Повна версія

Головна arrow Філософія arrow Історія філософії: проблема людини та її меж

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Томас Гоббс: "Війна всіх проти всіх"

Вернімося в Англію. У цей час там тривала громадянська війна, що, почавшись у 1640 р., продовжувалася з перервами два десятиліття, до того ж під релігійними прапорами. Не дивно, що найпекучішими філософськими проблемами стають проблеми релігії, віротерпимості і державного права.

Найбільш яскраве й послідовне їх розв'язання запропонував Томас Гоббс (1588–1679). Він виходив з типових настанов Нового Часу:

  • а) зробити політику науковою;
  • б) спробувати пояснити за аналогією з механізмом не тільки людину і природу, а й громадське життя;
  • в) показати, що суспільство і державна влада мають не божественне походження, а виникають із законів і властивостей людської природи.

Для того, щоб розібратися в гоббсівському вченні про "людину природну" і "людину цивільну", необхідно спочатку звернутися до його позицій у теорії пізнання: до кого зі своїх попередників приєднується Гоббс? Чи обрав він емпіризм свого земляка Бекона (вченим секретарем якого він був тривалий час), чи раціоналізм Декарта (на батьківщині якого він довго вивчав математику – законодавицю наук, а потім викладав її англійському королю Карлу Другому)? Гоббса приваблює і те й інше. Саме синтез раціоналізму й емпіризму став однією з найголовніших життєвих задач Гоббса. Ніхто окрім нього не зміг у XVII ст. так глибоко поставити проблему єдності цих двох методів.

Отже, за Гоббсом, спочатку в силу вступає чуттєве, емпіричне пізнання. Починається індуктивний рух – шлях від знання дій до пізнання причин. Далі слід іти протилежним шляхом дедукції: знаючи причини, прогнозувати дії. Такий подвійний шлях перетворює науку в "природну магію". Цей погляд на науку як на чарівну паличку – характерна риса Нового Часу, відлуння якого доходять до наших днів. Таким чином, Гоббс поставив проблему "обертання методу": філософія є "дослідження методу руху від дій до причин, а потім від пізнання причин до ще більш різноманітних дій"[1].

Застосуємо тепер метод Гоббса до пізнання людини. Людина – це проміжна ланка між природою і суспільством. З одного боку, вона – складне тіло природи (і в цій якості розглядається Гоббсом у праці "Про людину"), а з іншого – конструктор штучного соціального тіла (цю іпостась Гоббс описує в книзі "Про громадянина"). Природа людей – це сукупність потреб, пристрастей, здібностей і сил. За здібностями, потребами і пристрастями, вважає Гоббс, усі люди рівні, ніякої вродженої ознаки станів на людях немає. Але саме це рівне право усіх на все і робить "людину людині вовком". "Полум'я пристрастей ніколи не просвітлює розум". І справа доходить до того, що "людям неприємне чуже щастя і, навпаки, приємне нещастя своїх побратимів"[2].

Гоббс сперечається з Аристотелем, який вважав людину від природи суспільною істотою. За Гоббсом, у звичайному стані люди керуються тільки природним законом самозбереження. Тут право збігається із силою. Починається "війна всіх проти всіх". Але ця війна суперечить прагненню до самозбереження. Тому доводиться шукати миру шляхом договору. Людина природна перетворюється на людину цивільну. "Суспільство слід розглядати як одну особу"[3]. Тому Гоббс називає державу Левіафаном – ім'ям міфічного біблійного чудовиська, – натякаючи тим самим на те, що його можна розглядати як кульмінацію земної могутності, свого роду богом на землі. "Левіафану" як ідеальному цивільному державному механізму протистоїть "Бегемот" – рецидив природного стану, держава, що розтерзана протиріччями, охоплена озвірінням ("Бегемот" в метафориці Гоббса означає "Сатана"). Саме таку небезпеку бачив Гоббс у сучасних йому релігійній нетерпимості і революційних чварах, що перешкоджали економічному розвитку Англії.

Власне кажучи, теорія добровільної суспільної домовленості (домовленості, що виводить людину із тваринного стану до людського громадянського миру, де кожний відмовляється від права на все і тим самим передає частину свого права іншим) задає межі людині у філософії Гоббса: виходить, що людина сформувала себе сама своєю власною діяльністю.

  • [1] Гоббс Т. Избранные произведения. – Μ., 1964. – Т. 1. – С. 52.
  • [2] Там же. – Т. 2. – С. 212, 252.
  • [3] Там же. – Т. 1. – С. 345.
 
<<   ЗМІСТ   >>