Повна версія

Головна arrow Менеджмент arrow Діагностика в системі управління

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Підходи до оцінювання кредитоспроможності

У світовій практиці сучасні підходи до методології аналізу кредитоспроможності позичальників у комерційних банках базуються на комплексному застосуванні кількісних і якісних показників й поділяється на:

  • • класифікаційні (статистичні методи оцінки), до котрих належать бальні системи оцінки (рейтингові методики, які переважним чином і застосовуються нині в Україні);
  • • моделі прогнозування банкрутства (що базуються на MDA – Multiple Discniminate Analysis – множинному дискримінантному аналізі);
  • • моделі комплексного аналізу (на основі „напівемпіричних” методологій, тобто, які базуються на експертних оцінках аналізу економічної доцільності надання кредиту: „правила шести Сі”, CAMPARI, PARTS, PARSER та інші).

Банки як кредитори, з однієї сторони, зацікавлені у здійсненні оцінювання фінансового стану позичальників та визначення їхньої кредитоспроможності, адже це дає можливість поліпшити ефективність управління кредитними ризиками. З іншої сторони, оцінка кредитоспроможності є, як зазначалося, обов'язковою умовою провадження кредитної діяльності, яка регулюється Національним банком України. Адже залежно від класу кредитоспроможності позичальників банки формують спеціальний резерв коштів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями. Результати оцінювання кредитоспроможності позичальників є обов'язковим елементом кредитної справи і мають зберігатися в банку відповідно до строків зберігання документів з кредитування, встановлених законодавством України, особливо щодо великих кредитів та кредитів пов'язаним з банком особам (інсайдерам).

Національним банком України встановлено лише загальні засади оцінки кредитоспроможності позичальників та визначено ряд обов'язкових показників оцінки. До таких показників належать (назви показників тут наведено згідно з положенням Національного банку України [2]):

Показники платоспроможності:

  • 1) коефіцієнт миттєвої ліквідності (КЛ1). У небанківських методиках вказаний показник зазвичай носить назву коефіцієнта абсолютної ліквідності, порядок його обчислення наведено у табл. 8.6. Показник відображає швидкість погашення короткострокових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів. За нормативами Національного банку України його оптимальне значення не повинно бути меншим від 0,2;
  • 2) коефіцієнт поточної ліквідності (КЛ2). У небанківських методиках – це коефіцієнт швидкої платоспроможності (див. табл. 8.6), який показує можливість погашення короткострокових зобов'язань у встановлені строки. Оптимальне нормативне значення – не менше ніж 0,5;
  • 3) коефіцієнт загальної ліквідності (КН) (коефіцієнт покриття (табл. 8.6)). Оцінює обсяг короткострокових зобов'язань і розрахунків, які можна погасити

за рахунок усіх ліквідних активів, оптимальне нормативне значення – не менше ніж 2,0.

Показники фінансової стійкості:

  • 4) коефіцієнт маневреності власних коштів (КМ) (коефіцієнт маневреності власного капіталу (табл. 8.6)), відображає ступінь мобільності використання власних коштів і має становити не менше ніж 0,5;
  • 5) коефіцієнт незалежності (КН) (коефіцієнт співвідношення позикового і власного капіталу (табл. 7.1)), показує ступінь фінансового ризику і має становити не більше ніж 1,0.

Показники рентабельності:

  • 6) рентабельність активів (див. табл. 9.3), показує віддачу сукупного капіталу позичальника, не нормується, а оцінюється ситуаційно залежно від поточної ситуації на ринку й специфіки роботи позичальника;
  • 7) рентабельність продажу (рентабельність продажу по чистому прибутку – див табл. 9.1), показує ефективність діяльності позичальника, як і попередній показник не нормується, а оцінюється ситуаційно.

Показник аналізу грошових потоків:

8) співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника до суми основного боргу за кредитною операцією та відсотками за нею – специфічний показник, який зазвичай визначається тільки банками при оцінюванні кредитоспроможності позичальника. Показник відображає здатність позичальника до обслуговування боргу, можливість повернути основну суму кредиту та виплатити відсотки за ним. Оптимальне нормативне значення показника має становити не менше ніж 1,5. Інформаційною основною для його обчислення слугують дані про рух грошових коштів на рахунках позичальника у банку та сума і відсотки по очікуваній кредитній угоді. Обчислюється за формулою:

(12.1)

де – середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом трьох останніх місяців (за винятком кредитних коштів);

– кількість місяців дії кредитної угоди;

– щомісячні умовно-постійні зобов'язання позичальника (адміністративно-господарські витрати тощо);

– податкові платежі та сума інших зобов'язань перед кредиторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника упродовж дії кредитної угоди;

– сума кредиту та відсотки за ним (за кредитами в іноземній валюті ця сума приймається до розрахунку з урахуванням зміни валютного курсу порівняно з датою укладання угоди).

Кожен банк, формуючи власну методику оцінювання кредитоспроможності, може встановлювати інші додаткові показники аналізу. Кількість і види таких показників Національним банком не регламентуються. Зазвичай це найбільш розповсюджені коефіцієнти й індикатори оцінювання фінансово-економічного стану, суб'єктивні критерії аналізу, а також специфічні показники.

Такі найбільш розповсюджені показники, які використовуються при оцінюванні кредитоспроможності позичальників комерційними банками, розглядалися у попередніх темах даного навчального посібника. А особливості суб'єктивних показників наведено у розділі 12.4 даної теми.

Серед специфічних показників, які не вживаються при звичайній діагностиці та використовуються виключно при оцінюванні кредитоспроможності, а тому й не висвітлені вище у навчальному посібнику, найбільш уживаним є рівень забезпечення кредиту. Він відображає співвідношення вартості предмету застави та заборгованості за кредитною угодою, визначається у відсотках і обчислюється за формулою:

(12.2)

де – оціночна вартість /-того виду забезпечення;

– вид забезпечення;

– сума кредиту та відсотки за ним.

Зазвичай у практиці кредитування розвинених країн оптимальне значення показника забезпечення кредиту приймається на рівні 120. Тобто сукупна вартість предметів застави у такому разі складає 120% від вартості кредиту і процентів за ним. В Україні у зв'язку з кризою платежів та нестачею коштів банківської системи норматив покриття заборгованості за кредитними угодами було збільшено. Оцінювання показника відбувається не лише виходячи із його значення, а й залежно від виду предметів застави.

Як зазначалося, конкретні методичні правила й підходи встановлюються комерційними банками самостійно. Банки мають право самостійно визначати додаткові грунтовні й технічно виважені критерії оцінки фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків та належного контролю за ними. Банки зобов'язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку). Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку), яка розроблена банком, є невід'ємним додатком до внутрішньобанківського положення банку про кредитування. Якщо банк здійснює довгострокове кредитування інвестиційних проектів, то внутрішні положення банку повинні також містити правила щодо порядку видачі такого кредиту, методики оцінки інвестиційного проекту, методики аналізу бізнес- плану реалізації інвестиційного проекту та його самоокупності, порядку проведення обстеження позичальника, методики оцінки його інвестиційної кредитоспроможності, визначення схем кредитування інвестиційних проектів і регламенту підготовки й прийняття рішень про надання інвестиційного кредиту. Ці документи повинні подаватися на вимогу вповноважених працівників Національного банку України для перевірки достовірності оцінки фінансового стану позичальників, правильності їх класифікації та достатності сформованих резервів під кредитні ризики. Відсутність чи неподання цих документів для ознайомлення уповноваженим працівникам Національного банку України вважається підставою для негативних висновків щодо якості активів та управління банку.

Оцінка стану позичальника виконують по таких етапах:

  • 1-й етап – обчислюють значення основних (об'єктивних) показників, які характеризують фінансовий стан позичальника. Оцінка стану позичальника здійснюється на підставі даних офіційної звітності позичальника (бухгалтерський "Баланс" підприємства (форма №1), "Звіт про фінансові результати діяльності" (форма №2), руху грошових коштів на його рахунках та інформації з пакета документів, що надає позичальник для отримання кредиту;
  • 2-й етап – об'єктивні показники оцінюють у балах (або інших співставних величинах) та узагальнюють у одному комплексному показнику;
  • 3-й етап – оцінюють показники суб'єктивного характеру та на їх підставі визначають коригуючий коефіцієнт;
  • 4-й етап – суму балів по об'єктивних оцінках коригують (перемножують) на коригуючий показник та визначають загальну суму балів чи узагальнений показник оцінки кредитоспроможності. За значенням цього показника встановлюють рейтинговий клас кредитоспроможності позичальника.
 
<<   ЗМІСТ   >>