Повна версія

Головна arrow Філософія arrow Історія філософії: проблема людини та її меж

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Лекція 8. Релігійне подолання гносеологізму: новокласична філософія XIX ст.

  • 1. Йоганн Вольфганг Гете: людина як Всесвіт.
  • 2. Романтизм: свобода і любов всупереч усьому.
  • 3. Пізній Шеллінг: умоглядна містика.
  • 4. Серен К'єркегор: віра над безоднями страху і відчаю.

Попереднє зауваження

Подолання гносеологізму відбувається не тільки в рамках атеїстичного світорозуміння, але також і в релігійному світорозумінні. Деякі мислителі XIX ст. ідею онтологічності трансцендентного поєднують з ідеєю неповторності й унікальності кожної людської особистості на її шляху до трансцендентного. Таке світорозуміння ми можемо назвати новокласичним.

Риси цього світорозуміння ми зустрічаємо насамперед у датського філософа і теолога Серена К'єркегора. Але його корені заглиблюються у філософію Гете, романтиків і пізнього Шеллінга.

Йоганн Вольфганг Гете: людина як всесвіт

"Всю долю людства хочу я випробувати в собі"

У XX ст. Поль Валері написав про Гете: "Він являє нам, добродії люди, одну з кращих наших спроб уподібнитися богам".

Дійсно, коли нам потрібно навести приклад людської універсальності і всебічності, що межує з фантастичністю, ми називаємо ім'я Гете. Його багатогранність дивує і навіть викликає недовіру: поет, філософ, учений, політик, адміністратор, перекладач, окультист, живописець – і це далеко не повний перелік. Якщо ж ми спробуємо сховатися за самозаспокійливим запереченням, що Гете був у першу чергу поетом, а все інше додавалося, то факти нам нагадають: Гете – творець порівняльної анатомії, сучасної морфології рослин, фізіологічної оптики, ідеї льодовикового періоду, поняття про гомологію, про морфологічний тип і багато іншого. Для хобі забагато...

Гете було двадцять шість, коли 18-річний герцог Карл Август запросив його у Веймар і наділив усіма повноваженнями влади. У його віданні були: зовнішня політика, фінанси, військова справа, народна освіта, будівництво доріг і каналів, система зрошення і копальні, богадільні й театр. На невдоволення веймарської знаті щодо цього герцог відповів одним запереченням: "Використовувати геніальну людину там, де вона не може застосувати свої надзвичайні обдарування, значить використовувати ці обдарування на зло"[1].

Як же йому вдалося поєднувати таку обтяжливу адміністративну діяльність зі своїм покликанням? "Найбільший дар, за який я вдячний богам, полягає в тому, що швидкістю і розмаїттям думок я можу розколоти один-єдиний ясний день на мільйони частин і створити з нього маленьку вічність", – так відповів Гете.

Ким же насправді був цей незбагненний пан Таємний Радник? Найбільш точну відповідь дав, можливо, Хрістіан Моргенштерн: єдиним фахом Гете було з'ясувати, на що здатна людина і що в людських силах. Це була тема не філософського трактату і не роману, а життя. Він творив себе, а не літературу, і казав, що вся його поезія (3150 віршів) – "дитяче белькотіння і брязкітки у порівнянні з внутрішнім свідченням моєї душі"[2]. Запам'ятаємо – це визнання людини, яка, за словами Г. Грімма, "створила німецьку мову і літературу. До нього вони не мали ніякої значущості на світовому ринку європейських народів... Лише після того, як "Вертер" Гете був зачитаний до дірок англійцями і французами, і навіть потрапив в Італію, ззовні була допущена можливість німецької літератури вищого рангу..."[3].

Проте Гете категорично відмовився вважати себе тільки поетом: адже це означало потрапити в прокрустове ложе спеціалізації, це загрожувало одностороннім перерозвитком у собі якоїсь однієї сторони, тоді як завдання полягало в тому, щоб стати Всім – Людиною. "У арабів, – сказав він якось, – впродовж п'яти віків було лише сім поетів, яким вони надавали значущість, а водночас серед знедолених було багато пройдисвітів кращих за мене", – і додавав: "...писати – значить зловживати мовою... Весь вплив, який людина може чинити на людину, здійснюється через її особистість". Звідси випливає головне гетівське кредо: "Будемо чекати і сподіватися, що років так через сто ми... зможемо нарешті стати не абстрактними вченими і філософами, а людьми"[4]. Щоб стати Людиною, тобто "всім", йому в першу чергу потрібно було уникати того, щоб бути "чимось". "У людському дусі, – стверджував Гете, – як і у Всесвіті, немає нічого ні вгорі, ні внизу, все вимагає рівних прав відносно до загального центру, приховане існування якого виявляється саме в гармонійній співвідносності з ним усіх частин"[5]. Відомий сучасний філософ К. А. Свасьян запропонував чудову аналогію, що здатна прояснити нам Гете: якщо порівняти духовні здібності людини з оркестрантами, то стає зрозумілим, що тут немає ніяких привілеїв – жодна геніальна перша скрипка не врятує ситуацію, якщо, наприклад, литаврист почне невчасно чи флейтист зіграє фальшиво свої кілька нот, бо в музиці (а всяка справжня особистість – це музика) усі рівні, і її краса визначається співзвучністю оркестру, а не одноманітністю одного, хай навіть віртуозного, інструмента.

Але чи можливо на цій землі стати Всім? Яким чином це може бути нам під силу?

  • [1] Chamberrlian Н., St. – Mtmchen, 1912. – S. 39 (цит. за: Свасьян К. А. Гете. – М, 1989).
  • [2] Зиммель Г. Гете. – М, 1928. – С. 13.
  • [3] Grimm Н. Goethe. – Berlin, 1882. – S. 2 (цит. за: Свасьян К. А. Гете).
  • [4] Эккерман И. П. Разговоры с Гете. – М., 1981. – С. 575.
  • [5] Цит.за: Свасьян К. А. Гете. – С. 60.
 
<<   ЗМІСТ   >>