Повна версія

Головна arrow Філософія arrow Історія філософії: проблема людини та її меж

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Лев Шестов: віра вища за розум?

Філософська позиція Льва Шестова (1886–1938 pp.) послідовно персоналістична. Але його персоналізм трохи інший, ніж у Бердяева. Шестов згоден із думкою Бердяева про те, що людина повинна пройти через глибинно-особистісні перетворювання, щоб відкритися Богу. Проте він настроєний досить скептично стосовно ідеї творчості себе, сумнівається в можливості людини усвідомлено рухатися назустріч Божественному Началу.

У ряді своїх праць Шестов намагається показати, що особистість вища за будь-яку умоглядну ідею. Всякий вибір повинен відбуватися на користь особистості. І в першу чергу це стосується Особистості Бога. Бог піднімається над будь-яким нашим абстрактним поняттям і будь-якою безособовою ідеєю. Навіть такі поняття, як "Добро" й "Істина", роздрібнені множиною суб'єктивних трактувань, тьмяніють поруч із Божественною Особистістю.

Але невже не може бути різних трактувань самого Бога? Так, вони можуть бути, – відповідає Шестов. – Але вся справа в тому, що потрібно уникнути трактувань взагалі і, залишивши розум, піти у віру. Шестов порушує питання радикально: або розум, або віра. До того ж під вірою мається на увазі не просто переконаність у якомусь знанні, це щось співіснуюче поруч із знанням і незалежне від нього. І найголовніше – віра веде зовсім в іншому напрямі, ніж знання.

"Віра не є... довіра до того, що нам говорили, що ми чули, чому нас учили, – пише Шестов. – Віра є невідомий і далекий умоглядній філософії новий вимір мислення, який відкриває шлях до Творця всього, що є в світі, до джерела всіх можливостей, до Того, для Кого немає меж між можливим і неможливим"[1].

Така віра може бути тільки особистісною. Шестов надзвичайно високо цінує К'єркегора, тому що цей мислитель прийшов до неминучості подібної віри – віри кожного, віри, що вирвалася з темниці розуму на волю. К'єркегор подолав мислителів розуму і необхідності, – вважає Шестов. А тому він залишив їх, бо "вони вимагали від нього любові до розуму, а він ненавидів розум більше за все на світі"[2].

Для Шестова розум існує в досить вузьких межах і лише затемнює вищі реальності буття. Над усім особистісним розум ставить безлику необхідність і заради неї готовий пожертвувати свободою. Розум і пізнання необхідності, яке витікає з нього, руйнує глибину людського бачення світу. Шестов сприймає прагнення до необмеженого раціонального пізнання як гріх, що виганяє людину з цілісності її буття. "Перша людина злякалася нічим не обмеженої волі Творця, побачила в ній жахливе для нас свавілля і стала шукати захисту від Бога у пізнанні, яке, як її переконав спокусник, зрівнювало її з Богом, тобто ставило її і Бога в однакову залежність від вічних нестворених істин... І це "знання" розплющило, роздавило її свідомість, втиснувши її в площину обмежених можливостей..."[3].

Отже, Шестов, як і Кант, критикує розум і хоче знайти його межі. Проте якщо Кант критикує розум з точки зору розуму і силами розуму, то Шестов критикує розум з погляду і силою віри. Кант ставить під сумнів не цінність розуму і раціонального пізнання, а їхні можливості. Шестов сумнівається саме в цінності розуму і раціонального пізнання.

Позиція Шестова має сенс і виникає не на порожньому місці. Цінність розуму, що принижує людину до ролі слуги необхідності, дійсно може бути заперечена. Такий розум виключає свободу. Проте віра у своєму самовдоволеному й агресивному бутті сліпне і так само руйнує свободу.

Є начало, що вище за віру і за розум. І водночас у ньому збігаються і віра, і розум. Це начало – особистість. Про її багатогранність іноді забуває Шестов, ототожнюючи свободу з вірою.

Чи не коректніше буде сказати, що свобода допускає єдність віри і розуму, єдність, реалізовану в творенні, в якому віра і розум взаємно обмежують свої амбіції і так само взаємно посилюють один одного?..

  • [1] Шестов Л. Киргегард и экзистенциальная философия. – Μ., 1992. – С. 25.
  • [2] Там же. – С. 31.
  • [3] Там же. – С. 24–25.
 
<<   ЗМІСТ   >>