Теоретико-методологічні основи формування та прийняття управлінських рішень в системі ангстремменеджменту авіапідприємств

Сутність і класифікація управлінських рішень та умови їх прийняття на підприємствах

Економічна наука поступово розширює, предметно ідентифікує рівні аналізу теорії та практики економічного життя суспільства.

Сутність управлінського рішення проявляється в людській діяльності, ролі та місці рішення в процесі управління. Формування, прийняття та реалізація управлінських рішень представляють собою інтегративний процес людської діяльності, послідовну зміну його станів при виконанні особами, що приймають рішення, і їх апаратом управління функціональних обов'язків.

У літературі наводяться різні визначення даного поняття залежно від того, з якої точки зору автор розглядає тему.

Рішення – це результат розумової діяльності людини, що приводить до якого-небудь висновку і необхідним діям. [273]

Рішення – це свідомий вибір того, як діяти у конкретних умовах [291].

Рішення – це частина повсякденного життя. Деякі з них мають приватний характер та приймаються рефлекторно. Іноді витрачається непропорційно багато часу та уваги для прийняття рішення [311].

Рішення як процес характеризується тим, що він, протікаючи у часі, здійснюється в кілька етапів (підготовка, прийняття і реалізація). Другий етап – прийняття рішення – можна розглядати як акт вибору, який здійснюється індивідом або групою осіб за певними правилами. Рішення як результат вибору є припис до дії (план роботи, варіанти проекту тощо).

Таблиця 1.1

Визначення понять "рішення", "управлінське рішення"

Управлінське рішення – це творчий процес, у якому певним чином поєднуються математичний підхід, логіка, психологія, емоції, воля, мотивація, інтереси та функціональні обов'язки керівника того чи іншого рангу [88].

Управлінське рішення (УР) – це результат системної діяльності людей і продукт когнітивної (опосередкованої пізнавальними факторами), емоційної, вольової, мотиваційної природи – синтезу психічних процесів, що мають вихідну регулятивну спрямованість [105].

Найважливіша риса керівника – це здатність вирішувати проблеми – приймати ефективні рішення. Без прийняття рішень неможливо здійснювати управління підприємством, бо рішення є основою цього процесу [323].

Прийняття рішень – процес вибору напрямку дій з двох або більше альтернатив. Якщо вибір зроблено – рішення прийнято. Від прийняття рішення неможливо ухилитись, адже само по собі ухилення від прийняття рішення є також прийняттям рішення [314].

В управлінні прийняття рішень більш систематизований процес ніж у приватному житті. Приватний вибір перш за все впливає на особисте життя, а менеджери, обираючи напрям дій не тільки для себе, але і для підприємства, сильно впливають на життя багатьох людей. Деякі управлінські рішення можуть навіть змінити хід історії.

Управлінські рішення пов'язані з виконанням управлінських функцій, в тому числі з плануванням, організацією, координацією та контролем будь- яких процесів. Ці рішення реалізуються у формі розпорядження, ділової бесіди, інструкції тощо. Проте, не всяке рішення, розроблене й реалізоване керівником, є управлінським.

Рішення називається управлінським, якщо воно розробляється та реалізується для соціальної системи й спрямоване на [113, 114]:

• • стратегічне планування;
• • керування управлінською діяльністю;
• • управління людськими ресурсами (продуктивність, активізація знань, умінь, навичок тощо);
• • управління виробничою та обслуговуючою діяльністю;
• • формування системи управління підприємством (методологія, механізм тощо);
• • управлінське консультування;
• • управління внутрішніми та зовнішніми комунікаціями.

На думку автора, управлінське рішення – це відповідальність за кінцевий успіх на основі творчої та вольової дії суб'єкта; відповідальність за ефективність управління діяльністю за умови знання об'єктивних законів функціонування керованої системи та аналізу інформації про її функціонування; відповідальність за вибір альтернативи з урахуванням можливостей та способів діяльності колективу, що веде до вирішення проблеми або до досягнення поставленої мети.

Управлінське рішення (авторське) – це відповідальність за успішність, ефективність та результативність вирішення проблеми.

Термін "управлінське рішення" бажано вживати в двох основних значеннях: як процес і як явище. Як процес УР – це пошук, групування й аналіз необхідної інформації, розроблення, затвердження та реалізація УР. Як явище – це план заходів, постанова, усне або письмове розпорядження тощо.

У процесі вивчення сутності рішень, у т.ч. управлінських, автором виділено п'ять складових цього поняття.

• 1. Економічна сутність УР виявляється в тому, що на підготовку і реалізацію будь-якого УР прораховано фінансові, матеріальні та інші витрати. Кожне УР має реальну вартість. Реалізація ефективного УР приносить підприємству прямий або непрямий дохід, а помилкове рішення – збитки.
• 2. Організаційна сутність УР полягає в тому, що до цієї роботи залучається персонал підприємства. Для ефективної роботи формується працездатний колектив, розробляються інструкції та положення, доводяться до підлеглих їх повноваження, права, обов'язки та відповідальність, налагоджується система контролю, виділяються необхідні ресурси, в тому числі інформаційні, забезпечується виробничий процес необхідною технікою та технологією, координується вся робота [101].
• 3. Соціальна сутність УР закладається до механізму управління персоналом, що включає важелі впливу на людину для узгодження її діяльності в колективі. До цих важелів належать потреби та інтереси людини, мотиви і стимули, установки й цінності [113].
• 4. Правова сутність УР полягає в точному дотриманні законодавчих актів та її міжнародних зобов'язань, статутних та інших документів підприємства.
• 5. Технологічна сутність УР передбачає можливість забезпечення персоналу необхідними технічними, інформаційними засобами і ресурсами для підготовки та реалізації УР [112].

Таким чином, на думку автора, управлінське рішення – це відповідальність за успіх підприємства у результаті аналізу, прогнозування, оптимізації, економічного обґрунтування та вибору альтернативи з безлічі варіантів досягнення конкретної мети.

Таблиця 1.2

Рішення, типові для основних функцій управління

Примітка: систематизовано автором на основі [110, 237, 313]

Деякі рішення суб'єкт керування приймає швидко, на основі наявного досвіду, інші – після ретельної математичної переробки й обґрунтування. У таких умовах упорядкування та класифікація управлінських рішень стає нагально необхідною [92, 104, 106, 111, 112].

Рішення можна класифікувати у такий спосіб:

• • за терміном дії – оперативні (прийняті рішення реалізуються годинами, цілодобово, тижнями), стратегічні (реалізовані протягом декількох років" відповідно до прийнятого стратегічного плану) і тактичні (реалізуються протягом року);
• • за ступенем вимірності кожної координати цінності:
• • за розміром цінності, тобто числом різних координат, які необхідно враховувати при рішенні;
• • за ступенем невизначеності (повноти інформації) – рішення, прийняті в умовах визначеності, в умовах ризику (можливішої визначеності) і в умовах невизначеності;
• • за ступенем унікальності – рутинні, нетворчі й унікальні (творчі);
• • за кількістю учасників – індивідуальні та колективні (групові);
• • за типом застосовуваних критеріїв і часу (швидкості) вирішення завдань;
• • автоматичні рішення (прийнятті миттєво: питання-відповідь);
• • бліц-рішення (прийняті протягом декількох хвилин);
• • експрес-рішення – приймаються протягом декількох годин;
• • лонгіровані рішення – формування рішень протягом тижнів і місяців [83, 133, 143].

Фатхутдінов Р.А. пропонує класифікувати управлінські рішення за такими ознаками:

• • стадія життєвого циклу товару (маркетинг, НДР);
• • підсистема системи менеджменту (цільова, функціональна);
• • сфера дії (технічні, економічні, політичні);
• • мета (комерційні, некомерційні);
• • ранг управління (верхній, середній, нижній);
• • масштабність (комплексні, приватні);
• • організація вироблення (особисті та колективні, індивідуальне та групове);
• • тривалість дії (стратегічні, тактичні, оперативні);
• • об'єкт впливу (зовнішні і внутрішні);
• • методи формалізації (текстові, графічні, математичні);
• • повторюваність (разові і повторювані);
• • форми відображення (план, програма, наказ, вказівка);
• • складність (стандартні і нестандартні);
• • спосіб передачі (вербальні, письмові, електронні).

Для обґрунтування і вибору рішень необхідно розкрити типи застосовуваних критеріїв.

Метод проб та помилок – процедура не дуже гнучка, але має такі незаперечні переваги як простота та сильне стимулювання творчого рішення. У даний час швидкодіючі комп'ютери дозволяють оперативно використовувати цей метод.

Більш точними, звичайно, є математичні методи (у т.ч. нормативний та евристичний), методи експертної оцінки та метод системного аналізу, що будуть розглянуті нижче.

Особливе значення в процесі вибору рішення мають різні етичні системи, що одержали в даний час визнання багатьма авторитетами в галузі менеджменту. Під етикою в даному контексті розуміється частина філософії, що досліджує норми поведінки людини в процесі ухвалення управлінських рішень [113, 114, 307].

На думку автора, вкрай невірно розглядати критерії формування та прийняття рішення як альтернативи. Неправильно також думати, що будь-яке рішення можна втиснути в межі однієї класифікації, де вже буде зазначений найкращий метод вибору.

Мудрість у прийнятті вірних рішень полягає в обліку всіх складових та категорій, не стільки альтернативних, скільки при правильному застосуванні таких, що доповнюють інші.

Слід зазначити, що в процесі формування рішення можуть ставитися два завдання: вибір одного з альтернативних засобів для заданих цілей чи вибір однієї з альтернативних цілей, тому даний аспект буде розглянутий більш докладно трохи нижче.

У кожного менеджера будь-якого підприємства щодня виникає безліч проблем. Ці проблеми можуть бути великими або малими; такими, що можна вирішити й такими, що не піддаються вирішенню; що несуть загрозу функціонуванню підприємства або досить безпечні. Управлінські проблеми виникають внаслідок небажаних явищ всередині або зовні підприємства, що впливають на результати діяльності. До основних причин виникнення управлінських проблем в діяльності підприємства можна віднести [89, 103]:

• – неправильно вибрані цілі підприємства, а також способи та терміни їх досягнення;
• – неправильні принципи та методи діяльності персоналу підприємства;
• – помилкова оцінка можливостей підприємства та його співробітників;
• – цілеспрямоване порушення в технології, фінансах, забезпеченні, збуті

тощо;

• – зміни в політиці та економіці держави;
• – форс-мажорні обставини – природні катаклізми, стихійні лиха (пожежа, повінь тощо).

По-перше, всі рішення можна розділити на дві групи за метою їх вирішення: організаційні та персональні.

Організаційні рішення – це рішення, що приймаються менеджером у межах формальних меж його офіційної влади та авторитету. Ціль організаційного рішення – забезпечити досягнення поставлених перед підприємством завдань [102].

Рис. 1.1. Класифікація управлінських рішень [109, 111]

Персональні рішення – це рішення, що приймаються менеджером як приватною особою, у власних інтересах [89].

По-друге, всі організаційні рішення можна розділити за характером управлінської ситуації на запрограмовані та незапрограмовані.

Запрограмовані рішення – це рішення, що спрямовані на вирішення питань, викликаних часто повторюваними, так званими стандартними ситуаціями; ґрунтуються на встановленні політики, правил та порядку. Тобто є певна послідовність кроків або дій, подібних до тих, що приймаються при вирішенні математичних рівнянь [105].

Методи, що використовуються при прийнятті таких рішень заздалегідь є відомими. Запрограмовані рішення заощаджують час на розроблення нових процедур ліквідації негативної ситуації, знижують ймовірність помилки в прийнятті рішення та підвищують ефективність управління.

Незапрограмовані рішення – це рішення, що не обмежуються політикою, правилами та процедурами. Вони необхідні в ситуаціях, що є новими, внутрішньо неструктурованими або пов'язаними з невідомими факторами [329].

Для таких ситуацій існують методи вирішення задач з безліччю різних варіантів, кожен з яких, у свою чергу, залежить від мінливих чинників. Незапрограмовані рішення складно готувати, оскільки щоразу доводиться розробляти нові процедури або використовувати нестандартні методи. Ефективність цих рішень багато в чому залежить від мистецтва управління, яким володіє менеджер.

По-третє, всі рішення можна розділити на декілька видів, за такими ознаками [93 ]:

• а) залежно від діапазону процесу прийняття рішень: операційні – приймаються на середньому або нижньому рівні управління та є частиною короткотермінових планів; стратегічні – пов'язані з виникненням складних проблем та змін в оточуючому середовищі й приймаються на вищому рівні управління;
• б) залежно від терміну в процесі прийняття рішень: дослідницькі – рішення, що приймаються в умовах достатньої кількості часу (вибір зумовлений знаннями та набутим досвідом, наприклад, маркетингові дослідження); інтуїтивні – спонтанні рішення, що приймаються як відповідь на конкретну загрозу (вибір робиться на основі відчуття, що він правильний);
• в) залежно від терміну виконання рішення: довгострокові, середньострокові, короткострокові.
• г) залежно від ступеню передбачуваності: рішення з вибору можливостей – приймаються менеджером, який шукає шляхи підвищення підприємством прибутку; проблемно-вирішуючі рішення – приймаються у відповідь на конкретні проблеми (наприклад, на аварію);
• д) залежно від об'єкту, стосовно якого приймається рішення: кадрові, технологічні, технічні, економічні, господарські, соціальні [101, 102, 112].

Таким чином, автором систематизовано класифікацію управлінських рішень у табл. 1.3.

Таблиця 1.3

Види управлінських рішень

Примітка: систематизовано автором на основі [76, 83, 93, 100, 106]

Класифікація управлінських рішень необхідна для визначення загальних та конкретноспецифічних підходів до їх формування, реалізації та оцінювання, що дозволяє підвищити їх якість, ефективність і послідовність. Рішення можна класифікувати, керуючись різними класифікаційними ознаками. Основні питання, що виникають в процесі прийняття рішення (джерело виникнення проблеми: хто, як, яке, в яких умовах, для кого приймає рішення; форма подання та передачі рішення; його наслідки) зумовлюють основні класифікаційні ознаки управлінських рішень.

Класифікацій управлінських рішень багато і необхідно вміло обирати ту, що підходить до даної конкретної управлінської проблеми.

Як альтернативний варіант вищевикладеній авторській класифікації оформлено (систематизовано у) ще одній табл. 1.4.

Таблиця 1.4

Класифікація управлінських рішень

Примітка: систематизовано автором на основі [77, 83, 93, 103, 109]

Багатогранність і складність виробничих, соціальних й інших факторів зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства вимагають адекватних дій з боку органів управління підприємством. Саме тому у цих умовах управлінські рішення зовсім різні за формою, спрямованістю, глибиною та часом розробки, прийняттям та реалізацією. Однак, окрім визначення та класифікації рішень, потрібно враховувати чинники, що впливають на формування та прийняття управлінських рішень на підприємствах, чому присвячений наступний параграф монографії.