Теорія людського капіталу Теодора Шульца і Гері Беккера

Початок формування теорії людського капіталу припадає на 60-ті роки XX ст. Першовідкривачем терміна "людський капітал" вважається Т. Шульц – представник чиказької школи. Основні принципи своєї теорії він виклав у статтях "Формування капіталу освіти" (1960 р.) та "Інвестиції в людський капітал" (1961 р.). Паралельно з Т. Шульцем теорію людського капіталу розробляв Г. Беккер, який теж належить до чиказької школи. Першу його публікацію "Інвестиції в людський капітал" було надруковано в 1962 р., а трохи пізніше вийшла його фундаментальна праця "Людський капітал: теоретичний та емпіричний аналіз" (1964 р ). За праці у сфері людського капіталу Г. Беккеру в 1992 р., а Т. Шульцу – у 1979 р. присудили Нобелівську премію з економіки. Теоретико-методологічні дослідження людського капіталу як економічної категорії знаходимо в публікаціях багатьох науковців. Найчастіше під людським капіталом розуміють сукупність усіх продуктивних рис працівника (див. табл.).

Таблиця

Визначення поняття "людський капітал"

На Заході є немало відомих підручників з економіки, які містять окремі розділи на тему людського капіталу [1].

Концептуальні підходи до розуміння людського капіталу дістали відображення в наукових працях вітчизняних учених. Характеристику людського капіталу подано у працях В. Близнюка, Д. Богині, О. Грішнової, С. Дятлова, які розглядають людський капітал через якісні характеристики працівника, що ефективно використовуються з метою зростання продуктивності праці та відповідно впливають на зростання доходів власника [2].

Аналіз визначень людського капіталу дозволяє зробити наступні висновки.

По-перше, в одних акцент зроблено на самому факті володіння цим особливим видом нематеріального багатства, на його формуванні та витратах, які пов'язані з цим процесом, а також на результаті функціонування людського капіталу.

По-друге, в ряді визначень акцент зроблений на тому, що людський капітал є штучно відтворюваним ресурсом, підкреслюється необхідність цілеспрямованих зусиль для його створення. При цьому у багатьох визначеннях, особливо сучасного періоду, прямо не говориться про вартісну природу людського капіталу. Якщо раніше поняття людського капіталу розглядалося у вузькому значенні, то сьогодні більш популярним є широкий підхід: до складу людського капіталу включають широку сукупність особистих якостей, світоглядних установок, ціннісних орієнтацій, які можуть здійснювати побічний вплив на результати виробничої діяльності.

Теоретичним підгрунтям розвитку альтернативних концепцій людського капіталу, згідно з якими до цього поняття відносять не лише знання й уміння людини, а і її здатність до праці, психологічні особливості, суспільні та культурні якості, стала теорія І. Фішера.

Деякі автори включають до складу людського капіталу соціальний капітал, що втілений у відносинах між людьми. Слід зазначити, що Г. Беккер підтримував концепцію соціального капіталу, проте не змішував його з людським капіталом.

Аналогічно поступають і творці теорії соціального капіталу. Розрізнення людського та соціального капіталу закріплено у відомій методології Світового банку, в якій вони класифікуються як окремі елементи світового багатства, що втілені в сукупних людських ресурсах.

Наприкінці 80-х на початку 90-х років минулого століття відбувається активна розробка моделей економічного зростання з участю людського капіталу. Зокрема, виникли теорії ендогенного економічного зростання, в яких людський капітал займає ключову роль, так як його внесок у економічне зростання обумовлений не тільки вищою продуктивністю кваліфікованих і досвідчених працівників. Головне – він виступає джерелом нових ідей та інновацій, а також фактором їх сприйняття і розповсюдження [3].

Попри окремі дискусійні суперечності щодо змісту поняття "людський капітал" професор І. Радіонова виокремлює наступні загальновизнані положення [4]:

• – людський капітал є віддзеркаленням запасу знань, навичок, здатностей і мотивів працівників до продуктивної діяльності;
• – людський капітал може нагромаджуватися внаслідок інвестування в певні сфери; зокрема, до таких сфер належать фундаментальна освіта (навчання, що передує трудовій діяльності), система підвищення кваліфікації, медицина, виробнича інфраструктура в тій її частині, що забезпечує рух робочої сили, інформаційна інфраструктура, завдяки якій ринкові суб'єкти орієнтуються в цінах та доходах;
• – мотивом інвестування в людський капітал, як для уряду (держави), так і для окремих осіб, слугує очікувана віддача – додатковий доход або інші вигоди в майбутніх періодах;
• – серед інших вигод від нагромадження людського капіталу присутні такі зовнішні ефекти, як оволодіння новим знанням у процесі діяльності, швидке його поширення в усій економіці, створення сприятливих умов для приросту знань та їхнього застосування.

Сьогодні науковці особливий інтерес проявляють до проблеми виміру людського капіталу, так як будь-який із підходів, які для цього використовуються, не може врахувати всі важливі аспекти, а це призводить до неадекватних оцінок.

Примітки

• 1. Долан Э. Дж., Линдсей Д. Е. Рынок: макроэкономическая модель. – СПб: Печатный двор, 1992; Макконнелл К. Р. . Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. Т. 2. – М. : Республика, 1992; Эренберг Р. Дж., Смит Р. С. Современная экономика труда. Теория и государственная политика. – М. : Изд-во МГУ, 1996.
• 2. Близнюк В. В. Людський капітал і ринок праці / В. Близнюк // Економічна теорія. -2008. – №2. – С. 75 – 89; Грішнова О. А. Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки. – К. : Т-во "Знання", 2001; Дятлов С. А. Основы теории человеческого капитала. – Спб, 1999.
• 3. Соболева И. Парадоксы измерения человеческого капитала // Вопросы экономики. – 2009. –№9. – С. 51.
• 4. Радіонова І. Економічне зростання з участю людського капіталу // Економіка України. – 2009. – №1. – С. 19 -30.