Повна версія

Головна arrow Філософія arrow Історія філософії: проблема людини та її меж

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Абсолютний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля

Абсолютна Ідея, Абсолютний Дух і людина

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770–1831 pp.) був мислителем, в особі якого німецька класична філософія досягла свого вищого буття. У центрі світорозуміння Гегеля – вчення про Абсолютну Ідею – споконвічну логіку світу. Абсолютна Ідея існує до матерії і людини. Лише на певному етапі свого розвитку вона відчужує себе в матерію, породжуючи природу. Так виникає еволюція природного світу, що, зрештою, приводить до появи мислячого духу[1]. В особі своїх кращих представників мислячий дух людини є Абсолютний Дух, головним завданням якого є розуміння Абсолютної Ідеї.

Абсолютний Дух досягає свого тріумфального буття у сфері філософії. Саме тут він може найповніше реалізувати своє надзавдання. Розвиваючись від однієї системи до іншої і, нарешті, дійшовши до системи самого Гегеля, Абсолютний Дух осягає найголовніше й абсолютне в Абсолютній Ідеї – її категоріально-логічну структуру. В результаті Гегель переповнюється пафосом завершення історії філософії. Вся його діалектична логіка як логіка саморозвитку Абсолютного Духу спрямована в минуле.

Людина в її неповторно-особистісному бутті означає для Гегеля мало. Кожна особистість – навіть особистість видатного філософа – є лише фрагмент розуміння Абсолютним Духом Абсолютної Ідеї. Усвідомлюючи самого себе, Гегель переживає глибинне розчинення своєї особистості у потоці Абсолютного Духу.

Проте, в чому сенс розуміння Абсолютним Духом Абсолютної Ідеї? Гегель не дає остаточної відповіді на це питання. Для нього зрозумілим є те, що Абсолютний Дух зобов'язаний пізнавати Абсолютну Ідею.

Але чи змінюється Абсолютна Ідея в процесі усвідомлення її Абсолютним Духом? Глибинна логіка гегелівської філософії дає нам змогу позитивно відповісти на це запитання – Абсолютний Дух, зливаючись із Абсолютною Ідеєю, – наче чоловіче начало з жіночим – повинні породити щось третє. Саме тоді Абсолютна Ідея одержує в Абсолютному Дусі відсутню повноту буття, і її відчуженість у природу наповняється фундаментальним сенсом.

Третім, синтетичним началом, що однаково підноситься над Абсолютною Ідеєю й Абсолютним Духом, може бути тільки особистість, як начало, що поєднує в собі чоловіче і жіноче, духовне і душевно-ідеальне, начало, що має свободу і здатність до творчості за межами пізнання необхідності. Але визнання значення особистості виходить за межі гегелівської системи, виносячи за дужки саме питання про смисл Абсолютного Духу і кожної окремої людини.

Яка ж гегелівська система в її межах, що здаються Гегелю безмежними?

  • [1] Вчення Гегеля одне з перших еволюційних вчень, де кожна наступна форма включає в себе принцип попередньої.
 
<<   ЗМІСТ   >>