Повна версія

Головна arrow Філософія arrow Історія філософії: проблема людини та її меж

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Класична антична філософія (зріла класика)

Сократ: "пізнай самого себе"

Сократ (біля 470–399 pp. до н. е.) є одним із найбільш відомих давньогрецьких філософів. Він починає епоху зрілої класики античної філософії. Сократ не лишив після себе жодного написаного філософського твору. Ми знаємо про нього з висловлювань сучасників і насамперед – із діалогів Платона, у яких Сократ виступає одним із головних персонажів.

Що ж було в особистості Сократа такого, що, навіть не записуючи своєї філософії, він зміг так уплинути на сучасників і нащадків?

Перед тим, як відповісти на це запитання, роздивимося те середовище, у якому Сократ розвивався як мислитель. У період життя Сократа поряд із розширенням вчення елеатів відбувається розквіт філософії софістів. Слово "софіст" спочатку означало в грецькій культурі мудреця, в епоху ж Сократа так стали називати платних учителів логіки дискусій і красномовства. Кредо софістів висловив їхній глава Протагор (біля 450–410 pp. до н. е.), заявивши: "Людина є міра всіх речей".

Пізнання істини світу для софістів можливе тільки через органи чуттів, самоочевидність ними даного є вищою достовірністю. Звідси випливає визнання всякої істини відносною і заперечення можливості пізнання всього того, що лежить за межами органів чуттів. Звертаючись лише до відчуттів і логіки "здорового глузду", Протагор говорить: "Про богів я не можу стверджувати ні що вони є, ні що їх немає".

Все це приводить Протагора й інших софістів у трактуванні світу і людини до релятивізму, який, на відміну від гераклітівського, багато в чому є порожнім і деструктивним.

Зосередження софістами уваги безпосередньо на людині мало величезний вплив на Сократа. Проте він не міг прийняти відчуття за вищу реальність світу і слідом за Парменідом і Анаксагором звертається до розуму. Саме Розум (нус) править світом і лежить в основі всіх окремих явищ, що ми сприймаємо чуттями.

При цьому Сократ говорить не тільки про розум узагалі, а й про розум кожної людини. Він з'єднує загально-онтологічні проблеми з проблемами моральними, проблемами людського Я. "Пізнай самого себе" – цей заклик на стіні храму Аполлона в Дельфах уразив Сократа ще в юності і став головним принципом його філософії.

Сократ філософує в діалогічній формі, послідовно задаючи співрозмовнику питання, які приводять останнього до протиріччя із самим собою, і лише тоді висловлює власну позицію. У питально-відповідній формі виявляється знаменита сократівська іронія. Це іронія над співрозмовником і над самим собою, що спонукає до самопізнання і саморозвитку. Сократівська іронія знайшла своє вираження в афоризмі: "Я знаю те, що нічого не знаю".

Дуже важливим для розвитку філософії став розгляд істини як поняття. Причому поняття трактується Сократом не тільки як пізнання, а й як буття. Платон так подає міркування Сократа про прекрасне в окремій речі і прекрасне в понятті, прекрасне взагалі: "Якщо мені говорять, що така-то річ прекрасна або яскравим своїм кольором, або обрисами, або ще чим-небудь у такому ж роді, я відкидаю всі ці пояснення, вони тільки збивають мене з толку. Просто..., може навіть занадто безхитрісно, я тримаюся єдиного пояснення: ніщо інше не робить річ прекрасною, крім присутності прекрасного самого по собі або спільності з ним..."[1]

На думку Сократа, справжньою мудрістю володіють лише боги, людина може тільки прагнути до неї, любити її, завжди наповнюючись лише частковою мудрістю. При цьому, говорячи про богів як носіїв мудрості, Сократ раціоналізує їх. Останнє суперечило традиційним уявленням про богів і обумовило трагічне завершення життя Сократа. Він був обвинувачений мешканцями свого рідного міста Афіни у тому, що не визнає богів, яких визнає місто, вводить нові божества і тим самим розбещує юнацтво. Сократ був засуджений до страти, і, маючи можливість утекти з міста, відмовився від цього і випив у в'язниці келих з отрутою.

Як бачимо, у філософії Сократа трагічно і піднесено з'єдналися вчення і життя, світорозуміння та світоставлення. Сократ жив так само, як і мислив, і в цьому таємниця чарівності його особистості, що і сьогодні впливає на багатьох західних філософів...

  • [1] Платон. Федон // Собр. соч.: В 4 т. М., 1993. – Т. 2. – С. 59.
 
<<   ЗМІСТ   >>