Повна версія

Головна arrow Філософія arrow Історія філософії: проблема людини та її меж

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг: філософія тотожності

Від буття до мислення: натурфілософія

Фіхте зосередив свою енергію на пошуку першопринципів будь-якої науки. Але його гносеологізм був обмеженим щодо розуміння сутності людини. І це показав Шеллінг (1775–1854 pp.). Наука – ще не вся людина. На думку Шеллінга, Фіхте залишив поза увагою природу і мистецтво. Пізніше Шеллінг скаже: "В науці стільки науки, скільки в ній мистецтва". Почне ж він із необхідності доповнити "науковчення" Фіхте філософією природи.

Шеллінг познайомився з Фіхте, коли йому було сімнадцять років, і він був так само вражений величчю його особистості, як свого часу Фіхте був вражений ідеями Канта. Шеллінг до моменту зустрічі з Фіхте вивчив "Критику чистого розуму" і уже набув філософської популярності.

Шеллінг, мабуть, єдиний "вундеркінд" серед філософів, оскільки юність і мудрість – речі малосумісні. Проте дисертація шістнадцятирічного Шеллінга була помічена багатьма. У двадцять три роки він був вже професором. Його лекції мали феноменальний успіх – студенти сотнями супроводжували його з міста в місто і влаштовували йому факельну ходу. Поетична натура, він був певною мірою причетний не тільки до філософії, а й до мистецтва. Дивним чином йому повезло в коханні. І це почуття розширило і поглибило його бачення майбутнього людини.

Водночас сказане не повинно створювати ілюзію про легкість і безпроблемність його шляху: знайомлячись із Фіхте, сімнадцятирічний Шеллінг не знав, що вони пройдуть шлях від друзів до ворогів, що в його довгому житті його чекають величезні злети і великі втрати. Йому призначено було стати не тільки одним із найяскравіших представників німецької класичної філософії, а й одним із родоначальників тієї гілки древа європейської філософії, яку можна позначити новокласичною філософією.

Як і всі німецькі класики, Шеллінг ставив перед собою завдання з'ясувати, як співвідносяться Мислення і Буття. Відповіддю була його філософія тотожності. Буття і Мислення тотожні – у цьому гарантія адекватності нашого сприйняття світу і можливості продуктивно діяти в ньому. В людині і через людину світ приходить до самоосмислення. "У карлика на ім'я людина прокидається дух велетня і не впізнає самого себе", – писав Шеллінг.

Але як довести, що Мислення не спотворює реальність, що Мислення і Буття дійсно тотожні? Шеллінг пропонує доведення, що відповідає математичним канонам. Що значить довести тотожність? Це значить із лівої частини рівняння вивести праву, а потім – навпаки. Отже, потрібно спочатку, відштовхуючись від Буття, прийти до Мислення, а потім, виходячи з Мислення, прийти до Буття:

Буття – Мислення

Відповідно, філософія тотожності розпадається на дві частини, а всю творчість Шеллінга прийнято ділити на два періоди: рух від Буття до Мислення змальовує його натурфілософія (ранній період), а виведенню Буття з Духу присвячена його система трансцендентального ідеалізму.

Почнемо з натурфілософії. Розчинивши весь світ у діяльності, Фіхте стер межу між природою взагалі й олюдненою природою, тобто, змішав природу і культуру. Фіхте випустив з поля зору ту природу, що не може бути продуктом людської діяльності, оскільки вона вже існує до неї. Цю прогалину і хоче заповнити Шеллінг. Природа повинна бути зрозуміла як зримий дух, а дух – як невидима природа. Мислення і Буття, суб'єктивне й об'єктивне – протилежності, а тотожність протилежностей полягає не в їх однаковості, а в їхньому взаємопереході. Суб'єкт і Об'єкт як діалектичні протилежності не існують один без одного. Лише з виникненням Суб'єкта дійсність починає протистояти йому як Об'єкт. Значить, тільки на певному щаблі свого розвитку природа роздвоюється на Суб'єкт і Об'єкт, на Мислення і Буття. Яким же чином природа, що не мислить, приходить до того, що починає мислити? З нічого нічого не виникає: якби в природі від початку не було потенційних паростків духу, можливості його зародження, йому нізвідкіля було б з'явитися. Отже, в природі, "хоча й в неусвідомленому вигляді, є проблиски того, що властиво інтелігенції"[1].

Але для того, щоб переконливо показати становлення суб'єкта з об'єкта, пробудження духу з природного заціпеніння, природа повинна бути взята:

  • 1) як система (тому що "інтелігенція", дух – продукт усієї природи в цілому, а не тільки якоїсь її частини);
  • 2) як система, що розвивається (оскільки "інтелігенція", свідомість якраз і є продукт розвитку природи).

Так виникає знаменита шеллінгівська задача "систематизувати всі уламки цілого природи"[2]• Саме принцип системності дав змогу Шеллінгу, узагальнюючи дані сучасного йому природознавства, з упевненістю передбачити ще не доведені експериментально закономірності – зокрема, що між електрикою і магнетизмом існує взаємозв'язок. (Ця ідея глибоко вразила Ерстеда, який з часом зумів експериментальне довести цей здогад.)

  • [1] Шеллинг Ф. В. Й. Система трансцендентального идеализма. – Л., 1936. – С. 13. Поняттям "інтелігенція" Шеллінг означав мислячий суб'єкт.
  • [2] Шеллинг Ф. В. Й. Введение в умозрительную физику. – Одесса, 1833. – С.
 
<<   ЗМІСТ   >>