Повна версія

Головна arrow Філософія arrow Історія філософії: проблема людини та її меж

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Філософська антропологія XX ст.

  • все буття світу визначається через людське буття;
  • • людина трактується майже телеологічно як завершення еволюції світу.

Вихід за межі людини тут означає соціалізацію і гуманізацію – постійне відтворення людяності – торжество людського начала в стихії біологічного.

Макс Шелер: у пошуках цілісного вчення про людину

Макс Шелер (1874–1928 pp.) вважається одним із фундаторів філософської антропології XX ст., а також аксеології – вчення про цінності. І це дійсно так. Хоча – як і кожний великий мислитель – Макс Шелер виходить за межі і філософської антропології, і аксеології[1].

Головне своє завдання Шелер бачить у створенні цілісного вчення про людину, яке змогло б об'єднати найрізноманітніші антропологічні концепції, що існують у європейській культурі.

"Якщо спитати освіченого європейця, про що він думає при слові "людина", – пише Шелер, – то майже завжди в його свідомості проявляться три несумісні між собою кола ідей. По-перше, це уявлення іудейсько-християнської традиції про Адама і Єву, про творення, рай і гріхопадіння. По-друге, це греко-античні уявлення, в яких самосвідомість вперше у світі піднялася до розуміння особливого становища людини... З ними тісно пов'язане вчення про те, що в основі всього універсума знаходиться надлюдський розум, до якого причетна і людина і тільки вона одна з усіх істот. Третє коло уявлень – також сьогодні досить традиційне – це коло ідей сучасного природознавства про те, що людина є результатом розвитку землі, істотою, яка відрізняється від форм, що передували їй у тваринному світі тільки за ступенем складності з'єднання енергій і здібностей, які самі по собі вже зустрічаються в нижчій, у порівнянні з людською, природі. Між цими трьома колами ідей немає ніякої єдності"[2], – підсумовує Шелер.

Мислитель називає зазначені кола ідей теологічною, філософською і природничо-науковою антропологією. Шелер шукає таку ідею людини, яка змогла б синтезувати підходи трьох різних антропологій. Він хоче знайти "сутнісне поняття людини".

Пошук сутнісного визначення людини приводить Шелера до питання: що робить людину людиною? Лише вихід за межі природи і біологічного життя, – так відповідає він. "Те, що робить людину людиною, є принцип, протилежний всьому життю в цілому, він як такий взагалі не може бути зведений до "природної еволюції життя" і якщо його до чогось і можна звести, то тільки до вищої основи речей – до тієї основи, особливою маніфестацією якої є і "життя". Вже греки знали такий принцип і називали його "розумом". Ми хотіли б вжити... більш широке за смислом слово, яке включає в себе поняття розуму, але поряд із мисленням в ідеях охоплює і певний рід споглядання, споглядання першофеноменів або сутнісних змістів, а також певний клас емоційних і вольових актів наприклад, доброту, любов, каяття, шанування тощо – слово дух"[3].

Отже, сутнісне поняття людини – це дух. Саме дух визначає специфічне становище людини в космосі.

Духовне начало в людині – це ціннісно-моральне начало. У ряді своїх праць Шелер говорить про існування абсолютних цінностей в житті духу, які уможливлюють людське спілкування в просторі і часі культури.

Абсолютна цінність – це атом духу. Вона відкривається людині тільки в любові. Любов – вищий прояв людяності і духовності – завжди спрямована не на саму цінність, а на носія цінності – на особистість. У акті любові, за Шелером, для нас прояснюється глибинно-особистісний характер абсолютної цінності.

  • [1] Можна констатувати, наприклад, зв'язки філософії Шелера з персоналізмом.
  • [2] Шелер М. Положение человека в Космосе і і Проблема человека в западной философии. – Μ., 1988. – С. 31.
  • [3] Там же. – С. 53.
 
<<   ЗМІСТ   >>