Повна версія

Головна arrow Менеджмент arrow Діагностика в системі управління

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Діагностика структури капіталу й засади її оптимізації

Аналіз джерел формування капіталу підприємства здійснюється різноманітними методами. Одним із найбільш простих є визначення моделі фінансування активів. Цей метод засновується на визначенні джерел фінансування основних складових частин активів підприємства: 1) необоротних коштів; 2) системної частини оборотних активів; 3) варіюючої частини оборотних активів.

При цьому під системною частиною оборотних активів розуміють ту їх частину, наявність та якість якої впливає на ритмічність діяльності підприємства. З огляду на це до системної частини оборотних активів доцільно відносити оптимальний залишок грошових коштів, мінімально необхідні обсяги виробничих запасів та незавершеного виробництва, які виникають внаслідок технологічних особливостей діяльності підприємства, залишок готової продукції для забезпечення безперервного збуту, частину дебіторської заборгованості, яка виникає внаслідок особливостей збутової політики підприємства і є виправданою для забезпечення певного обсягу продажів, а також інші частки оборотних активів, необхідні для забезпечення безперервної та ритмічної діяльності. В свою чергу до варіюючої частини оборотних активів відноситься ті засоби, наявність яких не впливає на ритмічність діяльності. Тобто це уся решта оборотних коштів, не віднесена до системної частини.

Поряд з тим, джерела фінансування поділяють на: 1) власні; 2) довгострокові позикові; 3) короткострокові позикові.

У процесі діагностики виділяють чотири види моделей фінансування активів: консервативну, агресивну, ідеальну і компромісну. Схематичне зображення співвідношень активів і пасивів підприємства за різних моделей фінансування наведено у додатку Н.

Консервативній моделі притаманне переважання у структурі капіталу довгострокових пасивів, головним чином власного капіталу. За такої моделі увесь обсяг необоротних активів і переважна частина оборотних фінансуються за рахунок власних коштів й довгострокових позикових засобів. При консервативній політиці фінансування короткострокові зобов'язання формуються у мінімальних обсягах та практично не впливають на накопичення найважливішої частини активів. Така політика забезпечує максимальну фінансову стійкість підприємства, мінімізує фінансові ризики та ймовірність неплатоспроможності. Проте, нестача джерел фінансування при свідомій відмові від короткострокових позикових засобів часто знижує здатність господарюючих суб'єктів маневрувати ресурсами при мінливості оточуючого середовища й дестабілізує діяльність. Тому, незважаючи на переваги даної політики з точки зору захищеності підприємства, вона може призводити до зниження ефективності й інтенсивності господарської діяльності.

Натомість агресивна модель фінансування передбачає залучення якомога більшого обсягу короткострокового позикового капіталу. За такої моделі почасту не лише весь обсяг оборотних активів, а й частина необоротних фінансуються за рахунок короткострокових позик. Такий підхід у політиці фінансування є найбільш ризиковим, адже суб'єкт господарювання наражається на небезпеку втрати фінансової стійкості та неплатоспроможності. Проте, підприємства з даною моделлю фінансування, залучаючи значний обсяг позикових коштів за умови більш високої рентабельності активів порівняно із ставкою позикового відсотку, здатні генерувати вищу прибутковість.

Компромісний та ідеальний підходи є де в чому „серединними” між двома вищенаведеними. При цьому перший тяжіє до консервативної політики фінансування, а другий – до агресивної. За компромісної моделі необоротні активи зазвичай фінансуються за рахунок власного капіталу, системна частина оборотних активів – за рахунок довгострокових позик, а варіююча частина оборотних активів – короткострокових позикових засобів.

При застосуванні ідеальної моделі, як зазначалося, весь обсяг необоротних активів фінансується за рахунок довгострокових пасивів (власного і довгострокового позикового капіталів), а оборотні активи – відповідно за рахунок короткострокових позик. Кожна із наведених моделей має свої переваги й недоліки. Загалом для всіх суб'єктів господарювання виділити одну найбільш прийнятну модель фінансування не можливо і недоцільно. Вибір моделі та загальних принципів політики фінансування активів індивідуальні для кожного господарюючого суб'єкта й залежать від галузевої приналежності підприємства, кон'юнктури товарних та фінансового ринків й багатьох інших чинників.

Капітал підприємства, незалежно від джерела його формування, є тією чи іншою мірою оплачуваним. Тому у процесі фінансової діагностики важливе місце відводиться оцінюванні вартості капіталу.

Розмір оплати за користування кожним конкретним джерелом формування капіталу різниться. Основні методи і моделі її оцінювання у розрізі окремих видів капіталу наведено нижче (див. пункти 6.3 і 6.5 даної теми). При визначенні вартості капіталу спочатку здійснюють попередню по-елементну оцінку вартості залучення коштів із різних джерел (за рахунок використання нерозподіленого прибутку, емісії простих і привілейованих акцій, використання лізингу, залучення фінансових і товарних кредитів, емісії облігацій тощо) та порівнюють їх. Надалі узагальнюють оцінку й визначають середньозважену вартість капіталу підприємства.

Середньозважена вартість капіталу – це усереднена ціна по усіх джерелах фінансування, яка сплачується підприємством позикодавцям і власникам за використання залученого капіталу. Вона залежить від ціни залучення кожного джерела фінансування та структури капіталу. У найбільш спрощеному вигляді середньозважена вартість капіталу обчислюється за такою формулою:

(6.1)

де – вартість використання /-того виду джерела фінансування;

– питома вага /-того джерела фінансування у загальній сукупності пасивів.

Крім базового обрахунку середньозваженої вартості капіталу визначають граничну ефективність використання додаткового залучення капіталу. Для забезпечення ефективної діяльності підприємства у цілому необхідно щоб операційна діяльність забезпечувала рівень рентабельності активів, не нижчий від середньозваженої вартості капіталу, адже у протилежному випадку підприємство сплачуватиме за користування фінансовими ресурсами вищу ціну від суми генерованого ним прибутку. Капітал, що залучається підприємством, використовується для здійснення реальних і фінансових інвестицій, тому доходність інвестиційних проектів також має бути не нижчою від вартості капіталу, інакше їхня реалізація втрачає будь-який сенс.

 
<<   ЗМІСТ   >>