Діагностика інвестиційної діяльності та привабливості підприємства

Сутність інвестиційної діяльності, основні види інвестицій

Аналіз джерел формування капіталу підприємства, ринкової активності й частково фінансової стійкості спрямований на вивчення умов і результатів його фінансової діяльності. Аналіз майнового стану, оборотних і необоротних активів, ліквідності і платоспроможності, певною мірою оцінювання фінансової стійкості, прибутковості і рентабельності, ділової активності направлений на вивчення умов і результатів здійснення операційної діяльності. Третім, не менш важливим, видом діяльності підприємства є інвестиційна. Така діяльність відбувається шляхом здійснення інвестицій і виступає об'єктом спеціального фінансового аналізу.

Згідно чинного законодавства України інвестиції – це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

• 1. Кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери.
• 2. Рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності).
• 3. Майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності.
• 4. Сукупність технічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але незапатентованих ("ноу- хау").
• 5. Права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права та цінності.

Основними функціями інвестицій є отримання прибутку, збереження вартості капіталу та досягнення соціального ефекту. Проте, цілі, які досягаються підприємством у процесі реалізації інвестицій можуть бути найрізноманітнішими: оновлення виробництва, завоювання або збереження позицій на ринку, поліпшення умов господарювання, зниження ризиків і диверсифікація діяльності тощо. У зв'язку з цим виділяють розгалужену класифікацію інвестицій [20, 34, 35].

Так, в макроекономічному масштабі інвестиції залежно від джерела їх формування поділяються на валові і чисті. Валові інвестиції являють собою загальний обсяг засобів, що інвестуються в певному періоді та спрямовуються на нове будівництво, придбання засобів виробництва і на приріст товарно- матеріальних запасів. Чисті інвестиції представляють собою суму валових, зменшену на амортизаційні відрахування в певному періоді. По суті чисті інвестиції – це вкладення виключно на розширене відтворення виробничих фондів та оновлення виробничого апарату.

За спрямованістю дії інвестиції поділяють на:

• • початкові – зорієнтовані на започаткування якогось бізнесу (купівлю підприємства, запровадженням нового виду діяльності, інвестиційного проекту тощо);
• • інвестиції на розширення – вкладення, спрямовані на збільшення уже започаткованого бізнесу шляхом придбання додаткових виробничих потужностей, предметів праці тощо. В сукупності початкові вкладення та інвестиції на розширення складають так звані нетто-інвестиції;
• • реінвестиції – являють собою повторне вкладання вивільнених у результаті інвестиційної діяльності коштів та можуть спрямовуватися як на заміну спрацьованих і застарілих об'єктів новими, так і на інтенсифікацію виробничих процесів;
• • брутто-інвестиції – це сумарні вкладення, які формуються із нетто- та реінвестицій.

За характером участі інвестора в процесі інвестування виділяють прямі й непрямі інвестиції. За умови прямого інвестування інвестор сам обирає об'єкт вкладень та здійснює реалізацію інвестицій. Така діяльність вимагає досвіду, знань, а почасту й професійної підготовки, певних особистих якостей (наприклад, здатність до ризику) та підприємницьких здібностей, якими володіють далеко не всі інвестори. У сучасних умовах інвестори, які не бажають або не мають умов для реалізації прямих інвестицій, користуються послугами опосередкованих осіб (наприклад інвестиційних фондів і компаній, фінансових посередників тощо). В таких випадках здійснюється непряме інвестування.

За терміном інвестування виділяють короткотермінові (до 1 року), середньотермінові (від 1 до 3 років), довготермінові (понад 3 роки) та безтермінові (з невизначеним терміном вкладення) інвестиції.

За ώοумами власності інвестиції поділяються на:

• • приватні – інвестиції, які здійснюються громадянами, комерційними підприємствами, установами й організаціями недержавної форми власності, а також громадськими та релігійними організаціями;
• • державні – інвестиції, які здійснюються органами влади й управління державою за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів, позикових коштів, а також державними підприємствами й установами за рахунок власних і позичених засобів;
• • іноземні – вкладення інших держав (за рахунок державних коштів), іноземних юридичних і фізичних осіб, а також міжнародних фінансових організацій;
• • спільні – інвестиції, які здійснюються громадянами та юридичними особами різних країн.

За ступенем інвестиційного ризику, який супроводжує реалізацію інвестицій, вирізняють:

• • надійні вкладення, котрі характеризуються відсутністю реального ризику втрати очікуваного доходу або капіталу й цілковитою гарантією отримання прибутку. В практиці розвинених країн до надійних здебільшого відносять виключно вкладення у державні та муніципальні цінні папери, гарантами щодо повернення суми вкладень та виплати відсотків по яких є державні та місцеві органи влади;
• • низькоризикові – тобто вкладення, за якими ризик втрати капіталу й доходу нижчий середньоринкового;
• • середньоризикові – інвестиції, які характеризуються вкладенням капіталу в об'єкти, ризик за якими відповідає середньоринковому;
• • високоризикові – відповідно інвестиції з рівнем ризику, що перевищує середньоринковий. Іноді серед цієї категорії виокремлюють спекулятивні

інвестиції – вкладення капіталу в найбільш ризикові активи, за якими очікується отримання максимального доходу.

Залежно віл кількості цілей. які переслідує інвестор при реалізації вкладень, вирізняють одно- та багатоцільові інвестиції. Наприклад, інвестор купуючи облігації муніципальної позики почасту намагається лише отримати дохід. Натомість підприємство, вкладаючи кошти в оновлення основних засобів та заміну технології виробництва може, поряд з отриманням додаткового прибутку, намагатися розширити власний ринок збуту, зміцнити конкурентоспроможність, покращити свій імідж перед покупцями, покращити умови праці робітників тощо.

За формою очікуваного ефекту вирізняють інвестиції, спрямовані на отримання матеріального (прибуток, зростання капіталу тощо) та соціального ефекту (поліпшення умов життя й праці громадян, задоволення інших соціальних потреб).

Залежно від мотивів й завдань виділяють підприємницькі й позичкові інвестиції. Існують й інші, менш розповсюджені, класифікації інвестицій – за необхідною сумою вкладання капіталу (дрібні, середні й великі), за способом впливу інших можливих інвестицій на доходи від даного інвестиційного проекту (незалежні, альтернативні, компліментарні, вкладення на заміщення), за галузевою класифікацією (інвестиції виробничої сфери, торгівлі, транспорту, енергетики тощо), за ступенем обов'язковості здійснення (змушені й необов'язкові) тощо.

Проте, основним поділом інвестицій, який відображає особливості інвестиційного пронесу, є вирізнення фінансових та реальних інвестицій. Такий поділ є особливо важливим з точки зору фінансового аналізу, адже методи і принципи оцінок фінансових і реальних інвестицій різняться.

Фінансові інвестиції являють собою вкладення у придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів й інших фінансових інструментів. В свою чергу під реальними інвестиціями розуміють вкладення у реальні активи, які беруть участь у виробничому процесі. Реальні інвестиції поділяють на матеріальні (будинки, споруди, обладнання, запаси й інші основні та оборотні засоби) та нематеріальні (вкладення у науково-дослідні та дослідно- конструкторські розробки, ліцензії, ноу-хау, патенти, а також різноманітні права, технології, програмні продукти тощо).

Реалізація інвестицій здійснюється у процесі інвестиційної діяльності. Під інвестиційною діяльністю розуміють послідовну та цілеспрямовану діяльність всіх суб'єктів, спрямовану на розширення сфери суспільного виробництва та соціальної сфери з метою отримання матеріального доходу та соціального ефекту.

Об'єктом інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, у тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Суб'єкти інвестиційної діяльності – це особи, які прямо чи опосередковано беруть учать у здійсненні інвестиційної діяльності. До таких осіб відносяться громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Держава завжди виступає особливим суб'єктом інвестиційної діяльності, адже поряд із провадженням інвестиційної діяльності вона виконує функцію регулювання інвестиційних процесів. Суб'єкти поділяються на дві основні категорії: інвестори та учасники. Інвесторами є суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичених або залучених грошових, майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Учасниками є громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Складовою інвестиційної діяльності є інвестиційний процес – сукупність послідовних і взаємопов'язаних дій фізичного й інтелектуального характеру, спрямованих на реалізацію інвестицій та досягнення інвестиційних цілей.

У найбільш спрощеному вигляді інвестиційний процес являє собою ланцюжок руху матеріального продукту із перетворенням його вартості. На початковій стадії інвестиційні ресурси акумулюються інвестором із різних джерел та передаються користувачу. Надалі вони перетворюються у витрати користувача на здійснення інвестиційних проектів. У результаті реалізації проектів через виробництво й реалізацію продукції чи послуг відбувається повернення здійснених витрат та одержання прибутку. Інвестовані засоби повертаються інвестору збільшеними на суму дивідендів.

Проте, навіть за такою спрощеною схемою, стає зрозумілим, що інвестиційний процес надзвичайно ємне поняття. Крім того, у зв'язку із вагомими відмінностями щодо реального й фінансового інвестування, доцільно відокремлено розглядати процеси їх реалізації.

Процес реалізації реальних інвестицій відбувається за такими етапами:

• 1 етап – мотивація інвестиційної діяльності – в межах даного етапу вивчається необхідність та доцільність здійснення інвестицій, загальні умови їх реалізації, приймається попереднє рішення щодо проекту;
• 2 етап – вивчення ймовірних варіантів інвестування – попередньо оцінюються витрати на реалізацію проекту, вивчаються альтернативні варіанти технічних, технологічних, фінансових, правових й інших рішень;
• 3 етап – обґрунтування доцільності інвестицій – аналізуються можливі інвестиційні ризики, обраховується життєвий цикл проекту, визначаються розміри очікуваних доходів й ефективність реалізації проекту. За результатами даного етапу приймається остаточне рішення про реалізацію проекту;
• 4 етап – проектування – включає вивчення й узагальнення технічних, технологічних, економічних та інших характеристик майбутнього проекту, підготовку проектної документації, креслень, специфікацій, моделей тощо, а також бізнес-плану інвестиційного проекту. На даному етапі можуть здійснюватися попередні домовленості із постачальниками, підрядниками, будівельними фірмами тощо;
• 5 етап – фінансування – передбачає залучення інвестицій на реалізацію проекту. Залежно від видів інвестиційних ресурсів та джерел їх фінансування даний етап може супроводжуватися емісією цінних паперів, укладанням кредитних угод, мобілізацією внутрішніх ресурсів тощо;
• 6 етап – освоєння інвестицій – передбачає здійснення комплексу будівельно-монтажних робіт, придбання техніки, технологій й інших основних засобів та нематеріальних активів;
• 7 етап – підготовка до виробництва продукції (послуг) – включає придбання сировини, матеріалів, залучення трудових ресурсів, а також проведення передвиробничого маркетингу й попередніх рекламних акцій;
• 8 етап – здача об'єкту в експлуатацію – проводиться інспекція об'єкту будівництва, а також весь комплекс пусконалагоджувальних робіт. Результатом цього етапу є введення об'єкту в експлуатацію. З даного етапу починається процес виробництва і реалізації продукції (послуг), а також поступове повернення вкладених засобів й отримання прибутку.

Щодо фінансового інвестування. то зазвичай виділяють такі етапи інвестиційного процесу:

• 1 етап – вибір інвестиційної політики – включає: визначення цілей інвестора та обсягу коштів, що інвестуються, з врахуванням доходності та ризику. Проводиться підбір потенційних видів фінансових активів для включення в інвестиційний портфель;
• 2 етап – аналіз ринку цінних паперів – включає: технічний аналіз (вивчення кон'юнктури курсів цінних паперів на ринку з метою прогнозування курсів цінних паперів конкретних фірм); фундаментальний аналіз (оцінка ставки дисконтування та прогноз величини дивідендів за окремою акцією тощо). В межах цього етапу виявляються невірно оцінені цінні папери;
• 3 етап – створення портфеля цінних паперів – передбачає визначення конкретних активів для вкладення коштів і пропорцій розподілу капіталу, що інвестується між активами;
• 4 етап – перегляд портфеля цінних паперів – являє собою періодичне повторення перших трьох етапів;
• 5 етап – оцінка ефективності портфеля цінних паперів – передбачає періодичну оцінку отриманої доходності і показників ризику [46].

Реалізація як реальних, так і фінансових інвестиції пов'язана підвищеними ризиками, оскільки вони передбачають витрату грошових коштів чи інших ресурсів під час здійснення вкладень, а отримання доходу чи досягнення інших результатів – лише у майбутньому. З цих причин інвестиційна діяльність є об'єктом спеціального поглибленого аналізу.