Повна версія

Головна arrow Філософія arrow Історія філософії: проблема людини та її меж

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Онтологічність трансцендентного в класичній філософії і символічність трансцендентного в некласичній

Фундаментальною відмінністю класичної і некласичної філософії є ставлення до трансцендентного. Трансцендентне – все те, що виходить за межі нашого повсякденного досвіду і, в християнській культурі, у вищому своєму прояві є триєдиний Бог і безсмертна душа, спрямована до Бога. Для класичної філософії трансцендентне є особливим буттям, яке або породжує емпіричну реальність, залишаючись відчуженим від неї, або перебуває в тотожності з нею. Навіть пантеїстична точка зору припускає реальність трансцендентного, хоча б як спрямованість світу до якогось кінця. Таким чином, під класичною філософією можна розу міти філософію, що виходить з онтологічності (реальності) трансцендентного.

На відміну від класичної філософії, некласична заперечує трансцендентне як особливе буття і розглядає його як символ, що виражає реалії нашої психіки і матеріального життя. Трансцендентне береться як фантазія людини і її ілюзія. Саме з символізацією трансцендентного – запереченням реальності, що стоїть за ідеєю Бога і безсмертям душі, – пов'язана орієнтація некласичної філософії на людське існування в емпіричному світі. Це існування стає єдино значимою реальністю.

Все це дає змогу більш повно визначити некласичну філософію. Некласична філософія це підхід до людини, який орієнтується на домінанту особливого над загальним, проблем людського існування над теоретико-пізнавальними проблемами і заснований на ідеї символічності трансцендентного.

Звернемося тепер до Фейербаха, який послідовно утверджував некласичний підхід до людини, що базується на символічності та ілюзорності ідеї Бога і безсмертя душі.

 
<<   ЗМІСТ   >>