Канонічна література буддизму. Свята та обряди

Канонічна література буддизму відома під назвою "Трипітака" (санскр. "Три кошики"), або Типітака (палі) і містить найрізноманітніші за змістом і формою твори. Цей комплекс ("Палійський канон") створено школою тхеварадинів мовою палі. За традицією, відразу після смерті засновника буддизму, на соборі у місті Раджагриха найближчі його учні (Упалі, Ананда, Махакаш'япа та ін.) продекламували тексти, що були поширені за життя Будди. Упродовж кількох століть вони передавалися усно поколіннями наставників, допоки не були зафіксовані письмово у І – II ст. на Цейлоні.

Канонічні тексти "Трипітаки" поділяються на три частини.

• 1. "Віная-пітака" ("корзина дисциплінарних правил") – різні приписи для ченців, що стосуються їх способу життя, в тому числі правила спілкування, харчування, медитації тощо.
• 2. "Сутта-пітака" ("корзина проповідей") – це найзначніший розділ канону; тут викладено вчення буддизму у формі притч і бесід, які приписуються Будді та його найближчим учням. Сюди ж входять "Джатаки" – 547 життєописів Будди в його різних втіленнях.
• 3. "Абхідхарма-пітака" ("корзина вищого вчення"). Це найпізніша частина канону. Вона містить трактати релігійно-філософського характеру, присвячені викладу та розвитку вчення Будди.

Лише в V ст., коли зусиллями групи вчених під керівництвом видатного мислителя-екзегета Буддхагхоши було створено цілісний коментар до всього канону, його формування було завершено. Таким чином формування текстів Трипітаки тривало майже ціле тисячоліття. Нині існує три варіанти канону – мовами палі, китайською та тибетською.

В країнах, де сповідують буддизм, свята відзначають з деякими відмінностями. Універсальне свято Нового року відзначають в різний час. В Китаї, Кореї та В'єтнамі це кінець січня – початок лютого, в Тибеті на місяць пізніше, а в Південно-Східній Азії – квітень. В цей період миряни приносять в монастирі подарунки, спілкуються з ченцями, поливають один одного та статую Будди водою. У ці дні проводяться виставки, ярмарки, конкурси тощо.

Святковий цикл в буддистських країнах (крім Японії) здійснюється за місячним календарем. У квітні – травні в монастирях, храмах, домівках святкується потрійна річниця Будди: народження, просвітлення та досягнення ним нірвани. З цією метою влаштовують урочисті ходи, що супроводжуються молитвами ченців, публічним читанням священних текстів та легенд, різноманітними дарами мирян для ченців. У всьому буддистському регіоні після сезону дощів у серпні відзначається день поминання померлих. В цей день, крім молитов, відбувається церемонія символічного підношення духам та божествам, практикується мирська благодійність.

Початок сезону дощів (червень – липень) відзначається проводом молоді в монастир (сангху), де вона перебуває до закінчення цього сезону. Церемонія входження в сангху потребує значних коштів, тому в більшості випадків родини об'єднуються, щоб влаштувати спільне входження для своїх дітей.

Від середини жовтня до середини листопада проводяться обряди і церемонії, присвячені закінченню сезону дощів, виходу частини молоді з сангхи. Перебування в монастирі під час сезону дощів пояснюється перебуванням Будди на небесах Тиватимса в царстві Індри (у ведичній релігії найбільш шановане божество, цар богів, громовержець), де він читає проповіді богам, своїй матері, яка воскресла на небесах. Члени сангхи, яким у сезон дощів заборонено залишати монастир, можуть за допомогою медитації піднятися на небо і слухати там проповіді Будди. Після закінчення сезону дощів відзначається повернення Будди на землю. У ніч повного місяця монастирі, майдани, вулиці, будинки ілюмінуються запаленими свічками та кольоровими електричними лампочками.

Уся ця сукупність традицій, релігійних уявлень охоплює особисте, родинне та громадське життя прихильників буддизму, становить їх життєвий простір.

Головним у буддизмі є культ Будди. У пантеоні буддизму чимало будд. Найбільш шанованими є: Майтрея – Будда майбутнього світового порядку; Амітабха – покровитель раю; Авалокітешвара – уособлення співчуття та доброзичливості; Манджушрі – уособлення мудрості.

Ще більше бодхісаттв, за ними йде велика кількість хубілганів, бурханів (святих). їм присвячено велику кількість зображень, скульптур, картин, що знаходяться у храмах.

Богослужіння в храмах здійснюється виключно духовенством, без мирян. Останні є учасниками богослужінь – містерій, які проводяться поза храмами, на відкритих майданах. Миряни здійснюють молитви вдома перед домашніми вівтарями, у степу або перед "обо" (пірамідальними купами каміння), поклоняються бурханам і хубілганам у монастирях, культових спорудах.

Буддійські культові споруди – храми мають різні назви (в залежності від країни). Ступа – назва в Індії, в Шрі-Ланка – дагоба, в Тибеті – шортен, в Таїланді – гнеді або пранг. Вони мають різну архітектурну форму. Так, ступа – суцільна споруда, біля якої збираються люди. В ній зберігаються священні реліквії. Це більшою мірою меморіальна споруда, ніж культова. Переважно вони знаходяться на території монастирів. Ступа складається з п'яти архітектурних частин, що символізують п'ять елементів: землю, воду, вогонь, повітря, ефір, тобто порожнечу або нірвану. Основа квадратна, верхні частини округлі.