Політика оновлення. Другий Ватиканський собор

XX ст. поставило перед світом небувалі проблеми. Це спричинилося до скликання II Ватиканського Собору, що відбувся в 1962 – 1965 pp., метою якого було визначення та запровадження політики оновлення (aggiornamento) Церкви.

Модернізація, яка передбачала установлення більш тісного зв'язку віровчення з життям, з сучасними реаліями в соціальній, політичній, економічній сферах, мала відбуватися шляхом євангелізації. Євангелізація – це процес навернення народів або окремих осіб в християнство. Теологічне обґрунтування – у настанові І. Христа своїм учням: "Ідіть і навчіть усі народи. Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця світу." (Мв. 28: 19).

Євангелізація в історії християнства має свою традицію. Так, проповідницька і місіонерська діяльність Кирила та Мефодія IX ст. може вважатися першою євангелізацією слов'ян. Католицька церква визнала за необхідність, в першу чергу, оновлення самої концепції євангелізації світу і визначення на її основі нової політики церкви, яка б мала відповідати соціально-політичним поглядам пересічних віруючих в сучасному світі.

Євангелізація світу покликана через місіонерство роз'яснювати християнські цінності заради спасіння людства. "Першим і основним шляхом" реалізації місіонерської діяльності церква проголошує людину. Складовою частиною програми євангелізації є програма євангелізації сім'ї, якою керує Комітет у справах сім'ї. Лише релігійна родина проголошується цінністю; було також проголошено рівноправність жінки та чоловіка. Церква стверджує, що християнська культура має відіграти вирішальну роль у побудові "цивілізації любові".

На другому Ватиканському соборі було прийнято рішення про спрощення багатьох обрядів та пристосування їх до місцевих умов. Так, частина Меси може здійснюватись не латинською, а місцевими мовами з використанням національної музики. Богослужіння вирішено проводити декілька разів на день, щоб кожен мав можливість їх відвідати. Собор виніс рішення щодо включення до католицького культу елементів місцевих релігій, зближення з іншими християнськими церквами, визнання дійсними таїнств та обрядів, здійснених над католиками в інших християнських конфесіях. Зокрема, визнається дійсним хрещення католиків у православних храмах, а православних – у католицьких храмах.

У роботі Собору взяли участь 2500 ієрархів католицької церкви. Було прийнято 16 важливих документів: 4 конституції ("Про Церкву в сучасному світі", "Про Святу Літургію" тощо), 9 декретів ("Про засоби соціального спілкування", "Про екуменізм" та ін.), З декларації (зокрема "Про взаємини з нехристиянськими церквами", "Про християнську освіту"),

У документі "Церква в сучасному світі", прийнятому на Соборі, сплановано різноманітні заходи та реформи з метою оновлення існуючих соціальних порядків. Акцентується на важливій ролі економічних благ в житті людей, говориться про право трудящих на страйк, коли того вимагають обставини.

Модернізація католицької церкви стала можливою значною мірою завдяки наявності соціальної доктрини. Соціальна доктрина – це сукупність політичних, економічних, етичних концепцій, що грунтуються на соціальному вченні католицької церкви, яке створювалось філософами та теологами упродовж усієї її історії. Соціальну доктрину складають лише офіційні документи, в першу чергу папські енцикліки ("енцикліка" – послання католицької церкви; вперше цей термін увів у 1740 р. папа Венедикт XIV). Поряд з цим вона викладається в декретах, конституціях, буллах, адгортаціях.

Історія людства розглядається католицькою церквою з позиції провіденціалізму – релігійної концепції, згідно з якою будь-яке соціальне явище відбувається з волі Бога. Августин Блаженний у творі "Про град Господній" історію світової цивілізації змальовує як реалізацію божественного плану, спрямованого на досягнення царства Божого.

Соціальна доктрина католицької церкви почала формуватися ще в кінці XIX ст. Її започатковує енцикліка Папи Лева XIII "Rerum novarum" ("Нові речі"), з якою він звернувся у 1891 р. Це було послання до всіх національних церков і віруючих католиків, де йшлося про суспільні явища, які виникли внаслідок індустріальної революції, що зумовила конфлікт між капіталом та працею. Енцикліка пропонує образ гармонійного суспільства, заснованого на принципі пріоритету людини та родини перед державою. Вважається, що приватна власність є природним правом людини, допускається існування різних форм власності. Це є економічним фундаментом соціальних відносин.

У 40-у річницю "Rerum novarum" папа Пій XI видає енцикліку "Quadragesimo anno" ("В рік сороковий", 1931), де роз'яснює соціальну доктрину церкви, доповнюючи її новою ідеєю створення масових корпорацій як форми співпраці роботодавців та робітників. Папа Іоан XVIII запропонував нове тлумачення розвитку суспільства, визначивши його як "...результат діяльності людей, вільних та таких, що за природою речей несуть відповідальність за свої вчинки". Він також виступив за заборону ядерної зброї. Поряд з рішеннями II Ватиканського Собору, це було істотним вкладом у практику оновлення католицької соціальної доктрини.

Суть церковного підходу до вирішення соціально-економічних проблем полягає в аксіологічних принципах, приматі етики над економікою. Постала необхідність моралізувати економічну науку (етична економія, філософія господарства). Практичне втілення цих проблем розпочалося з того, коли Іоан Павло II у 1990 р. опублікував послання до католицьких університетів "Ex Corde Ecclesia" ("З Серця Церкви"), Це був заклик до широкого запровадження основ католицької віри у всі навчальні курси.

Важливими науковими центрами, які розвивають проблеми підприємництва, бізнесу є католицькі університети, зокрема університет св. Томи Аквінського (США), папський університет св. Томи Аквінського АНГЕЛІКУМ у Римі тощо.

Також радикальному перегляду були піддані проблеми війни та миру (з ухилом в бік абсолютного пацифізму), проблеми демократії, культури, екології тощо.