Повна версія

Головна arrow Філософія arrow Історія філософії: проблема людини та її меж

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Фрідріх Ніцше: людина як канат між звіром і Надлюдиною

Фрідріх Ніцше (1844–1900 pp.) прийняв шопенгауерівський песимізм як вищу істину, проте запропонував шукати подолання страждального характеру людського існування не у відмові від волі до життя – не в смерті, а в переплавленні волі до життя на волю до влади. Воля до влади, на думку Ніцше, є найглибшим принципом розвитку людського роду. Вона утверджує людське в людині, проте може породити і наступний еволюційний щабельНадлюдину. Становище Надлюдини відносно людини таке саме, як становище людини відносно її тваринних пращурів.

Людина, вважає Ніцше, є проміжною стадією еволюції, що веде до Надлюдини. Вона не має самостійної цінності, а тому повинна прагнути подолати свій людський стан і вийти за його межі.

Але якою повинна бути Надлюдина? Які її конкретні риси? Ніцше не дає відповіді на ці питання. У своїй найвідомішій праці "Так говорив Заратустра" він більше критикує недоліки сучасної йому людини і людства, ніж описує позитивні якості Надлюдини. Ніцше заявляє лише про одне – Надлюдина це воля до влади, що обернулася на себе і перемагає жалюгідні чесноти людського пізнання і практики.

Ідея про волю до влади над собою – центральна у творчості Ніцше. Він, безумовно, говорить і про владу над іншими, про вічність рабства, проте мотив очищення волі до влади від зовнішніх цілей потужно і глибоко звучить у його творчості.

Людина повинна прагнути до загибелі людського. Саме тоді з'явиться Надлюдина. Ніцше пише:

"Я люблю того, хто кидає золоті слова попереду своїх справ і виконує завжди ще більше, ніж обіцяє:

тому що він хоче своєї загибелі...

Я люблю того, чия душа переповнена так, що він забуває самого себе...

Я люблю того, хто вільний духом і вільний серцем...

Я люблю всіх тих, хто є важкими краплями, що падають одна за одною з темної хмари, навислої над людством: блискавка наближається, провіщають вони, і гинуть як провісники.

Дивіться, я провісник блискавки і важка крапля з хмари: ця блискавка називається Надлюдина"[1]

Ніцше приходить до ідеї волі до влади над собою через вчення про аполлонівське і діонісійське начала буття – від імен Аполлона і Діоніса. Аполлонівське – ясне, тверезе, розумне; діонісійське – похмуре, ірраціональне, інтуїтивне. Ніцше говорить про забуття діонісійського начала в європейській культурі та про необхідність його відродження. Воля і екстаз повинні потіснити розум і вийти із сутінок на світло, породжуючи нову повноту життя.

Ідеї Ніцше мали величезний вплив на сучасників і ще більший – на нащадків. Більше того, вважається, що Ніцше був попередником фашизму. Проте це не зовсім так. Ніцше ніколи не висловлювався про панування однієї раси над іншою, його Надлюдина стоїть над расами і національностями.

Вчення Ніцше вплинуло не тільки на фашизм, а й на комунізм, а також практично на всі філософські і художні течії XX ст. Крізь кригу і полум'я ідей Ніцше пройшли Максим Горький і Джек Лондон, Йосиф Сталін і Адольф Гітлер, Сальвадор Далі й Андрій Білий, Микола Бердяев і Лев Шестов, Мартін Хайдеггер і Томас Манн...

  • [1] Ницше Ф. Так говорил Заратустра. – М., 1990. – С. 14 -15.
 
<<   ЗМІСТ   >>