Особливості православ'я. Православний культ та його сутність

Формування православ'я відбувалося за наявності у Візантійській імперії міцної імператорської влади; при цьому церква була надійною опорою державного апарату. Уповільнені темпи розвитку феодальних відносин сприяли тривалому збереженню традиційних форм віровчення та обрядовості, що значною мірою зумовило православний консерватизм.

Так, православні, на відміну від католиків, вважають, що догматичні положення могли приймати лише на Вселенських соборах (останній, сьомий, як відомо, відбувся 787 р.) – то ж віровчення та культ у подальшому не зазнали ніяких змін.

Таким чином, сутнісним виявом православного віровчення залишається "Символ віри", ідейною основою якого є Святе Письмо (Біблія) та

Святий Переказ, і який затверджений Нікейським (325 р.) та Константинопольським (381 р.) соборами; в ньому визнаються такі головні ідеї, як триєдність Бога, Боговтілення, спокутна жертва Ісуса Христа, воскресіння мертвих, потойбічна відплата. (Про це йдеться в попередній темі).

Отці Східної Церкви (Іоан Златоуст, Іоан Дамаскін, Григорій Назіанзин, Григорій Ниський, Василій Кесарійський) в своїх трактатах, проповідях сформували та систематизували православне богослов'я, що ґрунтувалося на філософії неоплатонізму з її досвідом містичного переживання та вченні ісихазму. Містицизм ( гр. – таємничий) – це релігійно-філософський світогляд, в основі якого лежить віра в можливість безпосереднього єднання з Богом в момент просвітлення. Згідно з традицією ісихазму (гр. – спокій), яка є характерною для православної чернечої духовності, єдиним засобом пізнання божественної істини визнавалися аскетичний подвиг, молитовне споглядання та містичне осяяння. Останнє досягається самозаглибленням людини у внутрішній світ, внаслідок чого настає стан просвітлення – пізнання найвищої сутності речей та явищ. Одним з теоретиків ісихазму був Г. Палама, якого згодом було зараховано до лику святих.

Вважається, що людина не спроможна осягнути розумом Бога. Вона може лише увійти в проблематику стосунків між Богом та світом. І саме завдяки одкровенню – безпосередньому осягненню в моменти містичного просвітлення – стає можливим пізнання Бога перед проявом його благодаті. Зв'язок з Богом здійснюється не через розум, а через почуття. В цьому полягає сутність православного ірраціоналізму.

До православного культу відносять: Богослужіння, обрядові дії (таїнства), молитви, вшанування святих. Крім того, культова система православ'я включає поклоніння хресту, іконам, мощам святих, сакральним реліквіям. Важливе значення в православному культі мають свята та пости.

Головною Службою Божою у православ'ї є Божественна Літургія (гр. – загальна справа). Це найурочистіший обряд Православної Церкви, суть якого полягає у містичному споживанні тіла та крові Ісуса Христа під видом хліба та вина. Вважається, що першу Літургію здійснив сам Ісус Христос під час Таємної вечері у Гефсиманському саду. При цьому він взяв хліб, розламав його і дав своїм учням, сказавши: "Прийміть, споживайте, це – тіло Моє" (Мв. 26:26). Подавши чашу їм, сказав: "Пийте з неї всі, бо це – кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!" (Мв. 26:27,28).

Літургія складається з трьох частин. Перша – проскомідія, коли священнослужителі, читаючи відповідні молитви, приготовляють хліб та вино для таїнства євхаристії (причащання). Вважається, що хліб та вино в чудесний спосіб перетворюється на тіло та кров Христові, до благодатної сили яких мають долучитися віруючі. Друга – Літургія оголошених. В перші століття християнства оголошеними називали людей, що збирались прийняти хрещення, і вони не мали права бути присутніми на причасті. Під час Літургії оголошених читались Євангелія. Нині ж обряд хрещення здійснюється, переважно, над немовлятами. Третя – Літургія вірних. На ній і відбувається причащання.

Божественну Літургію Східного обряду створили архієпископ Константинополя Іоан Златоуст (347 – 407рр.) та архієпископ Кесарії Василій Великий (330 – 379 рр.).

У православному культі особливу роль відіграють таїнства.

Таїнство – це священна дія, за допомогою якої під видимим образом таємно, невидимо подається людині благодать Святого Духа, тобто спасаюча сила Божа. У православній церкві існує сім таїнств: хрещення, миропомазання, причащання, покаяння, священство, шлюб і єлеопомазання. Усі вони були встановлені у перші віки християнства, тому їх визнає також (з деякими особливостями) і католицька церква. Більшість протестантських течій здійснюють лише хрещення і причащання, розуміючи їх не як таїнства, а як необхідні обряди.

Хрещення. Обряд окропления водою як магічна дія виник у далекому минулому. У багатьох народів вважалося, що вода має здатність відганяти від людини "нечисту силу". Християнське хрещення розглядається як друге (духовне) народження людини (і тому має відбуватись лише один раз) та її долучення до Церкви. Слово "хрещений" рівнозначне слову "християнин".

Про здійснення обряду хрещення християнами згадується з кінця І – поч. II ст. У перших християнських громадах хрестили, зазвичай, дорослих, але згодом почали хрестити сім'ями, тобто і дітей також. Питання про можливість хрещення немовлят деякий час було дискусійним, та й нині протестанти визнають хрещення лише у свідомому віці. Православна церква (як і католицька) хрестить немовлят за вірою батьків та хрещених. Обов'язком хрещених батьків є навчання хрещеників вірі й піклування про те, щоб вони ставали істинними християнами.

Миропомазання. Це таїнство, через яке віруючому подаються дари Святого Духа шляхом намащування головних частин тіла освяченою ароматичною речовиною – миром. У православній церкві миропомазання здійснюється одночасно з хрещенням, у католицизмі цей обряд (конфірмація) відбувається у 7 – 12-річному віці. Протестанти здійснюють обряд конфірмації по виповненню 14-річного віку.

Причащання (євхаристія). Причащання є обряд спожиття хліба й вина як Тіла і Крові Христових, яке встановив Сам Ісус Христос під час Таємної Вечері. Таїнство євхаристії (гр. – вдячність, подяка) ніби відтворює святу Трапезу Господню. Православні миряни причащаються і вином, і хлібом, тоді, як у католицькій церкві до останнього часу миряни причащалися лише прісним хлібом. Християнин має сповідатись та причащатись у храмі не менш, ніж раз на рік. У деяких протестантських церквах і сектах специфічною формою причащання є хлібопереломлення.

Покаяння (сповідь). Покаяння – це таїнство, через яке людина, за посередництвом священика, отримує невидимо відпущення гріхів від самого Ісуса Христа. Перед сповіддю православні віруючі говіють, тобто дотримуються посту, посилюють молитви, ведуть благочестиве життя. Священику забороняється розголошувати гріхи своїх духовних синів. Іноді священики-духівники накладають на тих, що каються деякі духовні кари або заборону – епітимію. Сповідь спочатку була прилюдною і лише в кінці IX ст. замінена таємною, тобто сповіддю віруючого священику. Протестанти впровадили прилюдне каяття і не вважають його таїнством.

Священство (рукопокладання або хіротонія). Це посвята у сан священослужителя, яка здійснюється покладанням рук іншими архієреями та за допомогою відповідних молитов. У християнстві священство має три ступені: диякон, пресвітер (священик або ієрей), єпископ (архієрей). Диякон бере участь у богослужінні, прислужує при таїнствах, але не має права робити це самостійно. Пресвітер може самостійно проводити богослужіння, обряди і шість таїнств, крім рукопокладання. Єпископ здійснює всі сім таїнств та має право висвячувати у сан диякона і пресвітера. Самого єпископа висвячують обов'язково декілька інших єпископів. У католицькій церкві священики зобов'язані дотримуватись безшлюбності (целібату). У православ'ї вони поділяються на чорне (ченці) та біле (можуть бути одруженими) духовенство, але єпископи обов'язково мають бути ченцями. У деяких протестантських церквах служителями культу можуть бути жінки.

Шлюб. Обряд одруження виник у період первісного ладу. У християнській релігійній обрядовості ритуал таїнства шлюбу склався лише у XVI ст. Існують певні правила укладення церковного шлюбу: відповідний вік, заборона одруження близьких родичів, наявність вільної згоди нареченого та нареченої, а також згоди їх батьків. Церква не вітає розлучення і неохоче дозволяє повторні шлюби, безумовно забороняється багатоженство.

Єлеопомазання (маслосвяття). Це помазання хворого освяченою оливою – єлеєм. Згідно з ученням православної церкви, маслосвяття зцілює немощі духовні й тілесні – ті, які є наслідком гріхів. У католицизмі це таїнство є одним з останніх обрядів переходу людини у вічне життя. У православному єлеопомазанні задовольняється прохання хворого про його зцілення та відпущення йому гріхів.

Спочатку це таїнство здійснювали сім священиків (правили молитву "собором" – звідси "соборування"). Вони запалювали свічки, читали сім молитов про одужання хворого, сім послань апостолів, сім віршів з Євангелія, потім сім разів змазували єлеєм хворого. Тепер цей обряд здійснює один священик, але, як і раніше, збереглися сім прохань за хворого, сім молитов.

Крім здійснення таїнств, культова система православ'я включає молитви. Найважливішою з них є "Отче наш", читати яку заповів І. Христос.

Культ святих – вшанування віруючими святих, канонізованих церквою. їх є велика кількість, У православ'ї, крім спільних з католицизмом святих (Діва Марія, Микола Чудотворець) є і свої: Іоан Богослов, Василій Великий та ін. Крім того, є і національні святі. Так, для українців це, зокрема, рівноапостольні княгиня Ольга, князь Володимир.

Раннє християнство не знало ікон. Їх розглядали як ознаку язичництва.У Візантії з VIII до першої пол. IX ст. тривала боротьба з іконоборцями. І хотя культ ікон було визнано на VII Вселенському соборі, боротьба продовжувалася. І лише імператриця Феодора у 843 р. відновила іконовшанування. Традиційно вважається, що ікона має бути в домівці кожного православного (у протестантизмі майже немає вшанування ікон). Своїми молитвами до першообразу ікони віруючий прагне забезпечити його сприяння у повсякденному житті. Деякі ікони церкви оголошують чудотворними.

Хрест є священним символом та об'єктом поклоніння. Церковна традиція зв'язує це поклоніння зі смертю І. Христа на хресті та освячення його кров'ю Сина Божого. Офіційне вшанування хреста було запроваджено в IV ст. В різних конфесіях встановлено особливі форми хреста, що має певну символіку. У православ'ї найпоширенішою є чотирикінечна форма.

Особливе місце в православному культі посідають свята та пости. Свята поділяються на головні – Пасха та Різдво, дванадесяті (великі) та інші. Пости мають для віруючих особливе значення – очищення та покаяння.

З давніх-давен у християнстві храм був осередком духовного життя. Це сакральна будівля для відправлення культу, проголошення проповідей, а раніше – і для вирішення різних соціально-політичних проблем віруючих. Але традиційно – це місце, де людина спілкується з Богом. Християнський храм конструкційно успадкував форму єрусалимського храму. Він має три основні частини: притвор – західна частина, що біля входу; середня частина – нава; третя частина, що розташована на схід – вівтар (священне місце). Найвеличніший храм Святої Софії було побудовано у VI ст. у Константинополі за імператора Юстиніана, за аналогом якого у XI ст. князь Ярослав Мудрий побудував Софійський собор у Києві. Для православного храму є характерним архітектурний стиль бароко (Михайлівський Золотоверхий собор у Києві, Успенський – у Києво-Печерській Лаврі). У храмі обов'язково наявний іконостас – спеціальна стіна, де розташовано ікони згідно з церковною ієрархією з зображеннями І. Христа, Богородиці, ангелів, пророків, апостолів, святих. Іконостас відокремлює вівтар від основної частини храму. Храми будуються на славу Божу та святих і носять їх імена.

В православ'ї особливого поширення набуло чернецтво (з гр. монах – самітний, відлюдний), метою якого є сходження до релігійно-моральної досконалості. Прийняття відбувається через чин пострижения в ченці. Зміна ченцем свого імені при постриженні символізує смерть старої і появу нової людини, а чорний колір одягу (звідси – чернець) – відречення від світу. Чернецтво – поширена форма реалізації ідеалу праведного життя, що передбачає зречення світу та аскетизм.

У Східному християнстві існує три ступені священства: дияконство, пресвітерство та єпископство. Диякони не можуть самостійно здійснювати Богослужіння та відправляти таїнства. Вони лише допомагають це робити пресвітерам та єпископам.

У церквах греко-візантійської традиції пресвітери називаються ієреями та протоієреями. Найвищий ступінь священства – єпископство. Вони мають право висвячувати у сан диякона та пресвітера, здійснювати духовну опіку у межах єпископату. Архієпископ та митрополит уособлюють вищу владу єпископства.