Людвіг Фейєрбах як родоначальник некласичної філософії

Антропологія замість теології: людська сутність на землі й у небесах

Головну задачу філософії Людвіг Фейербах (1804–1872 pp.) вбачає в утвердженні антропології – вчення про людину – замість теології. Більше того, він визначає цю задачу не тільки як свою особисту, а як задачу всього Нового часу.

"Задача Нового часу полягала у розкритті й олюдненні Бога, у перетворенні і розчиненні теології в антропології"^[1], – пише він. Фейербах виводить ідею антропології із світогляду протестантизму як релігійної антропології: "Протестантизм на противагу католицизму вже не цікавиться більше тим, що таке Бог сам по собі. Цікавиться він тільки тим, який Бог для людини; у зв'язку з цим у протестантизмі більше нема умоглядної або споглядальної тенденції католицизму; протестантизм не є теологія, – він, по суті, тільки христологія, тобто релігійна антропологія"^[2].

На відміну від філософів-гуманістів романського і германського Відродження, висунення людини в центр філософування для Фейербаха означає руйнацію ідеї Бога. Бог – є людська сутність, перенесена на небеса, – вважає Фейербах. І цій сутності, відчуженій від людини, віддається все найкраще, що існує в духовному світі людей. У результаті людина здається сама собі все більш жалюгідною – її найкращі якості відриваються від неї і підносяться на небеса. Необхідно переосмислити ідею Бога, вважає Фейербах, і тоді до людини повернеться її втрачена велич. Потрібна нова релігія – така релігія, в якій об'єктом поклоніння стане людина, а любов людини до людини буде головною моральною заповіддю.

Філософська проповідь Фейербаха зробила колосальний вплив на сучасників. "Душевний підйом був загальним: всі ми стали одразу фейєрбахівцями"^[3], – писав Енгельс. Твори Фейербаха формують покоління атеїстичних мислителів, які задали тон філософському життю сучасного Заходу.

Чи можна беззастережно погодитися з логікою Фейербаха? Чи можливо опустити на землю все те, що людство віддало Богові? Чи володіє "реальна" людина всім тим духовним багатством, яке релігії усіх країн і народів піднесли на Небеса? Відповідь очевидна – ні, не володіє. Це довела вся історія XX ст. – історія утвердження абсурдності людського життя. Людина, в якій поєднані несумісні устремління і яка втратила Бога, є відкритою і невизначеного щодо напряму еволюції системою. Тому ми повинні поставити ще два фундаментальних питання: Наскільки було б можливим і яким би було, у разі можливості, становлення людини без ідеї Бога? та Чи можливий подальший духовний розвиток людини без цієї ідеї?

Водночас не можна не погодитися, що фейєрбахівська критика релігії взагалі і християнства, зокрема, відобразила реальну кризу християнського розуміння людини, що була пов'язана із забуттям творчого призначення людини і людської любові. Фейербаху хочеться побачити божественність кожної людини, побачити її тут і зараз. "Один смисл у того Христа, який виражає божественність винятково і єдино Цієї визначеної людини, інший же смисл у того Христа, який виражає божественність людини взагалі, кожної людини"^[4], – пише він.

І Фейербах підносить кожну людину в усій повноті її тілесності, але робить це за рахунок приниження людини, яка прагне вийти за межі тілесності.

• [1] Фейербах Л. Основные положения философии будущего // Избр. филос. произведения. – М., 1995. – С. 136.
• [2] Там же.
• [3] Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – Т. 21. – С. 281.
• [4] Фейербах Л. Фрагменты к характеристике моей философской биографии // Избр. соч. – Т. 1. – С. 260.