Повна версія

Головна arrow Філософія arrow Історія філософії: проблема людини та її меж

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Лекція 6. Філософія Нового Часу: гносеологізація людської сутності

  • 1. Загальна характеристика філософії Нового Часу: явище гносеологізму.
  • 2. Протистояння раціоналізму та емпіризму.
  • 3. Три версії вчення про субстанцію: монізм, дуалізм, плюралізм.
  • 4. Виклик гносеологізму: філософська есеїстика і філософське мистецтво Нового Часу.
  • 5. Завершення Нового Часу: епоха просвітництва.

Попереднє зауваження

Антитеза людини-творця і людини-віруючої, що виникла в культурі Відродження, вирішується в XVII ст. в образі людини, яка пізнає. Так відкривається філософія Нового Часу. Культ пізнання охоплює всю Європу – і романський, і германський світи. Причому пізнання трактується насамперед як теоретичне пізнання – раціональне пізнання, що послуговується логікою та грунтується на експерименті.

Проте розв'язання суперечності віри і творчості в теоретичному пізнанні може бути лише відносним. Видаючи себе за абсолютне, воно спрощує розуміння людської сутності. Новий Час гносеологізу є людську сутність – зводить її до пізнання. Спробуємо побачити це.

Загальна характеристика філософії Нового Часу: явище гносеологізму

Філософська проблематика Нового Часу

XVII ст. – епоха великих географічних відкриттів і буржуазних революцій – звела на престол нову царицю – Науку. З часів Ньютона віра в її всемогутність починає набувати рис нової магії. Еталоном епохи стала найбільш строга і досконала наука – математика: було заявлено, що наука досягає досконалості лише тоді, коли їй вдається скористатися математикою. Не випадково і свої філософські системи мислителі намагаються будувати на зразок геометрії.

Але що прокладає дорогу до істини? Звісно, досягти її неможливо, не маючи бездоганного методу. У філософії Нового Часу проблема методу стає основною. Що найплідніше: йти від часткового до загального (індукція) чи, навпаки, від загального до часткового (дедукція)? Що є критерієм істинності – експеримент чи внутрішньо необхідна логіка? На що потрібно спиратися, пізнаючи світ: на розум чи на відчуття? Залежить розум від чуттєвих сприйняттів чи, навпаки – сприйняття визначається розумом? Так визріває характерна для всієї епохи суперечка емпіризму і раціоналізму.

І нарешті, які перспективи пізнавального тиску людини: чи піддається світ цілком і остаточно нашим пізнавальним зусиллям? Що ліпше: скептицизм чи пізнавальний оптимізм? Головним же серед пізнавальних питань є, безперечно, питання про субстанцію (тобто про першооснову і першопричину всього існуючого): єдина вона чи подвійна, або ж існує багато субстанцій? Відповідно до того чи іншого розв'язання цього питання у філософії Нового Часу склалися три принципові позиції: монізм (Спіноза), дуалізм (Декарт) і плюралізм (Лейбніц).

Який же узагальнений портрет тієї епохи? XVII ст. супроводжувалося підйомом почуття особистості, зростанням ініціативи і поглибленням індивідуалізму. Уже в епоху Відродження Джованні Піко делла Мірандолла заявив, що Бог дозволив людині безмежно виявляти свою ініціативу, відпливати в далекі мандрівки і стати тим, ким вона хоче бути. Людина Нового Часу підхопила побажання епохи Відродження, але все ж таки опинилася на роздоріжжі: як розв'язати протиріччя, яке полягає в тому, що, з одного боку, людина вільна і рівна з Богом, а з іншого – вона лише маленька ланка у величному механізмі природи, що невблаганний і не чує людей.

До цього протиріччя додавалася ще одна стара проблема – як знайти своє місце в умовах ломки старих відносин і формування нових, незвичних? Як жити в "нелюдському" світі глибоких соціальних протиріч?

 
<<   ЗМІСТ   >>