції товарів і послуг, а отже, й доходів державного бюджету. Парадокс полягає утому, що для збільшення податкових надходжень до бюджету потрібно знизити податкові ставки за межу граничних. Залежність між податковими ставками та доходами бюджету держави одержала назву "закону Лаффера" [2].

Примітки

• 1. Автором цієї теорії став відомий дослідник з США, професор університету Південної Кароліни А. Лаффер. Погляди А. Лаффера поділяв і Нобелівський лауреат з економіки 1999 року, професор Колумбійського університету Р. Манделл. Вони вважали, що економіка пропозиції формується на основі вирішення проблем нагромадження капіталу та державних фінансів.
• 2. Рекомендації прихильників теорії пропозиції були реалізовані й одержали апробацію в заходах економічної політики деяких країн у першій половині 80-х pp. минулого століття, які зважилися на істотне зниження податкових ставок, скорочення соціальних програм, надання податкових пільг інвесторам, скорочення термінів амортизації устаткування. Практика підтвердила наявність залежностей, про які говорили прихильники теорії пропозиції, але близькість цих зв'язків залишалася предметом дискусій.