Повна версія

Головна arrow Філософія arrow Історія філософії: проблема людини та її меж

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Соціоцентрична парадигма людини: марксизм

Марксистська філософія як подолання гносеологізму через категорію практики

Марксизм є однією з найвпливовіших філософських течій XIX–XX сторіч. Через захоплення марксизмом пройшли такі всесвітньо відомі філософи сучасності як Микола Бердяев і Еріх Фромм, Герберт Маркузе і Теодор Адорно, Франсуа Шан Ліотар і Юрген Хабермас.

У сучасному суспільстві поняття марксизму вживається в різних контекстах. Це пов'язано насамперед із тим, що в процесі свого розвитку марксизм пройшов кілька етапів.

  • 1. Насамперед, марксизмце вчення Маркса і Енгельса, що сформувалося за їхнього життя. Цей марксизм можна назвати одвічним марксизмом (класичним – у найширшому смислі цього слова).
  • 2. На початку XX ст. марксизм перетворився на марксизм-ленінізмідеологію побудови комуністичного суспільства в ряді країн світу.
  • 3. Нарешті, протягом XX ст. марксизм трансформувався в різноманітні неомарксистські течії – як на територіях країн з панівною марксистсько-ленінською ідеологією, так і за їхніми межами.

Звернемося до першоджерел цього складного і суперечливого явища.

Філософське вчення Карла Маркса (1818–1883 pp.) і Фрідріха Енгельса (1820–1895 pp.), які написали ряд фундаментальних праць спільно, безпосередньо межує з філософією Гегеля і Фейербаха. Однак і вчення Гегеля, незважаючи на його діяльно-історичний характер, і вчення Фейербаха, звернене до конкретної людини, звинувачуються в споглядальності.

"Філософи лише по-різному пояснювали світ, але справа полягає в тому, щоб змінити його", – пише Маркс у знаменитих "Тезах про Фейербаха". При цьому йдеться саме про матеріальне перетворення світу – практику або предметно-практичну діяльність.

Маркс і Енгельс висувають категорію практики як основну категорію своєї філософії. Тут проявляється принциповий матеріалізм Маркса і Енгельса в розумінні людини і суспільства – бо практика є "матеріальна діяльність, від якої залежить будь-яка інша діяльність: розумова, політична, релігійна і т. д."[1].

Практика в марксизмі виступає тим суспільним буттям, від якого залежить і яке відображає суспільна свідомість – у вигляді різних форм духовної і духовно-практичної діяльності. При цьому марксизм, долаючи споглядальний характер попередньої філософії, сам, як філософія, приходить до неменшої споглядності – духовна, в тому числі й філософська діяльність (що розуміється як якась "надбудова" над практичною діяльністю, що виступає "базисом") є лише відносно активною; вона покликана лише пізнавати зміни у матеріальному житті, підкоряючись їхньому тиску. Перетворення практики філософією у марксизмі є, врешті-решт, лише перетворення філософії практикою.

У цьому глибинна суперечність марксистської філософії: внутрішньому активізмові цієї філософії, що прагне стати ідеологією, протистоїть вчення про суспільну свідомість як відображення матеріальної практики. Суспільній свідомості і філософії як її елементу надається лише відносна свободаце свобода пізнання й інтерпретації.

На практиці ж філософія марксизму неминуче трансформується в політичну ідеологію (і перестає бути філософією), яка за допомогою державної машини намагається вольовим поривом переробити недосконалу людину і її світ.

  • [1] Маркс К., Энгельс Ф. Избр. Соч. – Т. 2. – С. 65.
 
<<   ЗМІСТ   >>