Повна версія

Головна arrow Філософія arrow Історія філософії: проблема людини та її меж

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Екзистенціалізм

Феномен екзистенціалізму. Екзистенціалізм і екзистенціальний спосіб філософування

Філософська антропологія в цілому намагається визначити людину через її відмінність від тварини. Вона називає її розумною, ексцентричною, символічною, що грає, і т. д. Але наприкінці XIX – початку XX ст. з'явилася інша парадигма, що трактує людину через відмінність від самої себе. Ця парадигма дістала назву "екзистенціалізм" – філософія існування людини, її буття на межі, буття в граничних станах – тузі, жаху, відчаю.

Паростки екзистенціалізму XX ст. з'явились у XIX ст. Біля його витоків стоять Серен К'єркегор і Фрідріх Ніцше. Багато екзистенціалістів визнають серед своїх попередників і Федора Достоєвського. В XX ст. екзистенціалізм відкривається такими іменами, як Карл Ясперс і Мартін Гайдеггер. Величезний вплив на формування філософії екзистенціалізму зробили мислителі, творчість яких виходить за межі цієї парадигми в персоналізм, – Микола Бердяев і Лев Шестов.

Фундаментальною рисою екзистенціалізму, яка визначає його вклад в розвиток філософії, є усвідомлення людини як унікальної, неповторної істоти. Буття кожної людини розглядається як абсолютне. Звідси одна з основних ідей філософії екзистенціалізму – ідея тотожності сутності й існування, що замінила ідею тотожності мислення і буття, характерну для німецької класичної філософії і всієї філософської культури Нового Часу з її гносеологізмом. Іншими словами, магістральна ідея екзистенціалізму – це ідея знаходження сутності лише через існування. У французькому варіанті екзистенціалізму (Сартр) вона звучить ще більш категорично: існування людини передує його сутності і фактично заміню є її.

Цей погляд багато в чому пов'язаний з феноменологією Едмунда Гуссерля, який рішуче повстав проти гносеологічної антитези "мислення – буття" і оголосив саме мислення специфічним буттям. Але, на відміну від Гуссерля, екзистенціалістів цікавить не мислення взагалі, а мислення кожної людини, її переживання, самопереживання і світо-переживання. З іншого боку, для філософії екзистенціалізму важливо побачити вихід із повсякденного буття і переживання в граничні стани, в яких людині відкривається її справжнє буття і сенс.

Саме тому сутнісною рисою екзистенціалізму є осмислення людини за межами їі раціоналізму в самопереживанні і співпереживанні, які відкривають двері до істинних таємниць людського Я.

Кайдани раціо спадають. Вітер власного існування вривається в келії філософів, які розмірковують про загальні сутності. Самий потік філософування наповнюється свободою і життєвістю; він олюднюється. "Екзистенціалізм – це гуманізм", – говорить Жан Поль Сартр.

Подолання раціоналістичного ставлення до людини – це подолання об'єктивації людини. Це усвідомлення того, що ніякі дефініції не можуть адекватно виразити існування. "Стосовно екзистенціальних понять бажання уникнути дефініцій свідчить про такт", – ці слова К'єркегора стали девізом екзистенціалізму XX ст.

Екзистенціалізм XX ст. тяжіє до есе, роману, новели. Серед видатних письменників, близьких до філософії екзистенціалізму як філософії граничного буття, ми можемо назвати, окрім знайомих імен Альбера Камю і Жана Поля Сартра – Франца Кафку, Томаса Манна, братів Аркадія і Бориса Стругацьких, Стівена Кінга... їхні герої трагічно викинуті за межі свого повсякденного буття і саме в цьому відчуженні від повсякденності знаходять самих себе.

Дуже важливо усвідомити відмінність екзистенціалізму й екзистенціальної філософіїекзистенціального способу філософування. Остання виникає не в XX, і навіть не в XIX ст. Для підтвердження цієї істини досить пригадати Конфуція і Сократа, Сенеку й Августина Блаженного, Паскаля і Ларошфуко.

Екзистенціалізмце екзистенціальна філософія кінця XIX–XX сторіч – епохи втрати традиційних релігійних цінностей, моральних орієнтирів, епохи самотності і пригніченості людини в потоці Буття.

Зазвичай екзистенціалізм ділять на атеїстичний і релігійний, що зовсім по-різному трактують межі людського існування і можливості їх подолання. Ми розглянемо кожну з цих форм екзистенціалізму. Але почнемо з мислителя, який не входить в рамки жодної з цих течій – Мартіна Гайдеггера.

 
<<   ЗМІСТ   >>