Повна версія

Головна arrow Філософія arrow Історія філософії: проблема людини та її меж

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Персоналізм

Персоналізм як спосіб буття і філософська течія

Персоналізм є спосіб людського буття у світі, що утверджує головною цінністю буття вільну особистість, яка творить. Саме в акті творення відбувається глибинне спілкування Особистості людини і Божественної Особистості. Результатом такого співтворчого спілкування стає навколишній світ. Внаслідок своєї творчої природи Особистісне Начало в людині єдине з Божественним Особистісним Началом, а тому укорінене у Вічності.

Персоналізм як спосіб буття передбачає діяльно-творче ставлення до світу і повагу до будь-якого особистісно-творчого начала. Персоналістичний спосіб буття породжує персоналістичний спосіб розуміння і філософування, що є вираженням і розвитком екзистенціального способу філософування.

Елементи персоналізму можна знайти у цілого ряду мислителів минулого і на Заході, і на Сході. Проте як розвинута філософська течія персоналізм з'являється в XX ст. і стає однією з парадигм філософії людини.

Персоналізм досить важко відокремити від релігійного екзистенціалізму. Дійсно, обидві ці течії виникають на християнській основі і походять з ідеї унікальності особистісного існування і його спрямованості до Бога як трансценденції. Однак дві суттєві відмінності все-таки проглядають.

  • 1. Персоналізм не прив'язаний ні до якої релігійної конфесії, для нього вихідним є особистісне начало в єдності з Абсолютною Особистістю, а вже потім – соборне співтовариство особистостей.
  • 2. Персоналізм говорить про творчу діяльність як начало, в якому людина не тільки осягає Бога і відкривається Йому, а й перетворює своє буття за подобою і образом Божим. Творчість доводиться до творення сее, в ході чого людина набуває риси Боголюдини.

Досить показовим є прагнення деяких мислителів побачити укоріненість персоналізму в слов'янському світі. Так, наприклад, О. Кульчицький говорить про "український персоналізм", а М. Лосський називає "російськими персоналістами" А. Козлова, Л. Лопатіна, Н. Бугаева та ін. Не можна не погодитися, що такий підхід виражає глибинну рису слов'янського менталітету. Водночас необхідно зазначити, що:

по-перше, завжди слід досить чітко розділяти персоналізм і індивідуалізм – близькі, але не тотожні поняття;

по-друге, персоналізм не може належати лише одній національній ментальності – цілком доречно говорити "французький персоналізм", "американський персоналізм" тощо.

Інша справа, що в філософську культуру XX ст. персоналізм був введений двома слов'янськими мислителями – Миколою Бердяєвим і Левом Шестовим. Знайомство з вченнями сучасного персоналізму ми почнемо саме з них.

 
<<   ЗМІСТ   >>